Виклики штучного інтелекту для освіти й науки

15 листопада 2024 р. 13:18

15 листопада 2024 р. 13:18

Штучний інтелект (ШІ) вже давно вийшов за межі наукової фантастики. Сьогодні комп’ютерні системи, що можуть самостійно мислити, навчатися та вдосконалюватися, стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя. Поява машинного інтелекту кидає серйозні виклики системам освіти й науки. Вже є наукові статті, згенеровані ШІ повністю чи частково, патенти, створені ШІ, а учні та студенти впевнено використовують його чи не щодня, зокрема для письмових робіт або відповідей на завдання. Це породжує шквал дискусій — від захоплення можливостями ШІ до стурбованості стосовно достовірності, потенційної упередженості ШІ та етики його застосування, впливів на традиційні методи навчання та викладання. Адже нейромережі можуть генерувати не лише правдиву, а й неправдиву інформацію, вигадані факти чи цитати. Це так зване марення ШІ настільки помітне, що відповідний термін навіть було обрано словом 2023 року за версією Кембриджського словника.

Розглядаючи виклики нейромережевого інтелекту для освіти й науки, важливо побачити обидва боки медалі: як Україна готує фахівців для розвитку ШІ та як сам штучний інтелект змінює освіту й науку.

Підготовка фахівців і з ШІ

Україна має потужний потенціал у цій сфері. Вже 243 компанії працюють у цій галузі, а українські стартапи Grammarly та People.ai стали світовими лідерами. 2020 року уряд затвердив Концепцію розвитку ШІ до 2030 року, що передбачає інтеграцію цих технологій в освіту, економіку та публічне управління. Серед країн Центральної та Східної Європи ми посідаємо друге місце за кількістю IT-фахівців — їх понад 307 тисяч. Проте лише 1,6% з них працюють у сфері ШІ та машинного навчання. Щоб заповнити цю прогалину, 42 українських університети вже пропонують 106 спеціалізованих програм із ШІ та 174 програми, де ці технології є важливим компонентом. У тім, досі бракує викладачів і з відповідною експертизою, дослідницької інфраструктури та співпраці з IT-індустрією . Але перші кроки вже зроблено, й позитивні зрушення в підготовці фахівців із розумних систем стають дедалі помітнішими.

Збереження людського в освіті й науці

Штучний інтелект упевнено крокує академічними коридорами, як відкриваючи нові можливості, так і створюючи серйозні виклики. З одного боку, це персоналізоване навчання, яке адаптується під кожного учня чи студента, віртуальні лабораторії та розумні чат-боти, готові відповісти на запитання 24/7. Машинний інтелект може перетворити нудні лекції на захопливі ігрові пригоди, де складні концепції стають зрозумілими та цікавими.

Але є й інший бік медалі. Учні та студенти дедалі частіше « делегують » написання робіт штучному інтелекту, а сучасні інструменти перефразування роблять цей плагіат майже невловним . Викладачі б’ють на сполох: чи не втратить нове покоління здатність мислити критично, покладаючись на готові відповіді від ШІ? Як знайти золоту середину? Експерти радять зосередитися на завданнях, які вимагають оригінального мислення та особистого досвіду, розвивати емоційний інтелект і навички командної роботи. Головне, здається, — не заборонити розумні алгоритми, а навчитися використовувати їх етично й ефективно. Питання академічної доброчесності в еру ШІ стає ключовим викликом для освітньої спільноти. Час шукати нові підходи до навчання, які дадуть змогу використати потенціал технологій, не втративши головного — здатності думати самостійно.

Резонансний випадок стався нещодавно в Індії: студент подав позов на університет через незарахований іспит, написаний за допомогою штучного інтелекту. Студент стверджує, що його робота є оригінальною, а ШІ використовувався лише як інструмент. Ключовий аргумент позову — відсутність в університеті чітких правил щодо використання ШІ, а також те, що він є лише допоміжним інструментом (так само, як, наприклад Google). Тож кожен університет або навчальний заклад має ухвалити власну політику щодо використання ШІ.

В Україні одним із перших це зробив НТТУ КПІ ім. І.Сікорського. Замість категоричних заборон університети всього світу роблять ставку на свідоме застосування технологій: студенти мають створювати оригінальні роботи й обов’язково зазначати, де саме використовувався ШІ — для перекладу, аналізу даних чи створення презентацій. Водночас кожна навчальна програма може встановлювати власні правила щодо використання автоматизованого мислення, які чітко прописуються в силабусі. Такий підхід забезпечує прозорість і дає змогу зберегти баланс між інноваціями та академічною доброчесністю.

Показовий приклад — Університет Північної Кароліни, де, крім політики, створили для студентів зрозумілі путівники, які пояснюють правила роботи з ШІ та застерігають від можливих ризиків: «ШІ може допомогти вам думати, але не думати за вас. Не використовуйте ШІ для виконання роботи за вас, наприклад, не вводьте запитань завдання в ChatGPT і не копіюйте відповіді ШІ як власної. Ви несете стовідсоткову відповідальність за контент, створений ШІ. Відповідально й етично взаємодійте з ним. Критично оцінюйте результати, створені ШІ з урахуванням потенційних упереджень. Факти та джерела мають бути перевірені. Ви є користувачем ШІ, і якщо він робить помилку, це буде ваша помилка. Використання ШІ має бути відкритим і задокументованим».

