Повернення Джорджа Клуні. Педіатр, вбивця, коханець та інші

19 жовтня 2025 р. 21:40

19 жовтня 2025 р. 21:40

Фільм представили на Венеціанському кінофестивалі наприкінці серпня – після цього було багато розмов про «повернення Джорджа Клуні» як великого драматичного актора із вражаючою самоіронією. Що ж, перша половина цього десятиліття справді була не найвдалішою в кар’єрі Клуні – ми розповідаємо про новий фільм і ті картини, які зробили актора загальним улюбленцем.

Клуні вже досить давно не знімався у шанованих режисерів (не враховуючи себе самого, хоча більшість аудиторії досі не може звикнути до думки, що Джордж Клуні — ще й режисер, і дуже непоганий). Ну а його остання поява на екрані рік тому в комедійному бойовику «Самотні вовки» зібрала рівно ту кількість похвал та оплесків, на які заслуговує картина, що грає на ностальгічних почуттях аудиторії та її незмінної симпатії до виконавців головних ролей, а саме до Бреда Піта та Клуні.

«Самотніх вовків» представив публіці молодий режисер Джон Уоттс, той самий, що був відповідальним за кілька «марвелівських» фільмів з франшизи про «Людину-павука». Ноа Баумбах, режиссер картини «Джей Келлі», майстер іншого масштабу.

У 2019-му Баумбах зняв номіновану на «Оскар» «Шлюбну історію» з Адамом Драйвером і Скарлетт Йоханссон у головних ролях — найактуальніший фільм про розлучення з часів шедеврального «Крамер проти Крамера» 1979-го року. Баумбах ще з часів фільму «Грінберг» проявив себе великим майстром демонстрації глядачеві всіх пасток, жахів і принад кризи середнього віку. Втім, Баумбаха цікавлять люди, що заплуталися, загалом – без обов’язкової прив’язки до паспортних даних. З однією умовою: вони не повинні поводитися так, наче в їхньому житті все йде за давно придуманим планом, адже герої Баумбаха зобов’язані думати і вирішувати, зобов’язані згадувати і страждати.

Через шість років після «Шлюбної історії» режисер повернувся до улюбленої «кризової» теми, але з іншим розмахом, іншими героями, іншою температурою та за зовсім інших обставин. Назву новій картини дало ім’я головного героя. Джея Келлі (Клуні) – 60-річного успішного актора, який раптом розуміє, що, зображуючи стільки років перед камерою найрізноманітніших персонажів, він випустив з уваги своє власне життя. Більше того: він ще й не дуже добре уявляє, ким же є насправді.

У героя Клуні двоє дочок — і, звичайно, всі дуже далекі один від одного у всіх сенсах. Чому Джей Келлі раптом почав думати про те, що довгі роки його не хвилювало? Просто зовсім недавно помер режисер, який прославив містера Келлі у своїх картинах. Тим часом Джей має вирушити у тривалу подорож Європою разом зі своїм менеджером Роном (Адам Сендлер). Під час цієї поїздки відбувається безліч речей, які змушують героя Клуні подивитися на світ інакше – і Джей Келлі вперше в житті починає змінюватися не за командою режисера, а за власним бажанням. Тобто, починає дорослішати.

У світі залишилося не так багато акторів, чиї удачі чи поразки глядач сприймає ледь не як свої власні – і Джордж Клуні один із них. Цей колишній переконаний холостяк зі штату Кентуккі (після першого шлюбу, який тривав лише чотири роки, Клуні не поспішав знову одружитися), а тепер щасливий сім’янин, активіст і батько двох дітей, справді має таємничу здатність подобатися публіці. І цей фокус навряд чи можна пояснити навіть такими речима, як харизма та чарівність.

