Чого немає в плані перемоги Зеленського. Дев'ять пунктів, які забув згадати президент

22 жовтня 2024 р. 14:50

22 жовтня 2024 р. 14:50

Загалом аналітику Валерію Пекару подобається план перемоги президента Зеленського. Але як повноцінний план цей набір ідей не сприймається, бо не адресований внутрішній аудиторії — і Пекар намагається виправити цей недолік, пропонуючи другу половинку плану.

Поговоримо про план перемоги.

Пристрасті вже трохи вщухли, тож можна поговорити.

"Великі люди обговорюють ідеї, середні люди обговорюють події, маленькі люди обговорюють людей", — казала Елеонора Рузвельт. Значна частина громадян відреагувала на План перемоги, не занурюючись у суть: для одних все, що робить Зеленський, за визначенням погано; для інших все, що робить Зеленський, за визначенням добре. Між цими двома полярностями є чимала кількість людей, яким важливо розібратися. Для тих, кому важливо розібратися, написаний цей текст, а всіх решта дуже наполегливо прошу не читати, зупинитися прямо зараз і гортати далі.

Почну з того, що нагадаю, як завершуються великі війни:

З цієї точки зору, План перемоги, який ми побачили, — це перший пункт вищенаведеного шляху. Його адресатом є західні партнери, які наразі не розуміють, як можна було б організувати післявоєнний світ, що робити з Росією, як згуртувати Європу, як зупинити Китай тощо.

Безумовна перевага плану — в ньому Україна виступає як частина рішення, а не як проблема. Сильна сторона плану — він говорить про вигоду і вартість, а не про емоції та моральні зобов'язання. Чи має план недоліки? Про це хай судять ті, хто мав доступ і прочитав усі додатки.

Саме такий план і потрібен для розмови з Заходом. Те, що вони його не сприймають, пояснюється їхнім небажанням відмовлятися від власних стереотипів та невмінням прислухатися до "неважливих" націй, а третя причина пояснюється трохи нижче.

Українці та українки не є цільовою авдиторією цього плану. Нам його показали лише для того, щоб можна було у розмовах із Заходом посилатися на підтримку українського суспільства й парламенту.

І тут починаються проблеми.

Бо українському суспільству й парламенту цього замало. Це не виглядає як план перемоги для українського суспільства, бо він не відповідає на ключові запитання. Ба більше, представлений план загалом не зачіпає внутрішні питання, покладаючи всю відповідальність на зовнішніх партнерів. А це в кращому випадку примушує думати, що суспільство і парламент вчергове зіграли роль мовчазних статистів, а в гіршому випадку формує у частини громадян відчуття маніпуляції: зараз нам скажуть, що Захід не прийняв план, тож готуйтеся до капітуляції.

А внутрішні питання в нас є.

Це лише три ключових питання, а насправді їх більше. Не пишу про купу інших питань, гарячих, але я в них не почуваюся достатньо обізнаним.

Про все це в плані перемоги не було жодного слова. І це означає, що ми побачили не план перемоги, а половину плану перемоги — ту, що для зовнішнього користування.

А де друга половина, та, що для нас із вами?

Навряд чи вона міститься у секретних додатках.

Без жартів, якщо Захід повністю погодиться на представлений план, цього недостатньо для перемоги. І про це говорять не лише українці й українки, а й західні партнери. (І це третя причина, чому Захід сприйняв документ прохолодно.)

Один із ключових принципів стратегії — внутрішній локус контролю. Власна відповідальність. Відповіді на всі основні питання треба шукати всередині, а не зовні. Не може план перемоги покладати всі завдання на інших. Так, без них ми не впораємося, але перші пункти мають бути про внутрішні зміни.

Тут зазвичай питають: а що ти пропонуєш?

Ось моя пропозиція тієї половини плану перемоги, якої не вистачає. Це відповідь на вищезазначені три виклики, сюди можна додати відповіді на інші виклики, про які я не написав через недостатню обізнаність в тих темах.

Це не план, а лише нарис його початку. Можна написати значно більше, але стартувати можна з цього. Нічого технічно неможливого чи забороненого Конституцією в цьому переліку немає. Розгорнути цей процес можна за три місяці, досягти результатів за пів року.

Тоді в нас буде повноцінний план перемоги, а не гарна половинка.

Отже, я всіляко підтримую представлений Президентом план перемоги, але вважаю його половиною плану. Друга половина необхідна безумовно й терміново. Бо перемогти у війні без підтримки власного суспільства неможливо в жодному разі.

Ну і нарешті останнє питання. Чи є у нас план Б, якщо Захід вирішить нам не допомагати?

У нас є цілих два плани.

План Ф: обложена фортеця. Евакуювати населення з тих міст, які ми не здатні захищати. Випустити за кордон всіх тих, хто хоче виїхати. Залишити стільки землі, скільки здатні захистити ті, хто хоче залишитися. Укласти недовгий мир. Провести вибори, на яких ті, хто залишився, оберуть тих, хто поведе їх до наступної війни. Перевести всю країну на воєнний режим. Готуватися з усіх сил до війни (зокрема з тими, хто не захоче виїжджати з окупованих територій і буде мобілізований Росією на наступну війну з Україною). І відбиватися, аж поки Росія лусне. Потім за пару поколінь повернути собі те, що наступні покоління захочуть повертати.

План Ж: визнання поразки. Цей сценарій вже був у нашій історії сто з гаком років тому, а нині реалізований у кадирівській Чечні. Віддати не частину, а все. Прийняти маріонетковий уряд. Бути мобілізованими й піти захоплювати Польщу та Балтію під російським триколором. За винятком тих, хто в списках, — їм чорні пластикові пакети. І за винятком тих, хто партизанитиме у карпатських лісах. От коли пожалкуємо, що не дбали про ті ліси. І чекати два-три покоління, поки відкриється наступне вікно можливостей.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Політика