Якщо переговори, то тільки на основі Будапештського меморандуму. США і Велика Британія – головні гравці

25 листопада 2024 р. 20:36

25 листопада 2024 р. 20:36

На тлі песимістичних оцінок від прибічників політичного реалізму у прогнозах щодо подальшого ходу російсько-української війни, яких зараз не бракує у світовому інформаційному полі, бачення Яна Париса (польський політик, соціолог та публіцист, колишній міністр оборони) видається чи не зразком політичного ідеалізму. Адже він апелює до таких непопулярних у нинішній час понять як моралі та справедливість, принципів суверенної рівності держав та права, дотримання міжнародного права та порядку.

Проте, насправді, нічого нереалістичного у його словах, на відміну від голосів із пропозиціями досягнення миру в Європі та світі шляхом поступок агресору ціною України (а хто тоді наступний у черзі?) немає.

Зокрема, у інтерв’ю виданню wPolityce під назвою «Шлях до миру. Треба поставити Росію в таку ситуацію, щоб вона зрозуміла, що не має виходу» Парис стверджує:

«Захід не може погодитися з тим, що агресор шантажує і контролює ситуацію в Європі і не може допустити, щоб Росія відновлювала свою імперію на континенті шляхом завоювань, як це сталося під час домовленостей на Тегеранській та Ялтинській конференціях»

Країни Заходу, наголошує публіцист, допомагають Україні з політичних і моральних міркувань. З моральних – як народу, який став жертвою агресії, з політичних – через прагнення миру у всьому світі. Кожен потенційний агресор повинен розуміти, що війна не вигідна, тому Захід повинен зупинити російську експансію в Європі, де всі країни мають право на суверенне існування.

Необхідно зберегти геополітичний статус-кво, який виник після того, як Захід виграв Холодну війну , тому для миру є одна умова – Москва має припинити свою політику територіального ревізіонізму.

Застерігаючи, що не існує єдиного чудо-рішення, яке покладе край війні, колишній міністр оборони називає необхідними практичні дії з тиску на Росію.

Для цього новообраний президент Дональд Трамп , як лідер найбільшої західної країни, повинен продемонструвати рішучість, після чого США можуть і повинні вимагати від європейських країн об’єднати зусилля з цією метою.

Отже:

• США мають збільшити видобуток нафти і газу . Це призведе до зниження цін на вуглеводні в усьому світі, вдарить по доходах російської держави і ускладнить ведення війни.
• Потрібно надати Україні зброю великої дальності разом із згодою атакувати військові об’єкти та інфраструктуру на всій території Росії, щонайменше у 300-кілометровій зоні. Україна має на це право, адже майже три роки Росія атакувала цілі на всій території України, тож Києву потрібна можливість симетричної відповіді.
• Економічні санкції, накладені на Росію, повинні суворо виконуватися . Компанії, які їх порушують, мають бути покарані та виключені з кредитного та страхового ринків. Керівники корпорацій, які порушують санкції проти Росії, повинні переслідуватися, як лідери наркокартелів.

Наразі ж, як повідомляють медіа з посиланням на дослідження Eurostat , Росія на початку осені стала ключовим експортером газу в країни Євросоюзу і повернула собі статус головного постачальника вуглеводнів до ЄС вперше з весни 2022 року.

Європейські компанії у вересні придбали у Росії газу на €1,4 млрд, що на третину більше за показники місяцем і роком раніше. Близько 60% поставок становив трубопровідний газ, 40% припали на LNG. Євросоюз у вересні імпортував російський LNG на максимальну з квітня цього року суму в розмірі €547,8 млн.

Головними імпортерами стали Франція (€215,7 млн), Бельгія (€130,5 млн) і Нідерланди (€93,5 млн). А президент Франції Емманюель Макрон на саміті G-20, який 18−19 листопада відбувся в Ріо-де-Жанейро тисне руку міністру закордонних справ РФ Лаврову.

Ще до початку переговорів потрібно створити сприятливі для них умови, давши в руки Євросоюзу ще один інструмент тиску на Росію.

Єврокомісія повинна змінити свої пріоритети і з огляду на реальну загрозу безпеці переосмислити свої енергетичні та міграційні цілі. Європа не буде в безпеці, якщо не збільшить витрати на оборону принаймні до 3% ВВП щороку. Тому Трамп має право вимагати, щоб в обмін на військову парасольку США європейські країни почали серйозно ставитися до своїх зобов'язань в НАТО.

Не може бути так як в останні роки, коли політика ЄС була де-факто деструктивною для західної оборонної політики, за яку відповідає Північноатлантичний альянс, – наголошує Ян Парис.

Сьогодні безпека, а не зелена енергетика, має бути пріоритетом у бюджеті ЄС та бюджетах європейських країн, вважає він.

До речі, на цьому також акцентує і директор Ініціативи стратегії Скоукрофта в Атлантичній Раді професор Ендрю Міхта , який різко критикує багаторічну залежність Європи від російських енергоносіїв. Він наводить приклад Німеччини , яка ще перед повномасштабною війною отримувала близько 60% газу з Росії, а вже після нього закрила три ядерні реактори, які ще в неї залишалися.

Порушення Будапештського меморандуму – привід для оснащення України ядерною зброєю

Польський експерт переконаний, що основою для переговорів про мир має стати той самий Будапештський меморандум від грудня 1994 рок у, згідно з яким США, Росія та Велика Британія зобов’язалися поважати суверенітет і територіальну цілісність України, взамін чого вона віддала свій ядерний потенціал Росії.