Від лікаря-педіатра до грабіжника та вбивці

Для певної частини аудиторії Клуні став рідною та близькою людиною ще в середині 90-х – саме тоді з’явився серіал «Швидка допомога», в якому Клуні зіграв одну з головних ролей. Але, поклавши руку на серце, слід зауважити, що в ті часи серіали (за винятком шедеврів на кшталт «Твін Пікс» Девіда Лінча) були звичайною «мильною» тягомотиною. Тож справжнім проривом для Джорджа Клуні став культовий бойовик 1996-го року «Від заходу сонця до світанку», вже трохи призабутий у наш час.

У «Швидкій допомозі» Клуні грав зразкового доктора Дага Росса, дитячого лікаря, який цілком і повністю віддавався професії — Росс був людиною приємною в усіх сенсах. У «Від заходу сонця до світанку», хоррор-бойовику, знятому техаським хуліганом Робертом Родрігесом за сценарієм свого приятеля Квентіна Тарантіно, Джордж Клуні постав перед приголомшеним глядачем в образі грабіжника банків Сета Гекко з татуюванням на шиї. Новий герой Клуні виявився людиною вкрай імпульсивною і неврівноваженою — хоч і не такою «відмороженою» і несамовитою, як його молодший брат Річі у виконанні Тарантіно.

Але Сет та Річі не просто грабують банки – цим займалося безліч персонажів американського кінематографа. Вони ще й захоплюють заручників (і деяких із них вбивають), розстрілюють шерифів та торговців дорожніми картами, і взагалі поводяться по-свинськи.

Однак чарівність Клуні часів педіатра Росса нікуди не поділася. І хоча він більш ніж переконливий в образі відчайдушного бандита, який біжить від закону до Мексики, всім — від дівчини-заручниці Кейт (Джульєтт Льюїс) до її батька, пастора Джейкоба, який втратив віру (Харві Кейтель) разом із глядачами обох статей — максимально комфортно у товаристві Сета. У підсумку аудиторія щиро радіє за героя Клуні, коли той дивом виходить майже неушкодженим з жахливих колотнеч.

Клуні не очікував такого ставлення до свого шибеника Сету Гекко і не розраховував на масове визнання. Актор навіть підстрахувався — того ж року, що й хіт Родрігеса, на екрани вийшла мила мелодрама «Один прекрасний день», в якому партнеркою Джорджа стала Мішель Пфайффер. Але мелодрама залишилася практично непоміченою — фільм «Від заходу сонця» обговорювали до наступних подвигів Родрігеса і Тарантіно. До речі, дивно, що Тарантіно так і не зняв Джорджа Клуні в жодному зі своїх фільмів, хоча актора нескладно уявити, скажімо, у ролі лейтенанта Альдо Рейна з «Безславних виродків», яку Тарантіно віддав Бреду Пітту.

Натомість Клуні став одним із найулюбленіших акторів інших геніїв сучасного американського кінематографа – Ітана та Джоела Коенів. Перший досвід співпраці братів Коенів і Клуні виявився шедевром — йдеться про чудову картину 2000-го року «О, де ж ти, брате?».

Клуні та брати Коени

Саме Коени показали Джорджа Клуні світу з зовсім іншого боку: до ролі в «О, де ж ти, брате?» ніхто й уявити не міг, яким талантом коміка володіє Клуні. Зовні це проявлялося лише в тому, що герой Клуні, побожний каторжник Улісс Еверетт Макгілл, мав трохи більш рухливу міміку, ніж колишні персонажі, зіграні актором. Те, як Клуні вдавалося до колік у животі смішити публіку, здавалося абсолютно незрозумілим. Хай Макгілл схиблений на помаді для волосся, але хіба цього достатньо, щоб люди заливалися сміхом з появою на екрані актора, якого вже оголосили секс-символом?

У ще одному бездоганному шедеврі Коенів, отруйній та безжальній сатирі «Після прочитання спалити» (2008-й рік), персонаж Клуні виглядав ще кумеднішим. Втім, його герой Гаррі Пфаррер, співробітник казначейства у Вашингтоні, цілком заслуговував на те, щоб бути висміяним.

