Історії ветеранів війни: подружжя Валерій та Ольга Євтушенки склали шлюбні обітниці по телефону

14 березня 2025 р. 16:18

14 березня 2025 р. 16:18

Їхня самовідданість є зразком мужності, честі та любові до країни, яка надихатиме наступні покоління.

Ветерани – ті, хто у перші ж години початку війни і повномасштабного вторгнення стали на захист України, — заслуговують на почесне місце у суспільстві й довічну вдячність.

Кожна ветеранська історія – це неймовірний приклад стійкості і мужності. Водночас важливим залишається питання реінтеграції ветеранів у суспільство. Із ним можуть впоратися лише справді відповідальні бізнеси.

Політика групи компаній Ferrexpo тут чітка: вшанування ветеранів – це спосіб висловити вдячність за їхню службу та підтримати у мирному житті після війни.

"Кожен дзвінок може бути останнім"

Новину про початок "великої війни" Ольга Євтушенко сприйняла з недовірою – відправила доньку до школи, сама зібралася на роботу. Коли зі шкіл і садків містяни почали забирати дітей, вона уже твердо розуміла – нікуди з України не поїде.

Коханий Валерій зателефонував і сказав, що збирається після зміни на Полтавському гірничо-збагачувального комбінаті зайти до неї на роботу.

"Я зрозуміла, що він вирішив йти захищати Україну", — пригадує Ольга Євтушенко.

"Я дочекалася, відкриваються двері мого кабінету — він заходить одягнутий, з рюкзаком. Це було швидке п'ятихвилинне прощання, він не хотів бачити моїх сліз".

Їй же найважче давалося розуміння, що кожен їхній дзвінок може бути останнім.

"Найперша людина, яка мене підтримувала — це я сама, — каже Ольга. — Я заборонила собі розкисати, плакати. Була налаштована серйозно: думаю, Валерій – у війську, він нас захищає, тому я маю бути сильною".

"Ворогів потрібно зупиняти"

У Валерія Євтушенка власні спогади про перші дні повномасштабного вторгнення.

"Ольга подзвонила і каже: "Ти бачив? Там війна почалась, ракети полетіли, бомблять мирне населення. Ворог у Києві нищить цивільні автівки важкою технікою". Вони будуть робити це, якщо ніхто за це їм не дасть відпір", — пригадує свої думки Валерій.

Тоді він, працівник Полтавського гірничо-збагачувального комбінату, зрозумів, що не може залишитися осторонь і треба захищати країну.

"Приїхали ми на розподільчий пункт, мене спитали: "Підеш одразу в бойову бригаду?". Кажу: "Піду, звичайно". Я не знав узагалі, куди і що, я лише цивільна людина. Я просто розумів, що треба йти", — каже Валерій Євтушенко.

Початок протистояння з величезною російською армією припав на "важкі часи", каже ветеран. Хоч як не вистачало підтримки, але хлопці були шалено мотивовані. Самі військові підганяли командирів – "мовляв, давайте швидше, ворогів треба зупинити". "Ми розуміли, що їх потрібно зупинити якомога швидше, щоб вони не загарбали в нас багато територій", — каже Валерій Євтушенко.

Валерієві пощастило – у його підрозділі було дуже багато добровольців, переважно із рідної Полтавщини. Одних лише працівників Полтавського гірничо-збагачувального комбінату – більш як двадцятеро.

"Це був реактивний дивізіон, — пригадує службу Валерій. — У нас була реактивна зброя на базі чеських RM-70 Vampire (реактивна система залпового вогню). Була потреба у їжі, в усьому. Але ж воно якось так згуртовано було, у всіх була дуже сильна жага, всі хотіли перемогти, зупинити ворога. Усі об’єдналися".

Валерій Євтушенко зізнається – до війни він мало цікавився історією України. Чоловік досі не відділяв себе від росіян, думав, що українці з північним сусідом – справді єдиний народ, і дуже помилявся.

"Коли вже я почав це питання вивчати, я зрозумів, що це ворог, і ворог в поколіннях", — каже він.

У ЗСУ Валерій Євтушенко був серед тих, хто звільняв Херсонщину. Загалом на Херсонському напрямку він перебував два роки. Коли українські військові зайшли на щойно звільнену територію, були вражені.

"Я побачив стільки розрухи! Це просто варвари — вони нищили техніку, забирали її у фермерів, ламали будівлі просто так, аби зламати", — пригадує він.

Побачене лише укріпило його на думці, що ціна нашої свободи, нації — надзвичайно велика.

"Хлопці проливають кров, проливають її дуже багато. Наша країна не здалась, вона відновлюється і буде далі процвітати", — переконаний ветеран.

Одруження на відстані

Валерій та Ольга Євтушенки планували побратися іще до "великої" війни. Утім, щойно в Україні запрацював спрощений механізм реєстрації шлюбу онлайн для військовослужбовців і з’явилася можливість стати на рушничок без особистої присутності на реєстрації, вони цим скористалися.

"У нашому місті ми були першопроходьцями в цьому питанні, — розказує Ольга. — Потім я консультувала дівчат, хто хотів так само з одружитися військовими, а чоловік допомагав військовослужбовцям".

Валерій Євтушенко пригадує, як оповістив побратимів зі взводу про власне заплановане онлайн-одруження. Одразу семеро хлопців теж вирішили побратися зі своїми коханими таким чином.

Наречений вийшов на зв'язок на фоні українського жовто-блакитного прапора, яким прикрасив стіну в зруйнованій будівлі, й нарешті сказав своїй обраниці найголовніші слова.

"Він був на відео-зв’язку, і так нас одружили", — пригадує Ольга.

Подружжя Євтушенків мріяли про дитину, тож не стали відкладати поповнення у сім’ї до закінчення війни. За місяць до пологів дружина дочекалася чоловіка удома.

"Ми дуже хотіли дитину і Бог подарував чудову доньку. Ми дуже щасливі", — тішиться Ольга Євтушенко.

А Валерій додає: "Сім'я для мене — найголовніше, що може бути в житті. І війна допомогла зрозуміти, які речі насправді найцінніші".

Він повернувся до праці на комбінат, бо переконаний, що це найкраще рішення для покращення власного емоційного і фізичного стану. Політика Ferrexpo й підтримка колективу дуже цьому сприяє.

Ветеран каже: "Я хочу жити в вільній країні і розуміти, що їй нічого не загрожує. Більше за все хочеться, щоб був мир".

Політика