Коли читання дається важко: як розпізнати дислексію і що з цим робити

25 січня 2026 р. 08:46

25 січня 2026 р. 08:46

У сучасному світі, де інформація стала головним ресурсом, вміння швидко читати й засвоювати тексти є базовою навичкою. Але для 10–15% населення планети звичайне читання перетворюється на справжній виклик. Ідеться про дислексію — специфічну особливість мозку. Найчастіше вона стає помітною в дитинстві — коли від дитини вперше очікують «нормальної» швидкості читання й безпомилкового письма. Тоді дислексія часто стає джерелом непорозумінь між дітьми, батьками та педагогами.

Дитина читає повільно, плутає літери, ковтає закінчення, не може переказати прочитане. У щоденнику — зауваження, у класі — напруження, вдома — нескінченні «чому ти не стараєшся». Для дорослих це виглядає як неуважність або лінощі. А насправді дитина щодня робить неможливе, бо її мозок працює інакше.

Як дефектолог-практик мушу визнати, що останнім часом маю багато звернень стосовно дислексії. У чому ж її особливість та як її виявити?

Не хвороба, а особливість

Перше, що важливо зрозуміти: дислексія — це не хвороба. Це нейробіологічна особливість, що характеризується труднощами з точним або швидким розпізнаванням слів, а також поганими навичками декодування (розпізнавання букв) і письма. І це аж ніяк не пов’язано з рівнем інтелекту, відсутністю мотивації чи проблемами із зором.

Сучасні нейровізуалізаційні дослідження , зокрема функціональна МРТ, показують, що у людей із дислексією під час читання активуються і взаємодіють інші ділянки мозку порівняно з тими, хто читає типово. Це відображає особливу організацію та зв’язки між зоною розпізнавання літер, фонологічними процесами та мовними мережами мозку — і є однією з найкраще підтверджених нейробіологічних ознак дислексії.

Як свідчать дослідження , у людей із дислексією зони лівої півкулі, що відповідають за зв’язок між буквами та звуками (фонологічну обробку), працюють менш інтенсивно. Натомість права півкуля, відповідальна за креативність і цілісне сприйняття, часто активніша.

Простіше кажучи, людина з дислексією сприймає інформацію спочатку правою півкулею мозку, а не лівою, як більшість людей. Через це й виникають труднощі з декодуванням — розпізнаванням букв та їх перетворенням на звуки.

Як розпізнати дислексію

Ознаки дислексії змінюються залежно від віку, але спільним залишається одне: розрив між загальними здібностями людини та її успіхами в читанні.

У дошкільному віці про дислексію можуть свідчити пізній початок мовлення, труднощі з вивченням віршів і рим, складність виконання багатокомпонентних інструкцій (наприклад: «Іди до кімнати, принеси червоний м’яч і поклади його в коробку»). Часто спостерігається плутанина в назвах кольорів, цифр і літер.

У школярів дислексія проявляється яскравіше. Це дуже повільне читання (по складах або з великими паузами), пропуски слів, заміна закінчень або перестановка літер (наприклад, «тік» замість «кіт»), страх перед читанням уголос. Діти часто плутають схожі літери: б-д, ш-щ, а зараз у сучасних дітей почалася плутанина літер а-і, у-е. Ще одна характерна ознака дислексії — погане запам’ятовування простих загальноприйнятих послідовностей, як-от дні тижня чи таблиця множення.

Парадокс, але найбільша загроза дислексії полягає не в самому читанні, а в її наслідках: соціальній ізоляції та низькій самооцінці. Дитина, яка бачить, що однокласники легко справляються з текстами, а вона — ні, поступово починає вважати себе «нездатною» або «ледачою». Це часто спричиняє підвищену тривожність, емоційне виснаження, втрату мотивації до навчання. Замість підтримки та вчасної корекції дитина нерідко стикається з тиском і навіть цькуванням.

У дорослих дислексія нікуди не зникає, просто людина навчається з нею жити: уникає завдань, що потребують тривалого читання, має труднощі з плануванням часу та організацією роботи, робить помилки в написанні навіть знайомих слів, швидко втомлюється від роботи з текстами.

Що робити: корекція, яка працює

Дислексія не зникає з віком, але мозок має дивовижну пластичність. Саме на цій його здатності до адаптації й ґрунтуються сучасні методи корекції. Якщо правильно підійти до цього питання, людина може навчитися читати швидко й ефективно.

Мультисенсорне навчання (метод Ортона-Гіллінгема) — золотий стандарт корекції. Дитина залучає всі органи чуття одночасно: бачить літеру, чує її звук, викладає її з піску чи пластиліну, прописує в повітрі. Так мозок формує міцніші зв’язки між буквами та звуками.

Фонематична робота — розвиток уміння розбивати слова на окремі звуки та знову збирати їх, правильно писати в зошиті.

Використання технологій. Серед допоміжних інструментів — аудіокниги та програми Text-to-Speech, які дають змогу слухати тексти замість читання й широко застосовуються в системах інклюзивної освіти, зокрема у Великій Британії та США.

А також спеціальні шрифти (наприклад, OpenDyslexic), які полегшують сприйняття літер. Є навіть книги для дислексиків, написані саме таким шрифтом.

Створення безпечного середовища у школі. Вчителі мають давати дітям із дислексією більше часу на виконання завдань, не змушувати їх читати перед усім класом, оцінювати зміст і глибину роботи, а не кількість граматичних помилок.

Такий підхід дедалі частіше порушує питання про те, чи відповідає нинішня освітня система різноманіттю реальних навчальних потреб дітей.

Нейророзвиток мозку : нейробіка, нейровправи, нейрогімнастика формують нові нейронні мережі для кращого запам’ятовування та заповнення «прогалин» у функціонуванні мозку.

Тренування уваги. Тренування уваги. Читання — керована навичка. Щоби прочитати слово, мозок має утримати погляд, послідовно зчитати символи, не «перескочити» через літери й утримати звук у пам’яті до складання цілого слова. Для дитини з дислексією це складна й енергозатратна робота — те, що для більшості людей відбувається майже автоматично.

Сильні сторони дислексії

Світ знає чимало успішних людей із дислексією — серед них Альберт Ейнштейн, Стів Джобс, Річард Бренсон, Кіра Найтлі. Сам факт дислексії не зробив їх успішними, але багато дослідників вважають, що вона може бути пов’язана з іншим типом мислення, сильні сторони якого часто залишаються непоміченими в традиційній освітній системі.

Люди з дислексією нерідко вирізняються:

• високим рівнем візуалізації . Вони схильні сприймати інформацію цілісно — бачити загальну картину, а не лише окремі елементи;
• нестандартним мисленням — здатністю знаходити несподівані рішення складних проблем і діяти поза шаблонами;
• розвиненою емпатією . Власний досвід труднощів часто посилює чутливість до станів і потреб інших;
• схильністю до творчих і практичних сфер . Відмінності в способі мислення людей із дислексією сприяють вибору творчих і практичних професій, де образне та нестандартне мислення стає перевагою. Наприклад, мистецтво, дизайн, архітектура, журналістика, підприємництво.

Дислексія змінює не потенціал людини, а умови, за яких цей потенціал може реалізуватися. Освітня система, зосереджена лише на помилках, втрачає здатність помічати інші способи мислення. І питання тут не в тому, чи може така дитина навчатися, а в тому, чи готова освіта визнати, що шляхів до знань може бути більше, ніж один.

Здоров'я