Журналісті оприлюднили корупційну схему, як Брезвін наповнював свої кишені, знищуючи український хокей

06 вересня 2024 р. 14:02

06 вересня 2024 р. 14:02

Хокей, безперечно, є одним із найпопулярніших і захоплюючих видів спорту у світі. У
багатьох країнах він асоціюється з національною гордістю, а прагнення хокеїстів підкорювати спортивні висоти, вписувати свої імена в історію та підіймати престиж держави завжди мало величезну підтримку

Традиційно, державна роль у розвитку хокею зводиться до фінансування будівництва спортивної інфраструктури, розробки програм та методології розвитку дитячо-юнацького хокею. Держава створює фундамент, на якому згодом будуються успішні спортивні кар'єри.

Дедалі частіше спостерігається тенденція до державно-приватного партнерства у хокеї. Це партнерство може бути дуже плідним, дозволяючи об'єднати ресурси держави, бізнесу та громадської ініціативи задля досягнення спільних цілей.

Наприклад, розвиток дорослого хокею відбувається переважно в ринкових конкурентних умовах. Дитячо-юнацький хокей підтримується переважно суспільством на волонтерській основі.

Таким чином держава забезпечує доступну інфраструктуру, фінансову підтримку та розробку програм розвитку хокею. А бізнес інвестує у розвиток інфраструктури, спонсорує команди та гравців, а також бере участь у популяризації хокею через маркетингові кампанії.

Важливою складовою успіху такого партнерства є професійні та моральні якості керівників, відповідальних за його реалізацію. Так відбувається коли спортивні керівники віддані хокею і прагнуть вивести його більш високий рівень розвитку. Їх мотивує бажання виховати майбутні покоління хокеїстів та розширити коло шанувальників цього виду спорту.

Але в українському хокею був епізод, який можна сміло назвати історією нездійснених надій. У той час як інші країни демонстрували вражаючі досягнення на міжнародній арені, вітчизняний хокей тупцював на місці, нездатний вибратися з болота застою та безгрошів'я. І винуватцями цього, як не дивно, є не спортсмени, а ті, хто мав стати гарантом його розвитку – минулі функціонери Федерації хокею України (ФХУ).

У 2006 році Анатолій Брезвін став президентом ФХУ, очоливши нову команду, яка заявляла про шляхетні цілі: розвиток, популяризацію та досягнення високих спортивних результатів. Однак, за благородними словами ховалась темна правда.

Команда Брезвіна прийшла до влади не для того, щоб розвивати хокей, а для того, щоб освоїти кошти. «Ходаки» з найближчого оточення Брезвіна відразу ж попрямували до президентської адміністрації та прем'єрського кабінету з метою отримати фінансування на «розвиток» хокею. Але, як виявилося це фінансування було потрібно не для покращення інфраструктури, не для підготовки спортсменів і не для популяризації гри. Гроші були потрібні для особистого збагачення команди Брезвіна.

2009 року в бік української влади прозвучало прохання про підтримку хокею. Це звернення зіграло свою роль і спонукало бізнес-спільноту підтримати хокей. Того ж року бізнесмени перерахували до ФХУ 10 мільйонів доларів США, які були спрямовані на часткову реалізацію національної цільової соціальної програми «Хокей України».

Але у міру того, як команда Брезвіна зміцнювала свої позиції у ФХУ, ці лиходії зрозуміли, що для них хокей – не більше, ніж джерело доходу. Розвиток, престиж, популярність гри – це відходило другого план. Головне було отримати гроші, а що з ними робити – це вже другорядне.

Тому замість того, щоб інвестувати у перспективних молодих спортсменів, у розвиток інфраструктури, популяризацію гри, команда Брезвіна зосередилася на своїх особистих інтересах. В результаті український хокей потрапив у глибоку кризу, з якої вона досі не може вибратися.