Але проблема є значно глибшою за студентські роботи . Науковці також дедалі частіше використовують ШІ для різних цілей наукового дослідження: аналізу даних, огляду джерел і навіть створення концепцій чи ідей або написання статей чи дисертацій. Справді науковці, приміром, можуть генерувати тексти академічних публікацій за допомогою ШІ. А оскільки робота рецензентів часто не оплачується, вони теж можуть піддатися спокусі автоматизувати процес рецензування. Виникає сюрреалістична ситуація: штучний інтелект пише наукові тексти, а потім інший штучний інтелект їх оцінює... Це замкнене коло загрожує перетворити наукову комунікацію на своєрідний театр абсурду, де машини ведуть діалог і з машинами, а людський інтелект відходить на другий план. Чи не втратимо ми при цьому саму суть наукового пошуку — оригінальне мислення, творчий підхід, справжні відкриття?

Наукові спільноти, журнали та видавництва змушені швидко адаптуватися: вони розробляють чіткі правила гри з цифровим розумом. Головний принцип — повна прозорість. Дослідники мають детально розкривати, де саме, як і навіщо вони використовували штучний інтелект. Водночас межі чітко окреслені: ШІ може допомогти відшліфувати мову статті, але не замінити самої суті наукової роботи. Формулювання ідей, аналіз даних, наукові висновки — це територія виключно людського інтелекту. І найголовніше — ChatGPT ніколи не може бути ні автором, ні співавтором наукової публікації.

Нині вже зрозуміло, що традиційні форми наукової роботи, які формувалися століттями, опинилися під загрозою . Можливо, виходом стане повернення до старої доброї традиції усного захисту дисертацій? Відкритого рецензування? Відкритих методологій та інших «стовпів» відкритої науки? Адже в живій дискусії під відкритими даними й відкритим текстом, під час відповідей на неочікувані запитання справжнє розуміння мети, завдань дослідження, отриманих результатів, даних і висновків неможливо підмінити згенерованим текстом чи відповідями чат-ботів. Це може стати новою парадигмою оцінювання наукових досягнень. Вирішення цієї проблеми потребує системного підходу.

Може настав час переглянути саму систему академічного оцінювання, зробивши акцент не на кількості опублікованих текстів чи часто каргокультних наукометричних показниках, а на прозорій і відкритій експертній оцінці та справедливих (FAIR) даних, які можна перевірити чи відтворити? А може, варто створити й нові інструменти верифікації авторства та оригінальності думки, які враховуватимуть реалії епохи ШІ. Одне зрозуміло напевно: академічна спільнота не може просто ігнорувати цю проблему, сподіваючись, що вона вирішиться сама собою. Адже на кону — не просто майбутнє окремих інституцій, а й доля наукового знання як такого. Й від того, як ми відповімо на ці виклики сьогодні, залежить, чи зможемо ми зберегти цінність людського інтелекту в епоху штучного розуму.

Суперінтелект на обрії

Професор Оксфордського університету Нік Бостром у своїй резонансній книзі « Суперінтелект » наводить результати опитування провідних науковців та експертів і з ШІ щодо того, коли ж у нас з’явиться справжній суперінтелект. У середньому їхні думки сходяться на тому, що це станеться не раніше 2074 року. Та що означає ця дата для людства? П’ятдесят років — це багато чи мало в масштабах технологічної еволюції? Варто згадати, що від перших електронно-обчислювальних машин до сучасних нейромереж минуло менше часу. Темпи розвитку технологій прискорюються експоненційно, й те, що вчора здавалося науковою фантастикою, сьогодні вже стало реальністю. Експерти попереджають: поява суперінтелекту може стати точкою неповернення для людської цивілізації. Це той момент, коли штучний розум перевершить людський у всіх сферах діяльності: від програмування й наукових досліджень до творчості й ухвалення стратегічних рішень. Чи готові ми до такого майбутнього? Втім, говорячи про майбутнє, важливо усвідомлювати реалії сьогодення. Сильного штучного інтелекту, наділеного самосвідомістю й здатного до абстрактного мислення, наразі немає. Те, що ми маємо сьогодні, — це слабкий ШІ, здатний ефективно виконувати специфічні завдання в окремих галузях. Але навіть цей «слабкий» машинний інтелект уже здійснює революцію в тому, як ми створюємо та споживаємо інформацію.

Та водночас постають і тривожні питання. Чи зможемо ми контролювати такий інтелект? Саме тому експерти кажуть про 2074 рік — ми потребуємо часу не лише для створення такого інтелекту, а й для підготовки до його появи. Можливо, найважливіше питання не в тому, коли з’явиться суперінтелект, а в тому, як ми можемо адаптуватися до вже наявних технологій, зберігаючи при цьому унікальність людської творчості та критичного мислення. Адже ера штучного тексту — це не просто технологічний феномен, а новий етап у еволюції людської комунікації та самовираження.

2074 рік може здаватися далеким майбутнім, але це лише одне покоління. Діти, які народжуються сьогодні, цілком можуть стати свідками цього історичного моменту. Й саме від нас залежить, чи будемо ми готові до цієї зустрічі, чи зможемо створити етичні межі та механізми контролю, що забезпечать безпечний розвиток суперінтелекту.

Політика