«Система вищої освіти України нагадує муляж». Як голова наглядової ради КАІ Петро Чернишов пропонує реформувати університети. Виступ на Forbes University

01 вересня 2025 р. 17:17

01 вересня 2025 р. 17:17

Купуйте річну передплату на шість журналів Forbes Ukraine за ціною чотирьох номерів. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця передплата саме для вас.

Пряма мова скорочена та відредагована для зрозумілості

Уявіть. Ви платите за приватну школу у Києві приблизно 150 000 грн на рік. Вашій дитині пояснюють, як вимовляти «фотосинтезис» з британським акцентом. А потім – університет. І раптом виявляється, що вища освіта в Україні дешевше за смартфон: у 2025 році базовий айфон коштує 63 000 грн , а у нас в КАІ вартість контрактного навчання – від 18 000 до 60 00 0 .

Це що, освітний джекпот? Може, справа не у знижках, а у тому, що вся система виглядає як муляж, як імітація життя? Це ключова проблема, яку неможливо вирішити точковими реформами в одному виші.

Українська система вищої освіти – як покинутий супермаркет, де фасад блищить, а всередині – порожні полиці. Маємо зараз приблизно 130 державних університетів на країну з населенням, припустимо, 35 млн. Багато з цих інституцій створювалися для СРСР, де було приблизно 250 млн людей.

Масштаб змінився, а структура лишилася. Це карго-культ: у нас є кафедри, дисертації, навіть ректори з регаліями, але за ними часто стоїть симуляція. До 60% дисертацій у гуманітарних та медичних науках – плагіат або замовлення.

Сьогодні в Україні триває експеримент з наглядовими радами. Це, на мою думку, останній шанс на зміну. Ми, КАІ, – частина цієї спроби. Вперше в історії в державному університеті ректора обирає наукова рада – через відкритий конкурс із залученням зовнішніх експертів, бізнесу та випускників.

[Ввечері 28 серпня ] В КАІ пройшли вибори президента – так у нас називається ректор. У фіналі було вісім кандидатів, кожен – з програмою. В одного із кандидатів знайшли масивний плагіат з двох російських і двох українських дисертацій. Питаємо, ну як це можливо? А він: «Справа життєва, з ким не буває».

Якщо три університет и не покажуть результат, всі скажуть – бачите, не варто приносити корпоративні практики в освіту, це не працює. Наш експеримент – не локальна реформа, а випробування гіпотези: чи може університет в Україні працювати як сучасна інституція, а не філія радянського минулого?

Багато людей в Україні кажуть, що ректора має обирати трудовий колектив. Як це завжди закінчується? Ректора обирають один раз, потім він виганяє з універу всіх, хто були проти, і сидить там 20-30 років. Якби президента «Київстара» обирав колектив, я б досі займав цю посаду.

КАІ відмовились від онлайну. Справжня освіта – це контакт, зміна середовища, зусилля, переконаний Чернишов.

Спроба побудувати щось нове – лабораторію, гуртожиток, простір для студентів – в українському університеті завжди наштовхується на фразу: «Це держмайно, не можна». Створена система, де будувати не можна нічого, крім житлових комплексів. Хочеш звести гуртожиток? Забудь. Хочеш на державній території, як в КАІ зробили попередники, побудувати ЖК із домами на 25 поверхів – будь ласка.

«Держмайно» вважає, що всі, крім них, хочуть щось вкрасти. Але розвиток університету без будівництва, архітектури – це нісенітниця. Така ж ситуація з орендою. Все твоє майно може здавати в оренду тільки «Держмайно».

Поговоримо про фінансову аномалію. Ви платите за приватну школу десятки тисяч доларів. Потім – університет, який готує інженера, лікаря або юриста за 30 000-50 000 грн на рік. Це асиметрія: вища освіта – найдешевший рівень. В багатьох місцях отримати диплом дешевше, ніж зняти квартиру або купити річний абонемент в спортзал. Може, тому так легко отримати ці дипломи – а ще легше їх купити, доплативши як за ще один абонемент в спортзал.

Плагіат – це не дрібна проблема, а фундаментальна тріщина. Коли хтось пише дисертацію на замовлення ректора, а викладач приймає іспит за конверт – це не про мораль, це про руйнування інституції. У мене є таблиця ректорів, депутатів, деканів – всіх із офіційно виявленим плагіатом. Їх багато. І поки вони залишаються на посадах, довіри до освіти – нуль. Це як видавати фальшиві гроші і чекати, що економіка не завалиться.

Є міф про онлайн освіту. Коли ми кажемо «онлайн», уявляємо гарвардський курс у зумі з інтерактивом, кейсами, менторством. Всі університети на сході та півдні повністю працюють онлайн, у Києві – половина студентів онлайн. Часто це просто легкий спосіб отримати диплом – або купити його офіційно чи неофіційно. Це не EdTech, це якийсь FakeTech.

В КАІ ми відмовились від онлайну. Думаю, правильно зробили. Справжня освіта – це контакт, зміна середовища, зусилля, а не відео на фоні, поки ти граєш у шахи або пʼєш пиво.

В КАІ приблизно 14 000 студентів і 2500 співробітників, один співробітник на шість студентів. В бізнесі з таким коефіцієнтом – одна людина на шість клієнтів – просто не виживеш, це неможливо. Коли я працював в «Київстарі», у нас було приблизно 6000 працівників на 26 млн клієнтів. Без перегляду навантаження, управлінської структури, автоматизації процесів університет просто не витримає фінансово.

Ще одна тема, яка мене турбує – міграція. Українська система ВНЖ – квест на виживання. Якщо хочемо мати іноземних студентів, викладачів та дослідників, нам потрібна швидка, прозора, мінімум трирічна система перебування в країні.

Пропозиція: якщо ви – громадянин країни з ВВП на душу населення вищим, ніж в Україні, маєте автоматично отримати право жити і працювати в Україні, як це зробили в Грузії. Нам потрібні нові студенти, нові викладачі, нові професора з Індії та інших країн Азії. З інших регіонів, з Європи або з Америки до нас, чесно скажемо, ніхто не поїде.

Конкуренція за людей – глобальна. Ми маємо хоч у чомусь виглядати краще, ніж ЄС або Америка. Чи можливо це? Ми намагаємося це зробити. Нам потрібна підтримка, в тому числі законодавча. Не обіцяємо результат за рік, наш марафон буде тривати мінімум шість. Авіаційний інститут – як бомбардувальник Б-52. Інерційний, важкий, впливає на курс всієї країни. Якщо ми покажемо, що можна, за нами підуть інші.

Ми припинимо імітувати, почнемо створювати. Більше не хочемо будувати деревʼяні літаки, як у карго-культі, і чекати на вантаж з неба. Ми будуємо злітну смугу тут, зараз, в Україні, в КАІ.

[email protected]

Пізнавально