«Були впевненими, що вже ніколи додому не повернемося»: зірка каналу ICTV Оксана Гутцайт про виклики великої війни

22 липня 2026 р. 12:34

22 липня 2026 р. 12:34

В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Оксана Гутцайт розповіла про свої страхи, батьків у Харкові та втрати останніх років.

«Песимістів у своє оточення я не пускаю»

— Оксано, ми розмовляли два роки тому і, памʼятаю, тоді ви були у позитивному настрої. Що відчуваєте зараз?

— Я по натурі оптиміст і ніколи не впадаю в істерику. Тому так само я зараз в позитивному настрої, вірю в Україну, наших людей, нашу перемогу. Можливо, все стається не так швидко, як це мені здавалось два роки тому. Ми розуміємо, що війна затягується. Але настрій мій бойовий і вся моя родина в Україні. Навіть, навпаки, моя віра у нашу силу укріпилася.

— І це надихає…

— Знаєте, нас формує родина й оточення. В мене найкращі у світі батьки, а песимістів у своє оточення я не пускаю. І так було завжди. Тому, мабуть, я така.

— Ваші батьки досі живуть у Харкові?

— Так, я тільки повернулась звідти. Була на дні народження тата. Скажу, що я в захваті від Харкова. Звісно, там по-іншому відчувається війна, окружна дорога вся в антидронових сітках, багато блокпостів. Але ви б бачили це місто! Чисте, красиве, фонтани працюють, люди гуляють, сидять в кафе. Так, центр міста дуже розбитий, але, попри це, навколо — краса, все прибрано, квіти посаджені, міський транспорт працює як годинник. Це просто диво!

— Відомо, що багато харківʼян повертаються в місто.

— Саме так. Я в минулому гімнастка і від своїх колишніх колег знаю, що тренування з дітьми продовжуються. Працюють школи, йдуть вистави. Саме в Харкові я більш відчутно зрозуміла, що нашу перемогу творять люди.

— Незважаючи на те, що по місту прилітає дуже часто…

— Звичайно, всім страшно. Але немає кращого місця, ніж дома. Ми нікому не потрібні в інших країнах, а тут допомагають навіть стіни. Харківʼяни розуміють, в яких умовах вони живуть, але мої батьки не ходять до укриття. А зараз, влітку, вони живуть на дачі й там трохи спокійніше.

«Буду бабусею щонайменше чотирьох онуків»

— Ми розмовляємо після чергової атаки росіян на Київ. Як ви провели ніч?

— Поки бухає — страшно. Ми живемо за містом і у нас немає укриття чи підвалу. Найбільше, на що я здатна, спуститися на перший поверх — мені так спокійніше. Але перечекала тривогу, потім прокинулась о шостій ранку і пробігла свою «десяточку». До речі, в цей час вже купа народу бігало, а дехто їхав на роботу. Тримаємось, як всі, — вночі страшно, а зранку продовжуємо жити.

— На жаль, люди звикають і до найважчих умов.

— Так не має бути. Але чи буде у нас інше життя? Ні. Поставити життя на паузу? Також не варіант. Вважаю, кому реально страшно, у кого емоційна нестабільність, треба виїжджати. Свій шлях я вибрала — треба, незважаючи ні на що, йти далі.

— Що вас тримає, крім бігу?

— Біг — це моя обовʼязкова історія. Як і кава. Тримає родина, друзі, робота, цікаві книжки, рутина, без якої ти вже не можеш жити. У червні я була у відпустці, в серпні з сином поїдемо у нашу улюблену Вижницю в Чернівецькій області.

— Марк ще вчиться в школі?

— Так, він закінчив девʼятий клас. Поки ким хоче бути, не знає. Думав про юридичний, потім акторський, потім ще якісь. Ще є час для планування. Я була б і не проти того, щоб він поїхав вчитися за кордон, але Марк не хоче. Йому тут все подобається і найближчі друзі також залишаються у Києві. Донька після навчання також повернулась, працює маркетологом і не хоче нікуди їхати. Сучасна молодь більш орієнтована на Україну.

— Виповнилось десять років, як ви працюєте в новинах на ICTV.

— У свій час я зрозуміла, що мені комфортно саме в новинах. Я пробувала себе у розважальних шоу, але виявилось, що це не зовсім моє. Інформація мені більш цікава, і я щаслива, що залишаюсь в цьому. Навіть більше, не уявляю, як можна жити без новин. Хтось вимикає їх для себе, я ж, навіть в неробочий час, не можу без свіжої інформації.

— Будуєте плани на майбутнє?

— Планую бути бабусею щонайменше чотирьох онуків. Жити на березі моря і займатись їхнім вихованням. Але спочатку — наша перемога, все інше ми потім зберемо.

— Що пішло вже від вас з цією війною?

— Війна нам показала, що не треба триматися за матеріальне. Бо на початку вторгнення ми зібрали наплічники і за дві години поїхали, лишивши все і бувши впевненими, що вже ніколи додому не повернемося. Тому треба цінувати життя, бо саме життя — і є щастя. Війна навчила мене жити в моменті.

Читайте нас у Facebook

Шоу-Бізнес