Церковний календар, 15 вересня. Мученик Микита

14 вересня 2026 р. 18:19

14 вересня 2026 р. 18:19

Такі маніпуляції зазвичай прокрадаються там, де бракує історичних фактів про популярного протягом століть святого. Таке можна сказати і про Микиту Готського. Навіть важко визначити, чи не був він аріанином. Адже належав до племені вестготів, серед яких у IV ст. поширювалося вчення про Христа, однак у аріанському варіанті.

Житіє святого наголошує, що охрестив його готський єпископ Теофіл, учасник І Вселенського Собору в Нікеї. Однак змінив його на катедрі Ульфіла, яскраво виражений аріанин, і Микиті, виглядає, досить добре при ньому поводилося. Єпископ винайшов готську абетку і переклав цією мовою Святе Письмо, а Микита, займаючи доволі солідне становище у суспільстві, допомагав у поширенні Євангелія.

На той час велася боротьба між язичницьким правителем готів Атанарихом і буцімто християнським (насправді аріанським) Фрітігерном. Останній, виставивши на чолі свого війська зображення Хреста, на певний час закріпив свою перевагу над племенами. Однак відбувся реванш Атанариха, і вже скоро ті, хто сповідували Христа, незалежно від розуміння Його Божественності, потрапили під гоніння. Серед них опинився і Микита.

Атанарих піддав святого тортурам.

“Плоті твоєї роздроблення і членів відсічення перетерпівши, мученику Христовий всехвальний, твою душу знайшов ти”, — молитовно прочитує канон Утрені мучеництво Микити крізь призму Ісусових слів: “Хто погубить свою душу задля мене, той її врятує” (Лк. 9, 24).

Вкінці мучитель кинув Микиту у вогонь, де той і загинув.

“Хрест Христовий старанно взявши за зброю, перемагав ти ворогів, і за Христа постраждав, а наостанок — у вогні і священну твою душу Господу віддав ти”, — каже про це перша частина тропаря свята. А друга забігає в те, що відбувалося далі: “Тому й дари зцілення від Нього удостоївся прийняти, великомученику Микито. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші”. Адже тіло святого віднайшов його друг Маріан і переніс до Мопсуестії в Кілікії, де за його посередництвом стали відбуватися чиленні чуда. Згодом мощі мученика Микити опинилися в Константинополі та Сербії.

Ось і всі відомості про мученика Микиту Готського, навколо яких крутяться богослужбові тексти на його честь. У них святий виступає як той, хто приніс варварам світло Христової віри та засвідчив відданість їй своєю кров’ю. “Принісши, мученику, Христові славу — первоплоди від варварів, ти померши за Тройцю, через це явно і вінець отримав, і мов світило сяєш богокрасно у світі, гідний прослави” (стихира Вечірні).

Ще одна тема, яка пронизує службу святому, — походження імені Микита (грецькою “Нікіта”) від слова “ніка” (“перемога”). Стихира на стиховні Вечірні звеличує його як переможця і заступника за світ: “Перемоги тезоіменним показав ти себе, мученику Микито всесвященний: у подвизі проповідав Христа Бога нашого і перед царями та тиранами Його ісповідав. Тому не переставай молитися єдиному Людинолюбцеві за мир світу, і за христолюбивий люд, і за всіх, що пам’ять твою звершують вірно, щоб ізбавилися од усякого гніву”.

Жодним словом у службі 15 вересня не сказано про особливе налаштування мученика Микити до бісів. А от українська іконографія та література незмінно зображають святого у боротьбу з нечистим. Наприклад, Степан Руданський, висміюючи подвійні духовні стандарти своєї героїні, що ставила в церкві свічку і св. Микиті, і чортові, пише: “Найшла баба і Микиту – святий чорта ціпить!.. Баба їдну йому ставить, другу чорту ліпить”.

Виникли такі додатки до літургійного вшанування мученика Микити, тому що з ХІІ-ХІІІ ст. набуває популярності апокриф про страждання св. Микити. В ньому поєдналася історія життя Микити Готського з іще одним Микитою — Константинопольським, пам’ять котрого також припадала на 15 вересня. Додалася сюди історія, як святого, коли той був у в’язниці, спонукав до відступництва біс, а Микита помолився, і його кайдани скували нечистого.

Легенда припала до душі широкому загалу вірних, який до того ж чув про чуда за посередництвом мощей святого, і народна побожність зробила з нього Бісоборця. Особливо активно поширився цей культ на українських землях від XVI ст. На іконах св. Микиту зображають, як він долає біса або просто стоїть з кайданами в руках.

Ідея, хоч і додана до культу Микити Готського значно пізніше, не містить нічого суперечного християнству. Навпаки, не тільки окремо взятий Микита, а будь-хто із вірних здатний молитвою перемагати нечисту силу. А ще долати всякі труднощі і страждання, як каже про Микиту Готського канон Утрені на його честь: “Твердістю душі мучителеві погрози перетерпів ти, мученику Христовий славний, з допомогою Божественної сили”.

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ " Свята Літургійного року ".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

Пізнавально