Цієї неділі урочисто вшановують первоверховних апостолів Петра та

28 червня 2025 р. 20:02

28 червня 2025 р. 20:02

Вже Вечірня свята починається зі стихири з риторичним питанням: “Якими похвальними вінками завінчаємо Петра й Павла, роз’єднаних тілом і з’єднаних духом, найперших між богопроповідниками?” Тут не тільки прослава святих, а й згадка про те, що земне життя проводили вони таки порізно. Та й коли іноді їхні місійні шляхи перетиналися, апостоли не у всьому досягали згоди.

Петра, єврейське ім’я котрого було Симон, разом з його братом Андрієм Ісус одними з перших покликав слідувати за ним. Походили вони з Витсаїди і займалися рибальством. “Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей” (Мт. 4, 19), — сказав Ісус братам під час їхньої риболовлі на Галилейському морі, після чого вони “кинули сіті й пішли за ним” (Мт. 4, 20).

Пізніше Ісус змінить Симонові ім’я: “Ти — Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа”, — що у перекладі означає: Петро (Скеля)” (Йо. 1, 42). Христос бачить у Петрові потенціал, щоби бути пастирем стада з твердою вірою. Але тій вірі ще треба буде пройти становлення крізь бурю сумнівів, поривчастого характеру самого Петра та різних зовнішніх перешкод. Поривчастий характер апостола незабаром проявиться, коли він побачить Вчителя, котрий ітиме по морських хвилях за бортом їхнього човна, і попросить: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” (Мт. 14, 28). Перші кроки Петрові вдадуться, та одразу за тим він злякається сильного вітру й почне потопати. Ісус витягне його, дорікнувши за маловірство і сумніви.

Петро буде присутній при воскресінні Ісусом дочки Яіра та в момент Переображення. За шість днів до цієї події Христос запитає учнів, за кого його мають люди (бо побутували різні версії серед народу), і за кого його мають вони самі. Відповість за всіх Петро: “Ти — Христос, Бога живого син” (Мт. 16, 16). А Ісус йому на те: “Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти — Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, буде розв’язане й на небі” (Мт. 16, 17 — 19). Через те на іконах апостола Петра легко впізнати за в’язкою ключів, а Католицька Церква на основі цих Ісусових слів під час І Ватиканського Собору в конституції “Pastor Aeternus” (1870 р.) затвердила догму про примат (верховенство) Римського Архиєрея як Петрового наступника.

Однак одразу після визнання Ісуса Сином Божим Петро намагатиметься відмовити його від хресної смерті, яку Вчитель передбачатиме. “Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мт. 16, 23), — напоумить його Ісус і намагатиметься розтлумачити йому свою спасенну місію.

Петро самовпевнено казатиме на Тайній Вечері: “Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!” (Мт. 26, 35). І Христос знову остудить його запал: “Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся” (Мт. 26, 34). В результаті Петрові не вдасться чувати з Ісусом у Гетсиманському саду перед його Страстями навіть години, бо його зморить сон. І хоч, коли сторожа прийшла за Христом, щоб його схопити, Петро з мечем кинувся захищати, пізніше тричі відрікся Вчителя.

За відречення він розкається і вже через три дні стане свідком порожнього гробу. Йому і кільком іншим учням з’явиться Воскреслий над Тиверіядським озером та у відповідь на трикратне відречення Петра тричі запитає його “Чи любиш мене?” та нагадає апостолу його місію: “Паси мої вівці!” (Йо. 21, 16). “Трикратним запитанням: Петре, чи любиш ти мене? — Христос виправив його трикратне відречення”, — так пояснює цей євангельський епізод стихира Вечірні 29 червня.

В день П’ятдесятниці на Петра, як і на інших дванадцятьох, зійде Святий Дух. Первоверховний апостол проповідуватиме в Єрусалимі і в цей день в Христа увірує “яких три тисячі душ” (Ді. 2, 41). Петро силою Христа зцілюватиме хворих, проповідуватиме у Єрусалимському храмі, по різних частинах Юдеї та в Кесарії, зазнаватиме переслідування від старшини, ув’язнення та чудесного звільнення. Пізніше подасться до Риму, де створить та очолить християнську громаду.

Павло, котрий раніше називався Савлом, походив зі знатної юдейської родини з Тарсу. Папа Бенедикт XVI вважає роком його народження 8 р. по Христі. Версії інших дослідників варіюються між 5 та 10 роками. Савло від батьків успадкував віру в єдиного Бога, котрий дав Закон Мойсеєві, та римське громадянство. Здобув ґрунтовну освіту при одному з найвизначніших юдейських учителів Гамалиїлові. Належав до секти фарисеїв, яка намагалася ревно дотримуватися приписів Закону Мойсея та вважалася елітою серед юдеїв. Крім того опанував ремесло виготовлення наметів, що пізніше стало йому в пригоді, аби не обтяжувати матеріально засновані ним Церкви.

