Катерина Кухар пригадала, як упала на сцені театру

29 березня 2025 р. 07:55

29 березня 2025 р. 07:55

Катерина Кухар з нагоди Дня театру поділилася історіями про життя за лаштунками у навчальному театрі Київського державного фахового хореографічного коледжу імені Тетяни Таякіної, у якому вона є керівницею, а колись була ученицею.

Разом із розповідями прима-балерина презентувала фотопроєкт Анни Шейдеманн, який демонструє життя навчального театру за лаштунками. На світлинах прима-балерина постала у вишуканому образі від бренду The COAT by Katya Silchenko.

Катерина зокрема розповіла про перше падіння на навчальній сцені, залаштункові романи і суперництво. Про злети, дисципліну і про те, чому у парі завжди винний партнер.

«У навчальному театрі як раз й відбуваються найяскравіші та емоційніші сплески» – каже Катерина Кухар. Період навчання співпадає з підлітковим періодом, напевно тому все гостре – загострюється ще дужче, а гаряче – палить ще сильніше й край не має межі».

«Наша сцена бачила багато»

Катерина Кухар : «Наша навчальна сцена коледжу – перший крок до злетів багатьох артистів, тут кується їхній характер, відточується майстерність. Ми приходили туди відточувати якісь свої проблемні моменти, що не виходили, наприклад, 32 фуете. Тут майбутні артисти навчаються дивитись своїм страхам у вічі… Тут хтось падає й встає продовжити свій шлях, а хтось отримує перший урок дисциплінованості й розуміння того, що права на помилку немає. Особливо немає під час державного іспиту, який відбувається також на навчальній сцені. На державний іспит приходять всі. Пам’ятаю як мені сказали крутити 64 фуете по діагоналі. Я перестрибувала через клас, закінчувала екстерном й мала довести, що цього гідна. Права на помилку не було. Іншого шансу не було. Конкуренція була неймовірна, адже це пропуск у майбутньому на роботу в театр. Ми конкурували, хто довше стоїть на балансі, хто більше зробить фуете. Саме у навчальному театрі відбуваються й всі емоційні сплески. В театрі вже все більш розмірено.

Наша навчальна сцена бачила багато – колись тут навіть вагітна, на 6 місяці, здавала державний іспит у купальнику та спідничці. Глядацький зал на це дивився із завмиранням серця, то був жорсткий прояв дисципліни й показова історія для всіх студентів, що поблажок не буде нікому.

Когось не допустили танцювати на важливому концерті у Національній опері Україні через те, що на репетиції, на цій самій сцені, у них розв’язалась стрічка на пуанті. Це техніка безпеки, дисципліна до якої нас привчали з перших класів. Зараз ми до дітей більш поблажливі, все розуміємо, а, коли я навчалась, у нас не було демократії. Але мені здається, що ми й цінували більше свої виплакані, витренувані до ідеалу партії.

Наша навчальна сцена, як й головні театри країни, мають свої гримерні, колись була й оркестрова яма, сюди ми приходили потайки плакати, коли нікого не було, студенти часто бігали сюди на побачення, бо тут є, де сховатись».

«Якщо щось не складається у дуеті – винен завжди партнер»

Катерина Кухар : «Ніхто не застрахований від падіння. Особливо – під час репетицій складних трюків. Й одного разу на навчальній сцені впала я. Плакала від болю, але ще більше ­– від образи. Бо одразу усвідомила, що через травму можу не вийти на сцену у концерті, до якого ми готувались пів року. Це здавалося справжнім покаранням. Вже уявила, як я дивлюсь концерт й ледь стримую сльози, як хтось інший танцює мою партію.

Ми репетирували «Дон Кіхот». Па-де-де – найскладніша частина. Під час виконання подвійної «рибки» – одна з найнебезпечніших підтримок – я впала. Мій партнер, Євгеній Узлєнков, не встиг підхопити мене. Я пішла на стрибок, а він, на жаль, у той момент був не готовий. Не встиг зловити, але зумів частково пом’якшити моє падіння своїм тілом. Тому все обійшлось й ми відбулись лише тим, що обидва злякались. Він потім поїхав танцювати в Іспанію.

Це – головне правило партнера: якщо вже не можеш уникнути падіння партнерки, то зобов’язаний зробити все, щоб максимально його пом’якшити. Щоб не було травми.

Бо, коли партнерка стрибає, вона бере форс, набирає швидкість і летить зверху вниз, а партнер стоїть на місці, маючи опору в ногах. Це різні сили тяжіння, велика різниця і тому завдання партнера – прийняти падіння на себе.

Взагалі, як нас вчили викладачі: «Якщо щось не складається у дуеті – винен завжди партнер».

«Те, що дано від природи»

Катерина Кухар : «У кожного артиста є старт-плюс або старт-мінус –  те, що дано від природи й невіддільне від тебе. Старт-плюс – це, коли людина не робить все до кінця на репетиціях, не допрацьовує все в повну ногу, а потім виходить й видає це на сцені 100%. А старт-мінус, коли людина на репетиціях видає й відпрацьовує все на максимум, а виходить на сцену й може зробити лише 95%.

Хтось виходить на сцену і одразу розкривається, а хтось – навпаки, зажимається, навіть якщо в залі все виконував ідеально. І ось на сцені людина раптом показує не свою силу, а свою слабкість. Той самий старт-мінус, із яким нічого не вдієш. Це часто пов’язано з комплексами, внутрішніми бар’єрами. Дехто просто не може грати для публіку, хтось губиться й не може сконцентруватись через світло софітів.

Мені, наприклад, завжди було важко без дзеркала, адже на репетиціях ми завжди перед дзеркалом. Я під час репетицій навчалась відчувати себе через дзеркало. Й переналаштуватись після репетицій важко, є певний бар’єр по відчуттям в репетеційному залі та на сцені. Мені завжди допомагала музика налаштуватись, я чула перші акорди й  розчинялась в ній.

Глядач цих нюансів не бачить. Це знає тільки твій педагог й ти сам».

Шоу-Бізнес