«Дякуємо за обід». Засуджені за зраду кримчани чекають на обмін. Репортаж із табору військовополонених

29 грудня 2024 р. 11:01

29 грудня 2024 р. 11:01

Проєкт Радіо Свобода Крим.Реалії поспілкувався з кримчанином в одному із таборів для військовополонених на території України. Нашою метою було зрозуміти – чому цей чоловік взяв участь у збройному конфлікті на боці Росії. Як він розуміє цілі та причини війни? За що він був готовий загинути? Як потрапив у полон? І чому вже понад рік він у таборі і не потрапляє на обмін?

Всього в Україні 5 таборів для військовополонених. Один з них розташований на заході країни, він один з перших і працює з 2022 року. Щодня сюди привозять нових полонених, кількість полонених не розголошують, кажуть лише що табір переповнений. Час від часу табір показують групам журналістів, багато представників іноземних ЗМІ були разом з нами в одній з таких поїздок.

«Вони мають зв'язок із зовнішнім світом, згідно з Третьою Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими, вони мають право надсилати листи, отримувати посилки, вибирати своїх представників для того, щоб вони зв'язувалися з адміністрацією. Також є скриньки для зв'язку з омбудсменом українським, тобто вони можуть всі свої скарги туди покласти. І є так само зустрічі з представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ), які тут регулярно бувають, і ці зустрічі відбуваються без участі адміністрації», – розповідає Петро Яценко , представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який і проводить екскурсію по табору.

За словами Петра Яценко, в цьому таборі є і найманці з Бразилії , Непалу , Словаччини та Шрі-Ланки . Всі утримуються на загальних підставах.

Спочатку полонені потрапляють у так званий пункт прийомки . Тут вони залишають свій одяг, після чого його перуть і складають у мішки. Цей же одяг їм видають чистим, коли вони їдуть на обмін. Прикраси у полонених не забирають.

Далі за правилами – душ, медогляд, стрижка і отримання комплектів одягу та засоби особистої гігієни. У душовій, на вимогу МКЧХ, повісили шторки, бо митися без них – це порушення приватності.

У дворі для прогулянок полонені, побачивши журналістів, стали відвертатися від камер і фотооб’єктивів. Важливо те, що представники табору не могли вплинути чи змусити полонених говорити з нами. І ми підходили до кожної групи чоловіків і запитували їх, хто з Криму і переконували їх поспілкуватися на камеру.

Всю їжу полонені готують самі, того дня на обід були борщ, каша з м'ясом і салат з капусти. Хліб теж полонені печуть самі. Після прийому їжі – кожен стіл голосно дякує. Українською.

У наглядачів табору за правилами системи безпеки немає вогнепальної зброї, лише у нарядів чергування є гумові кийки. Але, кажуть, поки не було жодних суттєвих інцидентів. Нас залишили сам на сам з полоненим кримчанином, з якими ми домовились про інтерв'ю.

Він народився в Сімферополі , йому 45 років , за професією – зварювальник , у полоні вже 16 місяців .

Ми запитали його дозволу і згоду на зйомку та спілкування. Женевська конвенція вимагає гуманного ставлення до полонених, тому ми не показуємо його обличчя і не розголошуємо особисті данні. Хоча цей кримчанин вже засуджений за державну зраду.

В системі судової влади ми знайшли вирок йому і перевірили сказане ним у суді і нам в інтерв'ю.

В кімнаті для спілкування ми були на одинці. Не було ні охоронців, ні інших працівників табору. Полонений кримчанин сказав, що знає добре українську, але зручніше буде, якщо запитання звучатимуть російською. Каже, що погодився з нами говорити для різноманіття.

Розповідає, що пішов в армію РФ добровольцем. Потрапив у 810 бригаду морської піхоти . Одразу потрапив на Запорізький напрямок, там же і проходив навчання. Каже, що пішов воювати, бо хотів захистити Крим.