Коли християнська громада після Зіслання Святого Духа розросталася, а старші юдейські чинили їй спротив, Савло як “запеклий прихильник передань своїх предків” (пор. Гл. 1, 14) долучився до їхнього переслідування. Він “руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в’язницю” (Ді. 8, 3).

Коли Савло вирушив ще й до Дамаску арештовувати християн і вже наближався до міста, “зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: “Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?” (Ді. 9, 3-4). Після зустрічі з Воскреслим Савло певний час нездатний був бачити. Його ввели до Дамаску, де у відповідь на Боже об’явлення його навідав один християнин на ім’я Ананія та повернув зір. Савло охрестився і почав по синагогах проповідувати Ісуса Христа. Він уник засідки, яку на нього в Дамаску зробили юдеї, пішов до Єрусалиму, де Варнава став його поручителем перед християнською громадою та апостолами, котрі її очолювали. Три роки по тому Савло знову відвідував Єрусалим, де п’ятнадцять днів гостював у Кифи (Петра) та зустрічався з Яковом, братом Господнім , що на той час керував Церквою у цьому місті.

Певний час перебував у Тарсі та Антіохії. Останнє місто стало відправною точкою його першої апостольської подорожі (45-49 рр.), яка пролягла через Кіпр, Пісідію, Лідію, Лікаонію (південний берег Малої Азії), а потім у зворотньому порядку знову до Антіохії.

На той час перед Церквою постав виклик, чи слід дотримуватися Мойсеєвого Закону тим, котрі навернулися до віри в Христа з поганства. Деякі прибули з Юдеї до Антіохії, щоб проповідувати необхідність обрізання усіх для спасіння. У листі до Галатів Павло розповідає про свій конфлікт з Петром щодо цього. “Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він (Кифа) їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних” (Гл. 2, 12). Павло звинуватив Петра у лицемірстві й виступив одверто проти цього: “Коли ти бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейськом, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському?” (Гл. 2, 14).

Щоб з’ясувати, як бути з приписами юдаїзму для колишніх поган, Павло і Варнава вирушили до Єрусалиму, де зібрався перший Собор (близько 50 р.). Вони розповіли про численні “знаки та чуда, що їх Бог учинив був через них між поганами” (Ді. 15, 12). Підтримав їх і Петро, засвідчивши, що погани, як і вони на день П’ятдесятниці, отримали дар Святого Духа. Тож Собор постановив не накладати на християн додаткових тягарів, що походять з приписів юдаїзму.

Друга апостольська подорож Павла відбулася на початку 50-х рр. і охопила міста першої подорожі, Галатію, Фригію, Місію, Македонію і Ахаю, де на 18 місяців апостол зупинився в Коринті. Через ті самі землі, а також Ефес (зупинився на 3 роки) пролягла його третя апостольська подорож (53-58 рр.). По її завершенні вирушив до Єрусалиму, де його схопили і ув’язнили. Два роки Павла тримали у Кесарії, а потім етапували до Риму. Тут під домашньою вартою “Павло перебув повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з повною сміливістю та без перешкоди” (Ді. 28, 30-31).

Традиція каже, що після звільнення він ще проповідував в Іспанії. Потім повернувся до Риму, і за правління Нерона його ув’язнили знову. Тоді під репресії у Римі потрапив і Петро як очільник християнської громади цього міста.

67 р. первоверховних апостолів стратили. Петра на Яникулі, розіп’явши на хресті головою вниз, а Павла по дорозі до Остії, стявши як римському громадянину голову мечем (через цей факт та через порівняння слова Божого з мечем у своїх листах Павла на іконах зображають з мечем). Днем страти обох апостолів вважають 29 червня. Також із цим днем пов’язують пізніше освячення храму у Константинополі на честь двох первоверховних апостолів.

В Римі тіла апостолів Петра й Павла згодом були віднайдені. Зараз їхні голови спочивають у Латеранській базиліці, а на місці поховання їхніх тіл постали Собор святого Петра (центральна святиня Католицької Церкви) та базиліка святого Павла за мурами.

Крім численних християнських спільнот по всій тодішній Ойкумені, які своєю проповіддю згуртували Петро й Павло, вони також залишили послання, написані до них, які увійшли до канону Нового Завіту (2 Соборні послання Петра та 14 листів Павла). У них апостоли згадують і один про одного. Петро у своєму посланні називає Павла любим братом, хвалить його листи та мудрість у них (2 Пт. 3, 15 — 16). Пише про своє спілкування з Кифою (Петром) і Павло у листах до Коринтян та Галатів.

Навіть якщо й виникали конфлікти у стосунках цих двох лідерів Церкви, вони в ім’я Христа та задля користі його справи їх полагоджували. Тож вони справді виявилися, хоч “роз’єднаними тілом, але з’єднаними духом”. І якщо подивитися на продовження цієї стихири Вечірні на честь апостолів, то побачимо підсумок значення Петра й Павла для Церкви: “Той — перший між апостолами, а цей — більше від інших потрудився”.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ " Свята Літургійного року ".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

Пізнавально