Церковний календар, 4 листопада. Пам’ять освячення собору Софії в Києві та свято Ікони Божої Матері “Оранти ‒ Непорушної ЕКСКЛЮЗИВ

04 листопада 2026 р. 08:19

04 листопада 2026 р. 08:19

Як і багато чого з культурної спадщини українського народу, історія Софії Київської зазнала численних спотворень з боку Москви. Сам рік постання святині ворожа пропаганда сфальсифікувала так, щоб вписати його в теорію трьох “братніх народів”. Заручившись підтримкою недостовірних “Повісті временних літ” та Новгородського літопису, вона на довгі роки ввела в історіографію 1037 рік, щоб поставити Софію Київську в один ряд з однойменними храмами Новгорода і Полоцька, збудованими у цей час.

Натомість новітні дослідження, зокрема докторів історичних наук Надії Нікітенко та В’ячеслава Корнієнка, навели докази значно ранішого зведення собору Софії в Києві. Про неї згадує хроніка німецького єпископа Титмара Мерзебурзького 1017 та 1018 рр. До ще ранішого періоду, а саме часу правління рівноапостольного князя Володимира Великого (помер 1015 р.), відносить її Київський митрополит Іларіон. У своєму “Слові про Закон і Благодать” він наводить навіть біблійну паралель: так як цар Давид мав задум збудувати Єрусалимський храм, а зреалізував його син Соломон, так і Володимир почав будову Софії, а закінчив її Ярослав Мудрий.

Також на давніше постання центральної київської святині вказують написи-графіті на деяких її фресках, що датують їх 1018, 1019, 1022 та 1023 рр. Тож дослідники тепер називають 4 листопада 1011 р. як дату освячення місця побудови й фундаменту Софії, а 11 травня 1018 р. ‒ освячення її престолу.

Перша дата лягла в основу відзначення на офіційному рівні в Україні 1000-ліття її центральної святині. А 14 липня 2024 р. Священний Синод ПЦУ прийняв рішення про відзначення Пам’яті освячення собору Святої Софії в Києві, яка щорічно припадає на 4 листопада.

Ця традиція не нова, але знову ж таки затерта Москвою. Коли 1685 р. Київську митрополію анексував Московський Патріархат, то згадку про це свято вилучив з усіх Місяцесловів. Тож Священний Синод ПЦУ сьогодні радше відновлює належну увагу до центральної української святині.

За 1000-ліття свого існування Софію Київську неодноразово грабували й руйнували. Але щоразу вона відновлювалась. На зміну періодам процвітання її як культурного центру та резиденції Київських митрополитів приходили роки занепаду. Найтриваліший з них почався в XIV ст. і закінчився XVII‒XVIII ст., коли митрополит Петро Могила зініціював її реставрацію, а гетьман Іван Мазепа виділив на це кошти. Так постав собор у стилі українського бароко ‒ таким, яким бачимо його нині.

Незмінною з ХІ ст. залишається найвпізнаваніше його зображення ‒ мозаїка Матері Божої “Оранти ‒ Непорушної стіни”. Цей тип зображення Богородиці знаний ще з римських катакомб, а центральну свою ідею запозичив узагалі зі Старого Завіту. Книга Виходу зображає Мойсея в молитовній позі з піднятими руками під час битви з амалекитянами: “І сталось: як піднімав руки Мойсей, то брав гору Ізраїль, а як опускав, брав гору Амалек” (Вих. 17, 11).

Богородиця як та, котра постійно молиться за світ, зображена в цьому типі ікони з піднятими руками. Це надавало українцям в часи лихоліття сили та довір’я до її захисту. А в поєднанні з посвятою київського собору Іпостасній Премудрості Божій ‒ Софії, якою є Ісус Христос (пор. 1 Кр. 1, 24), це дало поштовх розвитку української філософської думки софійності.

Як Божа Премудрість ‒ Христос воплотився, так і мудрість як риса виходить далеко за межі абстрактної властивості та втілюється у навколишньому світі, у самій людині, у її цінностях, принципах життя, рішеннях, ставленні до інших, до свободи і до своєї землі. А Софія Київська, за словами о. Георгія Коваленка, є втіленою в архітектурі, мозаїках та іконах моделлю Мудрості ХІ та XVII − XVIII століть.

Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ " Свята Літургійного року ".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

Пізнавально