«Чому взяв участь? Щоб війна прийшла у Крим – немає такого бажання. У мене там сім'я, у мене діти. Прильоти по мосту, по Криму – це вже сигнал. Захист, оборона Криму», – пояснює свій основний мотив кримчанин.

Пізніше підписав контракт, але, каже, що зарплату так і не встиг отримати. Бо провоював на Запорізькому напрямку місяць і потрапив в полон. Розказує за яких обставин це трапилось.

«У нас там одну точку обстріляв танк і закопав людей, наших товаришів по службі. Ми пішли на допомогу, щоб відкопати, намагались витягнути. І потрапили під мінометний обстріл. У темряві, виходить, не в той бік звернув і потрапив у засідку українську», – згадує військовий армії РФ події 21 липня 2023 року, коли Сили оборони України взяли його в полон.

У відкритому доступі, на сайті судової влади ми знайшли вирок цьому кримчанину, що був винесений у грудні 2023 року . З матеріалів також стає відомо, що він був призначений на посаду стрілка 3 взводу 3 роти 1 мотострілкового батальйону , а контракт підписав добровільно, оскільки хотів заробити грошей.

Суд ухвалив, що цей кримчанин вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.111 КК України , а саме державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України. Призначено покарання – 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

На запитання про цілі і мету війни, яку Росія розв'язала проти України, відповідає стандартними фразами, схожими на те що транслює російська пропаганда.

«Мета війни? Спочатку, це 2014 рік. Кому не сподобалося, хто захотів до Європи, зробили мітинг, переворот. Хто був проти перевороту, відійшли. Це Донецьк, Луганськ, Крим. У Крим просто зайшли, захистили російські війська, а Донецьк, Луганськ відстрілювався. Мета війни, скільки, 8 років бомбили Донецьк, Луганськ. Як би це терпець усьому», – каже кримчанин.

ДОВІДКА : Події листопада 2013 – лютого 2014 років в Україні увійшли в історію як Революція гідності. Мали загальнонаціональний характер, його учасники розглядали правлячий режим як злочинний і нелегітимний. 20 лютого в центрі Києва силовики вбили десятки людей. Загиблих в Україні називають Небесною сотнею. Президент Віктор Янукович втік з України до Росії.

При цьому чоловік каже що на нього не впливає російська пропаганда, а новини – це своєрідна зброя.

«Телевізор і новини я не дивлюся, я звик слухати, бачити на власні очі. Я вважаю, що новини це, будемо вважати зброя, чергова зброя для війни. Хто має телебачення, хто має, це масштабна бомба. Що хочеш, як би, людям ти захочеш, так воно й буде правильно розповісти. А основна маса ось цих новин, я вважаю, пропаганда», – каже засуджений за державну зраду кримчанин.

Кримчани, які взяли участь у бойових діях проти України, чітко не можуть пояснити цілей війни, але повторюють путінські наративи, пояснює Катерина Рашевська , експертка Регіонального центру прав людини.

«Фактично, російська Федерація повністю занурила окупований півострів у своє інформаційне тло. Це чіткий меседж, який лунає з вуст Соловйова, Сімонян, і інших російських пропагандистів, тобто з телевізора. І тому як тільки вони де-факто побачили підтвердження цій пропаганді, тобто почалися вибухи, почалися прильоти дронів, почалися певні якісь дії, коли війна поволі йшла на Кримській півострів, вони подумали, що ось з телевізора нам всю правду казали, можливо, буде ще гірше, потрібно йти. Щоб не було війни, потрібна війна. Ось оце, до речі, чіткий меседж від Путіна. Ми почали СВО, щоби не було війни. Ми почали війну для війни. Це вони транслюють абсолютно пропутінський наратив», – говорить Катерина Рашевська.

Кримчанин розповів, що його український паспорт лежить у нього дома в Криму. Він його не здавав і не знищував, мовляв він не звик розкидатися документами. Його відповідь не виглядала аж такою правдивою.

