«Я відкрив у собі темну сторону»: DANTES про дебют у кіно, свободу і вразливість

08 лютого 2026 р. 13:11

08 лютого 2026 р. 13:11

У Києві відбулася прем’єра першого українського еротичного трилера «Всі відтінки спокуси». У цій стрічці Володимир Дантес  дебютував як кіноактор – й одразу в головній ролі, а його партнеркою на екрані стала Олена Лавренюк.

Напередодні прем’єри ми запросили артиста прикрасити digital-обкладинку у INSIDER.UA і показати себе без звичних ролей та захисних масок. Чуттєві кадри з елементами оголеності стали метафорою внутрішньої вразливості: того моменту, коли митець дозволяє побачити себе справжнього — без жодних “фасадів” .

Цей матеріал — не лише про прем’єру. Він про внутрішній стан , у якому Дантес перебуває сьогодні: на перетині різних форм творчості, без потреби щось доводити, у просторі цілковитої свободи та вразливості. Це історія про баланс між публічним образом і тим, що зазвичай приховано від сторонніх очей .

Це твоя дебютна роль у кіно — і одразу в еротичному трилері. Коли ти зрозумів, що готовий до такого перевтілення ?

Я погодився на цю роль, бо закохався у сценарій. Але ще більше мене підкупила пристрасть, із якою до роботи ставилися режисерка Ірина Громозда та продюсерка й виконавиця головної ролі Олена Лавренюк. Їхній запал та абсолютна віра в цю історію були настільки щирими й натхненними, що я просто не міг залишитися осторонь.

Насправді це було непросте рішення. Та під час роботи я повністю довірився процесу й усьому, що відбувалося на майданчику. Хоча, щиро кажучи, мене все одно час від часу “штормило” від сумнівів та нових емоцій.

Тілесність у цьому фільмі — важлива частина історії. Що для тебе в акторській роботі було складнішим: відверті сцени чи емоції твого персонажа?

Мій герой емоційно дуже складний. Здається, він досі не залишив мене повністю, і часом це завдає дискомфорту. Бо це справжній виклик — не приборкувати свої темні сторони, а навчитися їх приймати. Щодо відвертих сцен… Це зовсім інша історія. Це про абсолютну довіру між партнерами: коли все проговорили й відчуваєте безпеку. За таких умов цей досвід стає навіть по-своєму естетичним і приємним.

Зараз медіа фокусуються переважно на еротичній складовій стрічки. А про що цей фільм особисто для тебе, якщо відкинути жанрові кліше ?

Еротика «чіпляє», бо це все ще виклик для нашого суспільства, тому про неї так багато говорять. Але для мене як для митця — це не про провокацію, а про природність. Ми торкаємося тих, кого любимо, ми кохаємося — і це не щось надзвичайне, це найприродніша річ у світі, це наше єство. Це і є саме життя.

Якщо говорити про сенс особисто для мене, то це фільм про спокуси та їхню природу. Про те, що саме стає для нас пасткою: для когось — влада, для когось — гроші чи статус. Але головне — це історія про невміння приборкувати ці потяги, адже така розкутість часто призводить до фатальних наслідків.

Це кіно про емоційні вади, що приховані в кожному з нас. Важливо навчитися приймати їх, аби врешті приборкати, а не давати їм волю.

Ти не лише зіграв у стрічці, а й написав до неї саундтрек. Як змінилося твоє відчуття цієї історії, коли ти проживав її і тілом, і музикою?

Цю пісню я створював насамперед як частину промокампанії — під тизер і ту комунікаційно привабливу картинку, яку ми мали. Тому більше в ній акцентував саме на історії пристрасті: на моменті, коли чоловік спокушає жінку, манить і затягує у свої тенета — і емоційно, і тілесно. Якщо у фільмі це звучить стримано, то в пісні секс і драйв вкручені на максимум. Вона вийшла набагато світлішою та сексуальнішою за саму картину.

Фото в нашому матеріалі — дуже чуттєві, з певною мірою оголеності. Наскільки тобі сьогодні комфортно бути таким відкритим перед глядачем — без образів і захисних ролей?