Як тільки у Брезвіна з'явилася можливість отримати доступ до великих коштів, він і його команда розпочали реалізацію свого плану, в якому хокей був лише інструментом для досягнення особистих фінансових цілей.

Спочатку 10 мільйонів доларів США, призначених для розвитку українського хокею, було розміщено на депозиті в Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний банк «Синтез». Брезвін, як людина прониклива, чудово знав про те, що банк перебуває у вкрай тяжкому фінансовому становищі і близький до банкрутства. Проте він вирішив ризикувати, оскільки саме ця ризикована гра і була ключовою частиною його афери.

Незабаром банк «Синтез» оголосив про свою неспроможність і відмовився повертати гроші, мотивуючи це «фінансовими труднощами». Таким чином, Брезвін та його команда отримали перші 10 мільйонів доларів США, які, швидше за все, осіли на їхніх закордонних рахунках.

Але 10 мільйонів доларів виявилося замало для Брезвіна. Він та його спільники придумали нову схему, назвавши її «планом порятунку» банку та «порятунком» хокею.

Використовуючи ім'я хокею та прикриваючись патріотичними гаслами, Брезвін та його люди звернулися до Національного банку України (НБУ) з проханням про виділення коштів для часткової компенсації зниклих у «Синтезі» грошей. В результаті їм вдалося отримати 5 мільйонів доларів США із резервів НБУ, тобто із коштів платників податків.

Вся ця хитромудра схема, побудована на використанні хокею як прикриття, завершилася 2010 року, коли НБУ відкликав банківську ліцензію у «Синтезу» та ліквідував банк.

У результаті, хокей не тільки не отримав обіцяне фінансування, а й виявився втягнутим у масштабну фінансову аферу. 15 мільйонів доларів США, які призначалися для розвитку українського хокею, зникли без сліду, ймовірно, поповнивши «кишенькові рахунки» Брезвіна та його команди.

Ключовим моментом, який став переломним в історії українського хокею, стала саме ця історія зі зникненням мільйонів доларів, виділених державою на розвиток спорту. Цю сумнівну «схему», за даними медіа, було реалізовано групою впливових осіб, до якої входили Євген Імас, Вадим Сисюк та сам Анатолій Брезвін. Імас, як стверджується, був координатором афери, Сисюк використав свої зв'язки та довіру у вищих ешелонах влади, а Брезвін, маючи досвід роботи у податковій службі, дозволив реалізувати цю схему у таких масштабах.

Після цього провалу бізнес був розчарований. Очевидно, відсутність прозорості з боку тодішнього вищого керівництва ФХУ змусила бізнесменів задуматися про те, чи варто продовжувати підтримувати шахраїв, якщо це не сприятиме прогресу національного виду спорту.

Цей скандал не лише дискредитував проект державно-приватного партнерства у хокеї, але на той час поставив хрест на його майбутньому. Фактично в той час український хокей перетворився на інструмент збагачення для певної групи людей, а не на інструмент для розвитку національного спорту.

Внаслідок цієї бездіяльності, а точніше, «успішного» керівництва Брезвіна, український хокей на довгі роки загруз у стані глибокої кризи. На щастя, згодом Брезвіна вдалося усунути з поста президента ФХУ і на місце прийшла нова команда. За чотири роки український хокей зміг відвернутися від Росії, позбутися темного іміджу від часів Брезвіна та інтегрувати вітчизняний хокей в західну спортивну систему.

Але старий махінатор не заспокоюється. Зараз з боку команди Брезвіна є заклики на повернення цього діяча до влади та бажання повернутися до керівництва ФХУ – поставити свою людину, замість Георгія Зубко.

Втім, темні справи Брезвіна та зникнення в його закордонних рахунках 15 мільйонів доларів США від українських меценатів на платників податків не забути суспільством. Й невдовзі про цю справу та інші махінації Брезвіна активісти оприлюднять нові дані та приголомшливу інформацію.

Спорт