«Чесно кажучи, у мене український паспорт був, лежить вдома десь. Він не для того, щоб у майбутньому десь перейти назад, попроситися в Україну, ні, я ніколи не повернуся. Я був усе життя за Росію, все життя. Я росіянином народився, тому для мене немає росіянин – українець, немає такого, я не расист. І документи я звик не розкидати, є документ – нехай лежить», – пояснює кримчанин засуджений за зраду України.

На моє уточнююче запитання, навіщо йому український паспорт якщо він за Росію, відповів ось так: «А навіщо рвати? Мало десь у майбутньому треба щось там, якісь там виписки. Чи щось таке».

Кримчанин, з яким ми спілкувались понад годину, не розуміє, чому його судили за українськими законами. Він вірить у те, що він громадянин Росії, і посилається на незаконний псевдореферендум, проведений Росією в 2014 році в Криму. Цей чоловік не знає, що в світі цей так званий референдум не визнаний. І що лише кримчани, які живуть у Криму, вважають, що вони живуть у Росії, а світ вважає, що вони живуть в окупованому Росією Криму.

Кримчанин розповів нам, що дуже сподівався на обмін після суду. Але не розуміє, чому їх не обмінюють. Дуже чекали, що їх обміняють на засуджених «азовців». За логікою – засуджених на засуджених. Але Росія в першу чергу чомусь забирає «Zеток» .

«Раніше більше міняли «Шторм Z ». Їх насамперед, а Донецьк , Луганськ , Крим , ось це не зрозуміло? чому не міняли. Ми думали, що на засуджених із «Азову» нас будуть міняти. А потім вже засуджених з «Азову » почали міняти вже на інших наших (російських – ред.) військовополонених. Значить, не судилося, будемо так вважати», – розмірковує кримчанин, який вже 16 місяців перебуває в полоні.

На наше запитання, чому так неохоче міняють саме полонених з Донецька, Луганська, Криму, каже, що нікого не звинувачує і що це така доля. Ми його запитали, чи не здається йому, що Росії він просто не потрібен?

«Якщо не потрібні, то нехай буде в них на совісті. Тому я вважаю, що не має такого слова не потрібні. Просто, можливо, зараз є щось важливіше. Так будемо вважати», – відповідає він.

Українська ж сторона пояснює, що готові обміняти за формулою «всіх на всіх», але у Росії є свої пріоритети. Кожен обмін індивідуальний, немає якоїсь певної формули.

«Ми бачимо, що для них (для Росії – ред.) більший пріоритет – це російські строковики, представники народів Кавказу, яких вони забирають досить швидко. Але ті, хто тут, не можуть повірити в те, що їхня країна, їхній правитель Путін покинув їх, забув про них. І їм легше придумати, що це Україна, начебто, їх не міняє. Хоча, звісно, нам жодного резону витрачати гроші платників податків на них немає. Ми готові їх всіх негайно віддати в обмін на наших. Тим більше, що наше військовополонені, цивільні перебувають у набагато гірших умовах. Без будь-якого доступу до зв'язку з рідними, без доступу до відвідувань Міжнародного комітету Червоного Хреста, без посилок, з катуваннями і так далі. Це не порівнювані умови, тому ми готові якнайшвидше віддати їх всіх, поміняти на наших українців, наших співвітчизників», – пояснює Петро Яценко, представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.

Наприкінці розмови, яка була емоційно важкою для мене, я запитала, чи цей чоловік про щось шкодує і чи він би змінив своє життя за останні роки, якби була така можливість? Його відповідь було несподіваною.

«Я думаю, а сенс міняти? Я вважаю, що в житті накреслено, то воно і є. І ми вчимося на помилках. А що міняти? Потрапив я в полон. Помилка моя, треба виправляти. Тому як би будемо жити, виправляти, переробляти щось. Те, що вже є, те є», – майже приречено сказав нам наостанок засуджений кримчанин.

І виглядало так, що він це говорить на випадок, що коли він повернеться до Криму, то це його інтерв'ю буде дивитися його керівництво і ФСБ.

• Крим.Реалії
• Анжеліка Руденко

Політика