Якщо Росія продовжуватиме порушувати положення 1994 року, це означає, що Захід може розглянути можливість оснащення України тією зброєю, від якої вона відмовилася за цією міжнародною угодою.

• Радіо Свобода

Розміщення західних військ в Україні, щоб гарантувати мир на східному кордоні, колишній міністр оборони вважає необхідним. Кордон, який не буде захищений військовими, не буде кордоном миру, а лише спровокує новий збройний конфлікт.

Це має бути зобов’язанням передусім тих західних країн, які підписали Будапештський меморандум, тобто США та Великої Британії.

Німеччина і Франція, як країни з найбільшим економічним потенціалом і амбіціями відігравати роль лідерів в ЄС, також зобов'язані підтримувати мир в Європі, в тому числі на кордоні з Росією.

Туреччина, як країна з найбільшою сухопутною армією серед європейських членів НАТО, теж має взяти участь у такій стабілізаційній місії на українському кордоні.

При цьому Ян Парис однозначно і твердо впевнений, що сама Польща не повинна посилати війська в Україну. За його словами, йдеться не про прояв політичної позиції, а про раціональне розміщення західних сил на східному фланзі.

Польська армія вже відповідає за захист великої ділянки східних кордонів ЄС, зокрема з Калінінградською областю протяжністю приблизно 200 км, захищає Сувальський коридор довжиною близько 100 км, який має вирішальне значення для оборони країн Балтії. Крім того, у разі потреби вона повинна захистити приблизно 400-кілометровий кордон із Білоруссю, яка по факту є частиною російського військового простору. Тому Польща вже має серйозні військові завдання в євросоюзній прикордонній зоні загальною протяжністю понад 700 кілометрів.

Експерт підкреслює, що досвід міжнародних військових місій чітко вказує також на те, що країни з найближчого сусідства сторін конфлікту не повинні брати в них участь. РП з першого дня війни бере участь у передачі Україні великої кількості зброї та економічної допомоги, практично вся західна військова та економічна допомога йшла Україні через польську територію. Більші і багатші країни Євросоюзу повинні пропонувати Україні більше, ніж Польща.

Солідарний з ним Ендрю Міхта ще більш категоричний у висновках:

«Континент має майже пів мільярда людей, національний дохід і рівень доходу на людину, у порівнянні з яким Росія виглядає як якийсь жарт. І такий багатий континент не може створити військові сили, щоб стримати цього бандита? Якщо ми продовжуватимемо підтримувати Україну так, як це робимо досі, то битимемося до останнього українця»

Будь-яка війна повинна мати чіткий план, спрямований на досягнення стратегічних цілей. США та їхні союзники досі дають Україні обмежену допомогу, що, на жаль, може призвести до її виснаження. Ми можемо і далі розповідати собі про те, що Україна не може програти, а Росія не може виграти – але це не візія перемоги, – переконує Міхта.

Ніхто з точки зору військової науки не планує війни «так довго, як буде потрібно».

Має бути зрозуміле бачення кінцевого вирішення проблеми. Таке, що зберігає українську інтегральність якщо йдеться про територію, суверенність держави і дає дорогу на вхід в структуру вільних демократичних держав. Без цього будь-яка угода була б програшем України.

Наголошуючи на тому, що держави ЄС можуть і повинні брати на себе більшу відповідальність, витрати та ініціативу за безпеку в своїй частині світу, до чого їх спонукатиме президент Трамп, він водночас застерігає, що так звана «стратегічна автономія» Європи без США – це ілюзія.

На сьогодні жодна європейська країна не може забезпечити ядерний захист або логістичну підтримку на рівні, який дають США. Справжня автономія можлива лише через сміливе лідерство і інвестиції у реальні військові спроможності, а не через абстрактні дебати про відсоток ВВП, витрачений на оборону.

Виглядає так, що польський та американський аналітик мають повну рацію. Усі погляди з Європи і надалі прикуті до США в очікуванні що ще встигне зробити президент Байден і що скаже Трамп після інавгурації в січні 2025 року.

Млява реакція , подібна до констатації чергової ескалації речником Єврокомісії Петера Стано під час брифінгу у Брюсселі у відповідь на застосування Росією міжконтинентальної балістичної ракети під час атаки на Україну 21 листопада, лише заохочує Кремль до наступних погроз вже самому Заходу.

Це звучить у словах речниці російського МЗС Росії Захарової на адресу Польщі, а Путін відкрито шантажує США та Велику Британії.

«Ми вважаємо себе вправі застосовувати нашу зброю проти військових об’єктів тих країн, які дозволяють застосовувати свою зброю проти наших об’єктів», – заявив Путін.

Схоже що «перша фаза війни із Заходом» , як її ще на початку літа цього року називав Ендрю Міхта, блискавично переростає вже в другу, або й третю фазу.

Хоча сам Захід і надалі продовжує це не визнавати, маючи всі колективні можливості для того, щоб, як влучно висловився український політолог, офіцер ЗСУ Михайло Басараб , «тихо і холоднокровно, строго в межах міжнародного правового поля, почати розбирати цю божевільню під назвою РФ на деталі».

Анатолій Курносов – аналітик Центру політичних студій «Доктрина», виконавчий директор ГО «Коло європейського діалогу», експерт Українсько-Польської Медіа Платформи.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Політика