Коли ти приймаєш власне тіло — тобі комфортно. Проте я би не стверджував, що в цій роботі зовсім немає образів чи захисних масок. Під час знімань кліпу та самого фільму я все одно залишався в образі свого персонажа. І тут я хочу щиро подякувати Олені Лавренюк: вона завжди була поруч і давала мені впевненість у тому, що можна бути настільки відвертим і так приймати себе. Дякую Ірі та всій команді на майданчику за цей досвід.

Бо головне ось що: коли ти відчуваєщ підтримку, ти можеш дозволити собі бути будь-яким. Єдиний нюанс – чи готовий ти сам прийняти себе у всіх цих проявах. Мені це досі нелегко.

Публічність часто змушує так би мовити «тримати фасад». А що ховається за фасадом DANTES? Що з тобою відбувається, коли він зникає : у кадрі, у кіно, у музиці?

Мабуть, лише ті, хто знає мене по-справжньому близько, можуть сказати, що саме ховається за моїми образами. Я переконаний: якщо людина будує « фасади » чи одягає маски — вона щось приховує. У мене ж просто розкішна можливість через кадр, музику та мистецтво бути будь-яким, розсувати власні кордони. І все те цінне, що я знаходжу в цьому досвіді, я забираю із собою в реальне життя.

Чи траплялося на майданчику таке, що ти відчував реальний страх ? Н е через сцени, а через можливу реакцію глядачів і прихильників після прем’єри?

Ні, такого не було. Це не просто розрізнені кадри,  а цілісне кіно. Кожна сцена, кожен епізод тут мають своє чітке місце та відповідають загальному сценарію. І варто нагадати: тут немає реального мене. У цьому кадрі взагалі немає нікого реального. Це лише образи.

Але гадаю, що багато хто здивується, побачивши мене таким, бо я втілюю персонажа, якого не грав раніше ніде: ані в житті, ані на сцені.

Чи додала тобі ця роль професійної відваги ? Ч и, навпаки, чіткіше окреслив для себе власні кордони?

Я точно став сміливішим і відкрив у собі цю темну сторону. Але темрява — це не завжди зло. Вона теж може бути естетичною та красивою. Чи почав я чіткіше відчувати межі? Ні. Переконаний: я здатний на багато що. Головне, щоб поруч була людина, готова підтримати тебе в таку мить. І не менш важливо, щоб після того, як ти « виходиш » із цього стану сміливості, ця людина все одно залишалася поруч.

Чи змінилося твоє сприйняття близькості — як фізичної, так і емоційної — після роботи над цією стрічкою та загалом цього етапу в житті?

Щодо близькості, моя позиція незмінна: усе має відбуватися за активною згодою обох партнерів. Те, що стається між двома, стосується лише їх, і якщо є взаємна згода — думка оточення не має значення. Кіно на це не вплинуло. Проте емоційно я став вразливішим. Повторюся: мій персонаж Томаш ще не до кінця мене відпустив.

Ти зараз одночасно в музиці, у кіно, у медіа. Чи є в т ебе відчуття, що ти нарешті звільнився від потреби щось комусь доводити й почав робити лише те, що справді резонує з твоїм внутрішнім станом ?

Якщо замислитися, то я вже давно так живу: роблю те, що хочу, навіть якщо мені страшно. Куди б ти не йшов, у яку б нову сферу не заходив — ти все одно мусиш щось доводити. Передовсім, самому собі. Це постійна конкуренція. У кіно ти змагаєшся з професіоналами, і це справжній азарт. Це змагання з власним досвідом і тими межами, які ти намагаєшся розсунути.

Якщо відкинути всі твої ролі, треки та медійні заголовки: ким ти відчуваєш себе сьогодні у цій точці шляху, просто наодинці з собою?

Напевно, я дещо розгублений, але водночас впевнено прямую новим шляхом. Я ще не знаю, що чекає попереду, проте не озираюся назад — бо зосереджений на майбутньому. З кожним кроком я прагну залишати розгубленість у минулому й натомість гартувати внутрішню силу. І попри всю невідомість, я почуваюся справді щасливим!

Шоу-Бізнес