вологість:
тиск:
вітер:
«Я розриваюся навпіл, і здається, що зійду з глузду»: зірка «Лікарки Ковальчук» Анастасія Карпенко про випробування під час великої війни
В ексклюзивному інтервʼю «ФАКТАМ» Анастасія Карпенко згадала найстрашніші дні, життя за кордоном та звикання до війни.
«У самих важких випадках ми йдемо до коридору»
— Настя, ми розмовляємо напередодні премʼєри третього сезону «Лікарки Ковальчук». Що найбільше запам'яталося зі знімального процесу серіалу?
— Найяскравіше для мене було те, що Крістіна Тинькевич та Влад Воронін — режисерка та головний оператор — погодилися брати участь у цьому проєкті. Адже я дуже сильно на це розраховувала і моя мрія здійснилася. І, звичайно, мої партнери — я отримала друзів, сподіваюся, на все життя.
— Ви працювали над серіалом влітку та восени минулого року — як воєнний стан вплинув на процес?
— Насправді, я майже не реагую на тривоги. Адже живу, як і всі українці, у такому стані вже два з половиною роки — я виїжджала з дитиною тільки на початку війни. Тому вже звикла до тривог, ракетних атак, ударів дронами, і це не викликає у мене якихось емоцій.
— Багато хто каже про звикання до війни.
— Так, і це погано. Але у нас є тільки два варіанти — панікувати, боятися або згуртуватися і ще трохи почекати.
— Можна ще ходити до укриття. Ви з донькою спускаєтеся?
— Ні. У нашому будинку укриття немає. Звичайно, я розумію, що це не саме правильне рішення, але, з іншого боку, ще сильніше б розхитала психіку доньки, якби кожну ніч будила її, збирала і кудись вела. Тому я вирішила, що краще хай вона спить. А вже у самих важких випадках ми йдемо до коридору. Нещодавно, коли була дуже сильна атака дронами, з вечора просто лягли у коридорі й там проспали ніч. Але для Марії це була наче розвага, щоб вона не відчула страху.
— Марія, по суті, зросла під час війни. Як донька реагує на те, що відбувається?
— На жаль, так. Зараз Марії три роки. Вона вже багато чого розуміє, бо я їй пояснюю, що і як є, називаю все своїми іменами. Для мене зараз найважливіше — зберегти, наскільки це можливо, її психічний стан. Навкруги багато страждань, але моє завдання, щоб донька мінімально реагувала на вибухи, тривоги.
— До речі, за сценарієм, у лікарки Оксани Ковальчук ситуація дуже схожа — маленький син, чоловік на фронті… Цей серіал взагалі став для вас доленосним.
— Так, я зустріла на ньому свого майбутнього чоловіка, Максим працював звукорежисером. Наші почуття зароджувалися поступово. Ми знімали з перервами продовж року два сезони «Лікарки Ковальчук». Знімальна команда майже не змінювалася, ми придивлялися десь рік, а потім вирішили, що просто не можемо один без одного.
«Найстрашніше, коли Максим 17 днів не виходив на звʼязок»
— Саме чоловік змусив вас поїхати з країни на початку повномасштабного вторгнення?
— Він наполіг на цьому. Я ще намагалася якось «торгуватися», але Максим сказав, що це не той момент, який ми будемо обговорювати. Останнє слово було за ним.
— А сам Максим пішов до війська.
— Так, спочатку до ТРО, а потім до Збройних Сил України. Ми це не обговорювали. Він прийняв рішення, а потім вже я про нього дізналася. Памʼятаю, тоді у мене були дуже суперечливі відчуття. Адже я пишалася чоловіком, він ніби підкріпив мою віру в те, що я обрала найкращого чоловіка. А з іншого боку, я дуже сильно переживала, розуміла важливість цього рішення і те, що вся наша родина платить дуже високу ціну, маючи на увазі постійну відсутність тата. Він досі служить і періодично приїжджає до дому, як і всі військові. Але це зовсім недовгі зустрічі.
— Чи можна звикнути до стану, коли знаходишся у постійному очікуванні?
— Я звикла. Але кожного разу, коли чоловік приїжджає до нас, а потім має їхати, я розриваюся навпіл і мені здається, що я зійду з глузду, бо так не має бути, і це болісно. Але потім потрохи біль проходить. Найстрашніше було, коли Максим 17 днів не виходив на звʼязок. Я намагалася себе якось підтримувати, хоча мені це майже не вдавалося. Казала, що це просто збіг обставин, що все добре… Потім він мені сам зателефонував. Мої почуття тоді важко передати. Я раділа і плакала одночасно.
— Багато хто каже, що вже декілька років живе одним днем.
— Я не маю на це права, бо у мене маленька дитина. Все одно я намагаюся будувати плани. Що стосується мене — вони не довгострокові, але все, що треба для доньки, я планую: куди поїде влітку, в яку школу піде.
— Ви зізнавалися, що якби не дитина, були б вже на фронті.
— Так, я абсолютно це допускаю. Просто з появою дитини я сильно змінилася. Стала більше думати про самозбереження, бо до народження Марії для мене це було неважливо. Тепер моя найбільша відповідальність перед своєю дитиною — зберегти власне життя.
— І тим не менш у середині 2022 року ви повернулися з донькою до України.
— Я не змогла жити за кордоном, це дуже важко. Ми пів року жили у Болгарії і я не бачила свого майбутнього. Тоді все стало «на стоп», жодного проєкту не було. Чоловік і брат, який також у ЗСУ, мене страхали, що, напевно мені доведеться змінити сферу діяльності, країну, думати, чим зможу займатися. Я просто сходила з розуму від цих думок, бо дуже люблю свою професію і нічим іншим займатися не могла б. Ми повернулися і я була без роботи, як багато з моїх колег. Потім почалися сильні обстріли, і ми з донькою виїхали на місяць до Португалії. Коли була там, мені запропонували два проєкти, я погодилася і повернулася в Україну. Один з них «Перевізниця».
— Що відчули, коли знову потрапили на знімальний майданчик?
— Добре це памʼятаю. Це було дивне відчуття, ніби довгого періоду перерви, страху від того, що відбувалося навколо, не було. Я просто знаходилася там, де мала бути. Насправді, це було як подарунок долі. Потім все поступово повернулося, і зараз в акторів дуже продуктивний час.
— У вас скоро день народження. Що хотіли б собі побажати?
— Вірити в себе. Якщо є це, то буде і все інше. Ще хочу, щоб повернувся чоловік, щоб були хороші проєкти. А найкращим подарунком була б наша Перемога!
— Хай так і буде!
Читайте нас у Facebook

Новини рубріки

Чому Ірина Сопонару вирішила стати брюнеткою, і чи не вплине це на комедійний образ
09 березня 2025 р. 21:08

45-річна Марина Боржемська показалася в обіймах молодого чоловіка: довірила йому всю себе
09 березня 2025 р. 20:41

Наталка Денисенко у прозорій сукні поміркувала над тим, як це бути жінкою у сучасному світі
09 березня 2025 р. 20:14