Новий президент Лівану та урок для України. До чого тут тактика Путіна?

11 січня 2025 р. 19:09

11 січня 2025 р. 19:09

Обрання новим президентом Лівану головно команду вача ліванської армією генерала Джозефа Ауна супроводжувалося святкуваннями по всій знедоленій війною країні.

Ліванці запускали феєрверки, пригощали дітей солодощами й танцювали на вулицях. Політики говорили, що обрання нового президента Джозефа Ауна стало «проєктом національного будівництва» (про це, зокрема сказав один з ліванських міністрів Жорж Бушикян ). І таке святкувати справді ватувало цього, адже президента в Лівані не було вже більш як два роки, парламент не спромігся його обрати.

Що цікаво, у жовтні 2022 року, коли закінчився термін мандату тодішнього президента Мішеля Ауна (він не родич нового), Джозеф Аун також вважався головним претендентом на цю посаду. Проте Іран та його прихильники в Лівані зробили все можливе для того, щоб результативні вибори президента країни так і не відбулися.

Навіть зараз у першому турі виборів голови держави Джозеф Аун не спромігся набрати необхідну кількість голосів. Вибори відбулися тільки після того, як майбутній президент зустрівся із депутатами парламенту від послабленою війною, але все ще впливової організації та партії «Хезболла» – головної проіранської сили в Лівані ( США визнали терористичною організацією всю структуру організації «Хезболл а », а в Євросоюзі терористичним вважають лише її воєнізований підрозділ – ред. ).

Тому не має дивувати, що ліванські журналісти називають ці президентські вибори такими, що відбулися на руїнах «вісі опору» – тобто союзу сил, які виступали проти Сполучених Штатів та Ізраїлю й намагалися перетворити Ліван на плацдарм для війни на Близькому Сході. Що, зрештою, й відбулося після 7 жовтня 2023 року, коли після нападу на Ізраїль бойовиків угруповання «Хамас», що визнане терористичним у США та ЄС, «Хезболла» відкрила у Лівані другий фронт за допомогою власних бойовиків.

При цьому ліванська армія на чолі із генералом Джозефом Ауном могла хіба що спостерігати за подіями, бо її потенціал був не до зрівняння із можливостями «Хезболли». Безсилою, паралізованою виявилася й сама ліванська держава – без легітимного президента, із тимчасовим урядом, без монополії на силу. Саме така держава й влаштовувала Іран, «Хамас» і «Хезболлу».

Тому коли у своїх перших заявах новий президент говорить про відновлення державності й монополії на силу, для Ірану та його проксі-армій у Лівані та на палестинських територіях це поганий знак. Саме цього вони й намагалися не допустити.

Й коли ми стежимо за цими ліванськими поневіряннями, нам краще стає зрозумілою тактика російського очільника Володимира Путін а щодо України.

Путін з 2014 року говорить про «державний переворот» в Україні, а зараз – про нібито нелегітимність українського президента Володимира Зеленського , із яким, за словами Путіна, нема про що домовлятися.

Кремль всі ці роки шукає можливостей стверджувати, що Українська держава нібито нездатна до функціонування, і робить це, у тому числі, й за допомогою своїх власних агентів в українській політичній еліті й у суспільстві. «Штучна держава», «держава, що не відбудася», «держава, в якій не функціонують інституції» – хіба ми не чули таких визначень від російських політиків і пропагандистів? І хіба не теж саме кажуть про Ліван?

Варто згадати, що колись Ліван був квітучою країною, «Швейцарією Близкого Сходу», резиденцією провідних банків регіону і фешенебельних регіональних курортів. Однак режим батька й сина Асадів у сусідній Сирії, а згодом й Іран перетворили країну на руїну, вправно використали внутрішні суперечки й корупційні інструменти.

І тепер навіть обрання легітимного президента і надія хоча б на крихку стабільність та вихід із близькосхідних війн для Лівану – справжнє свято. Бо ліванці вже усвідомили, що без власних ефективних інституцій країна швидко перетворюється на іграшку у чужих руках.

Й це також важливий ліванський урок для України.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Політика