Чи можливо війну завершити швидко? Пояснюємо

04 березня 2025 р. 15:08

04 березня 2025 р. 15:08

«У мене буде врегулювання впродовж 24 годин… Я – єдиний кандидат, який може дати таку обіцянку», – заявив Дональд Трамп перед тисячами своїх прибічників в аеропорту Вейко , маючи на увазі війну Росії проти України. На дворі стояв по-техаськи спекотний березень 2023-го. Це був перший із передвиборчих виступів вдруге кандидата у президенти США від Республіканської партії – і один із перших випадків його схожої обіцянки.

Відтоді кандидат у президенти Трамп ще повторював тезу про завершення війни за добу. Проте після перемоги на виборах він сказав , що все виявилось «набагато складнішим», і назвав вже інший термін – «раніше, ніж за пів року». Відколи відбулась інавгурація, президент США вже не говорив про якість конкретні строки. Однак після гострої розмови з президентом України Володимиром Зеленським у Білому домі 28 лютого Трамп заявив , що хоче «негайного припинення вогню в Україні».

Так чи інакше, такі заяви створили очікування щодо близького завершення щонайменше гарячої фази війни – про них говорять у світі та найбільше у самій Україні. Однак такий варіант розвитку подій є малоймовірним. Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) пояснюють – чому.

Росія продовжує дотримуватись своїх максималістських цілей у війні проти України. В основі їх – ті самі стамбульські пропозиції Кремля березня 2022-го, згода з якими, за численними оцінками, фактично означала би капітуляцію України. Ключовою серед вимог Кремля було значне скорочення армії та інші пункти стосовно оборони, які би позбавили Київ можливостей захищатися.

Посланець президента США з питань Близького Сходу Стів Віткофф в ефірі CNN 23 лютого заявив , ніби «Стамбульська протокольна угода» – вочевидь, один із тодішніх кремлівських проєктів – може стати орієнтиром для мирної угоди між Росією й Україною.

За оцінками американського Інституту вивчення війни (ISW), президент Росії Володимир Путін насправді не зацікавлений у мирній угоді – якщо вона вимагатиме від Росії поступитися своїми початковими цілями. Хоч Кремль і намагається показати зацікавленість у мирних переговорах західним лідерам. Те, що Кремль не зацікавлений у справедливому мирі, ISW писали неодноразово, зокрема, коли у Росії починали говорити про нібито готовність до переговорів.

Втім, і сам Путін, і інші російські високопосадовці стабільно підтверджують незмінність позиції Кремля. Глава МЗС РФ Сергій Лавров у треті роковини повномасштабного вторгнення РФ назвав умовою початку самих переговорів домовленості про невступ України до НАТО і визнання російської анексії українських територій.

«Путін наразі залишається відданим продовженню війни в Україні, незважаючи на зростання внутрішнього політичного й економічного тиску, і не демонструє ніяких ознак того, що він переосмислює свої наміри змусити Україну здатися… Путін й інші чиновники Кремля не відмовилися від своїх початкових цілей війни в Україні», – йдеться у звіті ISW 24 лютого.

26 лютого Лавров під час пресконференції в Катарі назвав неможливими переговори, які призведуть до заморожування лінії фронту в Україні. І фактично вимагав віддати під контроль Москви Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області, згадавши про конституцію – в яку Росія у жовтні 2022-го включила ці області як «нові суб'єкти РФ» і жодну з яких досі не контролює повністю. Також він додав, що в угоді не має бути зазначено про продовження поставок західної зброї в Україну.

Американське видання The Wall Street Journal, проаналізувавши заяви Путіна, дійшло висновку , що Кремль «готує підґрунтя для нескінченних переговорів». І, припускає видання, на переговорах Росія намагатиметься використати вже звичну тактику: посилювати вимоги і тиснути за рахунок просувань на фронті. «Це стратегія, яку Москва використовувала від Сирії до переговорів у Ялті під час Другої світової війни», – зазначається в статті від 24 лютого.

Володимир Зеленський неодноразово заявляв про готовність України до переговорів і прагнення миру. І так само неодноразово – про неприйнятність претензій РФ, подібних до озвучених Лавровим. Україна прагне передусім міцних гарантій безпеки та відповідальності Москви за агресію. При цьому Київ підтверджує свою позицію щодо невизнання анексії своїх територій, скорочення армії, як і будь-які інші втручання у внутрішню та зовнішню політику.

Наразі немає жодних ознак того, що якась зі сторін може поступитись своїми принциповими вимогами – а без цього ніхто не зможе посадити їх за стіл перемовин. Навіть Дональд Трамп.