Гаррі одружений з письменницею, автором книг для дітей. Він не тільки має постійну коханку — страшенно привабливий Пфаррер ще й регулярно зустрічається з дамочками, яких знаходить на сайті знайомств. А ще у підвалі свого будинку цей чоловік у розквіті сил сконструював щось на зразок дива-крісла, здатного, гм, задовольнити будь-яку жінку.

Стилістика «Після прочитання спалити» успішно трималася на тонкій межі між сміливістю і вульгарністю, не перетинаючи її — останні дві картини Ітана Коена, «Красуні в бігах» (2024) і «Хані, не треба!» (2025), зняті вже без брата Джоела, не можуть похвалитися подібною витонченістю та спритністю. Можливо, Ітану знову терміново потрібен Джордж Клуні – як мінімум, щоб відволіктися від Маргарет Куоллі.

«Вище неба» та «Американець»

Тоді ж, наприкінці нульових, Клуні зіграв у ще двох прекрасних картинах, абсолютно різних, однак обидві додали найточніших штрихів до його портрета – «Вище неба» Джейсона Райтмана та «Американець» Антона Корбейна. У першій з них Клуні грав співробітника досить специфічної фірми — в обов’язки його героя Райана Бінгема входить звільнення персоналу різних корпорацій по всій Америці. Райан літає зі штату до штату, від Тихого океану до Атлантичного, і розмовляє з тими, чия посада, на жаль, скорочена. Для цього потрібно бути достатьно привабливим, достатьно суворим, і, звісно, добре розумітися на природі тієї чи іншої людини з першого погляду. Герой Клуні саме такий. При цьому він людина самотня, яка любить і цінує свою самотність, як і нескінченний час, що проводить у повітрі.

Якось Райан зустрічає жінку приблизно свого віку. Здається, вона теж знає ціну самотності та незалежності. Вони зустрічаються в готелях то там, то тут — і одного прекрасного дня герой Клуні, дізнавшись адресу, з’являється біля дверей Алекс (Віра Фарміга). Це одна з найпронизливіших сцен у фільмографії Джорджа Клуні: Райан дзвонить у двері, на порозі з’являється Алекс, тепла, розгублена та домашня, а за її спиною бігають діти та лунають дзвінкі голоси. Виявляється, Алекс заміжня, про що герой Клуні навіть не здогадувався. Він повертається до готелю, проводить вечір за склянкою віскі, а потім знову вирушає вгору, у небо.

Що стосується «Американця», знятого Антоном Корбейном (другий повнометражний фільм відомого фотографа та кліпмейкера), то цю картину варто подивитися хоча б через європейську неквапливість та красу кадру. Клуні, який зіграв професійного найманого вбивцю, розважливий і холодний настільки, що здатний, не роздумуючи, вистрілити в потилицю коханій жінці. Героя звуть Джек, він у бігах – ховається від вірної смерті в італійській провінції. Швидше за все, режисер Корбейн та Клуні прагнули різних і не надто поєднуваних речей. Клуні явно хотів приміряти образ героя-одинака за прикладом голлівудських легенд на кшталт Стіва Маккуїна. Корбейн, цілком можливо, намагався уявити, що б у двадцять першому столітті міг зняти великий італієць Мікеланджело Антоніоні. Фільм мав усі шанси стати катастрофою, але виявився явним творчим успіхом як Клуні, так і Корбейна.

Звичайно, за чверть століття Джордж Клуні знявся у набагато більшій кількості гідних фільмів – наприклад, «Гравітації», яка стала бенефісом Сандри Буллок, або «Сіріані», за роль у якій Клуні отримав «Оскар» (деяким політичним трилерам роки не йдуть на користь). Хоча були у його фільмографії і явні провали – особливо це стосується нещодавніх картин «Опівнічне небо» та «Квиток до раю». Але ніхто поки не збирається списувати Клуні з рахунків – саме тому світ із таким нетерпінням чекає на «Джея Келлі» Ноа Баумбаха.

Шоу-Бізнес