Акредитація університетських освітніх програм: що з нею не так в Україні

24 січня 2025 р. 14:12

24 січня 2025 р. 14:12

Одним із ключових механізмів конкурентоспроможної освіти є акредитація університетських освітніх програм, яку здійснює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Однак у тому вигляді, в якому акредитація освітніх закладів існує в Україні зараз, вона не виконує свою функцію, пише Євген Ніколаєв у статті « Акредитація освітніх програм: чи працює фільтр якості у вищій освіті ».

Автор пояснив, що акредитація – це своєрідний фільтр, який має відсіювати неякісні освітні програми, ті що не відповідають сучасним стандартам і мають бути закриті. Університети з її допомогою показують свою спроможність надавати якісну освіту та підвищують довіру до своєї діяльності. Для студентів і роботодавців же акредитація освітніх програм – це запорука того, що випускник володіє необхідними знаннями й навичками, а програми університету, де він навчався, відповідають сучасним потребам.

«В Україні розроблено механізм акредитації — влітку 2024 року набрало чинності оновлене Положення про акредитацію освітніх програм. Проте в тому вигляді, в якому акредитація здійснюється зараз, вона не виконує функції фільтра неякісної освіти. Залишаються численні виклики, що потребують уваги», – пише автор.

За словами Ніколаєва, сьогодні програми в яких експерти Нацагентства знаходять суттєві недоліки, отримують позитивні рішення щодо акредитації. І це масове явище.

Акредитаційна експертиза в Україні, зазначив автор, здійснюється здебільшого за якісними, а не кількісними критеріями. Тоді як формалізм в оцінюванні освітніх програм призводить до того, що акредитація зводиться до перевірки документів, а не реальних процесів.

Ба більше, в під час воєнного стану університети можуть отримувати акредитацію на рік без повноцінної експертизи. Особливо це стосується тих вищих навчальних закладів, які постраждали від війни. Згідно з листом Нацагентства, зараз така можливість є лише у певних ЗВО: переміщених, військових і зі специфічними умовами навчання.

«Але насправді в листі Нацагентства є ще одна лазівка для уникнення повноцінної експертизи під час акредитації — настання обставин непереборної сили (форс-мажор). Але під час воєнного стану такі обставини є в усієї країни, отже, така норма дасть змогу надалі «автоматично» акредитовувати всіх охочих. Тому, вочевидь, університети можуть використовувати цей механізм, аби уникати повноцінної експертизи своїх «слабших» програм», – пише Ніколаєв.

За словами автора, учасники акредитаційного процесу самі визнають, що рівень професійної підготовки та кваліфікації експертів Нацагентства різниться. Водночас чимало переглянутих експертами рецензій та відгуків роботодавців на освітні програми, які подають університети до Нацагентства разом із відомостями про самооцінювання, мають ознаки академічної недоброчесності

«Склад постійних експертів Нацагентства формується в закритий спосіб: ними можуть стати лише науково-педагогічні, наукові працівники та здобувачі вищої освіти. Це означає, що до кола експертів Нацагентства не залучаються, наприклад, люди, які раніше працювали в університеті, здобули науковий ступінь, а тепер працюють у неакадемічній сфері та могли б кваліфіковано подивитися на освітню програму з погляду й умовного професора, й незалежного від університету роботодавця», – підсумував Ніколаєв.

Раніше заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький зазначив, що сьогодні в Україні одні університети надають якісну сучасну освіту , а інші досі відстають від решти. І справа тут не лише у війні. За його словами, відставання університетів спостерігається, наприклад, і на заході України. Тоді як інноваційні рішення в освіті пропонують вищі навчальні заклади на сході. Заступник голови МОН додав, що розшарування, яке спостерігається, — це не обов’язково виклик війни, а радше наслідок відмінної в різних університетах управлінської спроможності їх керівництва.

Політика