Принцип «нічого про Україну без України» був наріжним в контексті розмов про завершення війни. І те, що Трамп зробив після інавгурації – шокувало Київ. Один дзвінок і одна зустріч спричинили дипломатичний землетрус, хвилі від якого розходяться досі.

12 лютого була телефонна розмова президента США з очільником РФ – без і до розмови з Зеленським. 18 лютого – зустріч американської делегації з російською у столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді. Без української. США пояснювали, що йдеться про «початковий контакт», мета якого – зрозуміти серйозність намірів Росії щодо можливого завершення її війни проти України. У Держдепі казали , що зустріч між США і РФ в Саудівській Аравії не слід розглядати як «переговори» щодо України. Це інакше сприйняв Володимир Зеленський, котрий переніс свою поїздку до Ер-Ріяда, яку планував ще до новини про зустріч там росіян та американців. Додатковий резонанс спричинив коментар президента США після.

Наступного дня Трамп назвав Зеленського «диктатором» і припустив, що це він розпочав війну з Росією. Ще за два дні – ніби президенту Зеленському не варто брати участь у зустрічах під час переговорів, бо той «заважає укладати угоди».

Зеленський натомість звинуватив Трампа в тому, що він живе «в дезінформаційному просторі», який походить з РФ, і що Сполучені Штати допомагають Росії «вирватися з багаторічної ізоляції».

Втім, незабаром активізувалися переговори про угоду між Києвом і Вашингтоном про рідкісні мінерали. Україна домагалася, щоб це стосувалося і гарантій безпеки, США натомість нагадували про допомогу, яку вже отримав Київ. Кожна сторона ставила свої акценти, але текст зрештою узгодили.

Коли 27 лютого у Трампа запитали, чи досі він вважає, що президент України «диктатор», на що президент США відповів : «Я це сказав? Не можу повірити, що я б таке сказав». Але вже 28 лютого зустріч у Вашингтоні, від якої очікували певного прогресу, принесла нові тривоги. Розмова між Трампом, віцепрезидентом Джей Ді Венсом із Зеленським обернулась на гостру суперечку, президент України достроково залишив Білий дім.

Паралельно зазнає ударів і партнерство США з Європою. Прямі контакти з Росією – не лише без України, але і без Європи – між дзвінком та зустріччю в Ер-Ріяді, 16 лютого, відбулась Мюнхенська безпекова конференція, де віцепрем’єр США розкритикував європейські країни за придушення свободи слова, цензуру в соцмережах та за потурання, як він висловився, «масової неконтрольованої міграції». Європейці у відповідь обурилися.

Лідери Євросоюзу почали терміново скликати зустрічі і всерйоз розглядати варіант, за якого їм доведеться справлятись без США.

«Ця війна (війна Росії проти України – ред.) набагато важливіша для Європи, ніж для нас, – написав Трамп у своїму дописі у соцмережі Truth Social 19 лютого. – Ми відокремлені великим, прекрасним океаном». І це вже вдруге він вдався до подібного аргументу в такому ж контексті .

Про те, що зупиняти війну важко, визнав 2 березня державний секретар США Марко Рубіо . «Усі говорять про гарантії безпеки для забезпечення миру. Спочатку потрібно мати мир. Ми навіть не знаємо, чи можливий мир», – сказав він в інтерв'ю ABC News, пояснюючи, чому США контактують з Росію.

Президент США Дональд Трамп заявив увечері 3 березня на пресконференції в Білому домі, що угоду про мир в Україні «можна буде укласти дуже швидко», для цього «потрібна згода європейських країн… і від нас (тобто від США – ред.)».

«Якщо хтось не хоче укладання цієї угоди, то думаю, цієї особи незабаром більше не буде навколо, цю особу більше не будуть слухати, тому що я вірю, що Росія хоче укласти угоду, і я вірю, що, очевидно, народ України хоче цієї угоди, вони вистраждали більше, ніж будь-хто інший», – сказав президент США.

Європа, тим часом, не втрачає надію втримати партнерство зі США. Якраз перед Зеленським Вашингтон відвідали окремо президент Франції Емманюель Макрон та прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер (саме на пресконференції з ним Трамп відповідав на запитання про «диктатора Зеленського»). Щоправда, їхні візити важко назвати результативними.

