Вони були в кожному фільмі: українські актори другого плану в радянських блокбастерах

27 січня 2026 р. 02:11

27 січня 2026 р. 02:11

Ці російські актори вважали себе киянами і не хотіли повертатися навіть у голодні дев’яності

А ви знали, що актор, який зіграв слугу Атоса Ля Шене у "Трьох мушкетерах", — український актор? У шістдесятих роках на Київській кіностудії імені Довженка приземлився невеликий десант випускників московських акторських вишів, які вирішили пов’язати свою особисту й творчу долю з Києвом: Юрій Дубровін, Микола Олялін, Лев Перфілов тощо. Із дивним збігом обставин, усі вони стали яскравими майстрами епізодів, які знялися у сотнях фільмів, включно з кінохітами, що прогриміли на всю країну. Сьогодні нові покоління глядачів вже забули цих дивовижних акторів, але "Телеграф" про них пам’ятає.

Лев Перфілов

Найпримітніший на екрані російський "експат" із київською пропискою — майстер невеликих та епізодичних ролей Лев Перфілов. Він прославився на весь СРСР роллю фотографа з МУРу Гриші Ушивіна на прізвисько "Шість-на-дев’ять" у мінісеріалі "Місце зустрічі змінити не можна" (1979). Актору було вже 36, а до того моменту він устиг знятися більш ніж у 70 фільмах.

Після закінчення Щукінського училища Перфілов працював у Театрі кіноактора при студії "Мосфільм", а коли театр розформували 1963 року, йому запропонували на вибір роботу в Ленінграді або в Києві, на кіностудії імені Довженка. Перфілов вирішив стати киянином: тут уже жила його мати. На кіностудії Довженка він був одним із найзатребуваніших акторів: якщо вірити порталу imdb.com, загалом Перфілов устиг попрацювати у 119 фільмах.

Із цих фільмів найвідоміші — комедія "Найчарівніша і найпривабливіша" (1985), у якій актор створив виразний образ начальника бюро (того самого, що каже: "Щось ви все печете, дівчата, печете! Краще б капусту квасили, чи що…") та культова "Кін-дза-дза!" (1986) Георгія Данелія. "Найчарівніша і найпривабливіша" стала абсолютним лідером радянського кінопрокату 1986 року: її подивилися 44,9 млн радянських глядачів. На ТБ актор запам’ятався не менш ясравою епізодичною роллю у "Зеленому фургоні" (1983).

Про особисте життя Перфілова в Києві відомо небагато. Він жив на Троєщині з третьою дружиною Вірою, яка була молодша за нього на 25 років, і з її сином від першого шлюбу. 2000 року, невдовзі до смерті, отримав від міста нову квартиру, але пожити в ній не встиг. Будучи завзятим курцем, помер від емфіземи легень у віці 66 років.

Юрій Дубровін

"Ваша світлість, до вас візитер!" За цією реплікою з фільму "В’язень замку Іф" (1989) глядачі пам’ятають актора Юрія Дубровіна — ще одного рекордсмена яскравого епізоду, у чиїй фільмографії понад 150 робіт. А щоб глядачі запам’ятали іншу його роботу — роль слуги Атоса на ім’я Ля Шене у легендарному мюзиклі "Три мушкетери" (1976), Дубровіну взагалі не знадобилися слова.

До Києва уродженець Рязанської області потрапив того ж 1963 року, що й Лев Перфілов: за розподілом після ВДІКу. Тут, на столичному житловому масиві Виноградар, він прожив 43 роки, його навіть називали "Ряжський киянин". І це тоді, коли всі актори прагнули до Москви, де можливостей для кар’єри було значно більше. Дубровін не намагався повернутися до Росії навіть тоді, коли в дев’яності на студії Довженка перестали платити зарплатню.

На жаль, 2006 року на зйомках фільму "Барин" під Києвом у 63-річного Дубровіна стався подвійний інсульт. Дружина на той момент полишила актора, і доглядати за ним було нікому. Син Аркадій, який давно жив у Німеччині, забрав паралізованого батька до себе в Мюнстер, де Дубровін-молодший заснував православну парафію. В Німеччині престарілий актор провів останні 16 років життя.

Тато так і не вивчив німецьку мову. Не тому, що не міг, а тому що не хотів. Він створив собі свій маленький світ: дивиться старі фільми, переглядає світлини зі зйомок. Він живе тим часом, коли був затребуваний і здоровий.

Аркадій Дубровін

Під кінець кар’єри Дубровін удостоївся помітної головної ролі, що нечасто трапляється з майстрами епізоду. У постмодерністському гіньйолі Петра Луцика "Окраїна" (1998), стилізованому під фільми сталінської доби, хутірські мужички, у яких олігархи-нафтовики відібрали землю, ідуть війною на Москву. Попри свій кумедний вигляд, Філіп Ілліч Сафронов у виконанні Дубровіна відверто страшний у ролі хтонічного месника. Не дивно, що "Окраїна" свого часу здійняла на вуха всю прогресивну кіноспільноту.

До речі, партнером Дубровіна в цьому фільмі став інший російський майстер епізоду, що осів у шістдесятих у Києві, — Микола Олялін. Окрім іншого, він був близьким другом Перфілова.

Віктор Степанов

Його називали "російський богатир", і справді він народився в Північно-Курильську на Сахаліні. Поки в 45 років не приїхав до Києва — де закохався й залишився до самого кінця.

Українську столицю Степанов любив за теплий клімат, і хоча вони з дружиною-киянкою Наталею купили двокімнатну квартиру на Виноградарі, збудували ще будинок на Десні, де родина проводила 10 місяців на рік. Звідси актор виїздив на зйомки до Москви, Петербурга і по всьому світу. На його рахунку "лише" 60 фільмів.

Степанов прославився у 36 років після мінісеріалу "Михайло Ломоносов" (1986). Інша його помітна роль — дільничний у гучному "перебудовному" фільмі "Холодне літо п’ятдесят третього…" (1987), який побачили 41,8 млн радянських глядачів. У фільмі його герой гине, захищаючи село від бандитів.

Вже у статусі киянина він знявся в "культових" російських фільмах "Гонгофер" (1992) і "Окраїна" (1998), де в образі нафтовика-олігарха спародіював свого друга, посла Росії в Україні у 2001–2009 роках Віктора Черномирдіна. Колоритний посол, зокрема, увійшов в історію фразою "Хотіли як краще, а вийшло як завжди".

В українському кіно також знімався. Найвідоміші українські фільми за участю Степанова — байопік про Романа Шухевича "Нескорений" режисера Олеся Янчука (2000), резонансна "Аврора" (2006) Оксани Байрак і один із перших українських серіалів "День народження Буржуя" (2000–2001). Щоправда, коли актора питали про українське громадянство, він відповідав: "Ні, звичайно ж, боронь Боже. Я росіянин".

Помер 26 грудня 2005 року в Києві у віці 58 років від онкологічного захворювання, до якого призвела травма на зйомках серіалу "Єрмак" (1996). Похований на Берковецькому кладовищі.

Раніше "Телеграф" писав про культові українські фільми, які вест світ вважає російськими .

Шоу-Бізнес