Конфігурація – об’єднаний Захід та Україна з одного боку і країна-агресор Росія з іншого – пішла тріщинами. Це ускладнило комунікацію і, відповідно, зробило перспективи підписання угоди про мир в Україні ще більш невизначеними. «Час розпочати розгляд широкої коаліції готових діяти заради справедливого миру в Україні. «Мир» на умовах агресора називається капітуляцією і лише підбадьорить усіх нинішніх і майбутніх агресорів. Вільний світ має протистояти злу», – написав 2 березня у соцмережі Х президент Чехії Петр Павел .

Після кількох неформальних зібрань та зустрічей з Трампом лідери європейських країн скликали два термінові саміти щодо безпекової ситуації в Україні та Європі загалом – у Лондоні ( відбувся 2 березня) і Брюсселі ( запланований на 6 березня). На обидва запроcили і Зеленського.

А от Росія натомість задоволена тим, що відбувається. Путін вже доручив уряду підготуватися до повернення іноземних компаній на російський ринок, які пішли через повномасштабну агресію проти України.

Поширене формулювання «завершення війни» насправді прикриває іншу суттєву проблему: а що, власне, мається на увазі під цим «завершенням».

Росія може використовувати будь-які визначення, але вимоги її свідчать про прагнення капітуляції України.

Захід тримається за терміни «мирна угода», «врегулювання» – по суті, дійсно завершення війни в буквальному значенні. США, як видається, не прагнуть перемоги над Росією, бо вважають такий фінал небезпечним: про це казали чимало експертів, військових та політиків.

Поразка Росії лякає Захід перспективами ядерної ескалації та неконтрольованого розпаду з очевидними і неочевидними наслідками, – і хочуть уникнути цього. Водночас поразка України означатиме посилення і ймовірне розповзання російської загрози на країни НАТО.

Навіть у самій Україні немає єдиного погляду на те, яким же має бути завершення війни. Українці говорять про мир і перемогу, хтось говорить про мир лише як наслідок перемоги. Мир, як і те ж врегулювання, – це про консенсус, компроміс. Перемога означає, що хтось програє, тобто капітулює. Якщо розглянути ключові аспекти позиції України (виведення російських військ, відповідальність РФ за агресію), йдеться про той самий шлях до миру – через перемогу. І водночас Україна не готова пристати на вимоги РФ, тобто на капітуляцію.

Досі, через 11 років від початку агресії і через 3 роки великої війни, частка українців, які прагнуть перемоги у війні, – є значною. Американський інститут Gallup у серпні та жовтні 2024 року провів опитування, відповідно до якого в середньому 52% українців хотіли б, аби Київ якомога швидше домовився про завершення війни. Однак 38% вважають, що країна повинна продовжувати боротьбу до перемоги. Дослідники зазначили: наприкінці лютого 2022 року 73% опитаних українців підтримували боротьбу до перемоги.

Грудневе опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) засвідчило, що серед опитаних українців на 6% (з 32 до 38%) зросла кількість тих, хто готовий до територіальних поступок для завершення війни. А 51% українців продовжують виступати проти будь-яких територіальних поступок.

Втім, ні американські, ні українські соціологи не ставили більш детальних запитань – щодо масштабів територіальних поступок чи інших вимог РФ на кшталт скорочення армії чи нейтралітету.

Натомість, згідно з опитуванням КМІС, 57% готові терпіти тягар війни стільки, скільки буде потрібно.

Бо Донбас , бо Буча , бо Маріуполь , бо гектари могил військових , бо понад 12 тисяч загиблих цивільних , бо тисячі вкрадених і вивезених до Росії дітей. Бо під окупацією перебувають 112,4 тис. кв км території України (дані проєкту DeepState на початок лютого 2025-го), і армія РФ продовжує просуватися.

Україна та Росія прагнуть капітуляції одна одної і нічого не свідчить про те, що хтось може відступитись через будь-який батіг чи пряник з Вашингтона чи іншої столиці – не в якихось окремих аспектах, а в головному. Ця непримиренність і була тим, що стояло на заваді перемовинам.

«Акт про беззастережну капітуляцію Німецьких збройних сил» – так називався документ, який поклав кінець Другій світовій війні. Він був короткий, бо мав зафіксувати суть: нацистська Німеччина програла. Але цей двосторінковий документ став можливий не завдяки умиротворенню агресора і пошуку шляхів миру чи врегулювання, через це та війна почалася, – а його виснаженню. І точні строки тут неможливі, змінних аж надто багато. Але навряд чи можна очікувати швидкого рішення, принаймні такого, що дійсно принесе довготривалий мир.

Повномасштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію , яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.

Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.

Повномасштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію , яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.

Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.

Політика