Чому ваш музей порожній? Секрети успішного культурного туризму

22 березня 2025 р. 17:06

22 березня 2025 р. 17:06

Чому одні музеї перетворюються на туристичні центри, а інші вкриваються пилом? Секрет не в грошах і навіть не в колекціях. Багато залежить від того, як показана культурна спадщина в музеях, які сенси закладені в експозиції та який досвід вони транслюють відвідувачам.

Водночас музей — це не лише про культурну та історичну пам’ятку. Успішний музей — це життя громади, ба більше — це ключовий інструмент її розвитку. Він здатний не лише приваблювати туристів, а й впливати на локальну економіку, посилювати місцеву ідентичність та створювати унікальні сенси, що вирізняють регіон з-поміж сотень інших.

Однак є чимало прикладів, коли новий музей створено, гроші витрачено, а відвідувачів не побільшало. В чому річ? Давайте розбиратися разом.

Запрошую до неймовірного музейного світу.

Які бувають музеї?

Залежно від виду спадщини, підходів до її демонстрації — для кого ми робимо музей та з якою метою — ми отримаємо різні музейні моделі. Сьогодні є десятки музейних моделей і сотні експозиційних методик. Вдалий їх вибір може викликати WOW-ефект і залучити туристів, а невдалий — призвести до провалу.

Якщо музей базується на колекції предметів рухомої спадщини, це колекційна модель — найдавніший тип музею. Такі заклади мають особливі вимоги до збереження експонатів, тому в їхній експозиції завжди будуть наявні вітрини, шафи та спеціальне обладнання.

Особливістю колекційного музею є його «незрозумілість» (Incomprehensibility): експонати зрозумілі фахівцям, але малозрозумілі широкій публіці. Тому в колекційних музеях відвідувачів завжди мало, окрім топових закладів на кшталт Лувру.

Але навіть там можна помітити диспропорції між натовпами людей, які шукають розтиражовані витвори мистецтва, та порожніми кімнатами з античною керамікою чи колекцією французького мистецтва.

Якщо навіть у Луврі є порожні музейні зали з унікальними колекціями, то що тоді казати про українські музеї в регіонах із зібранням типових експонатів краєзнавчого характеру? Тож для розвитку туризму в громаді робити колекційний музей — найгірше рішення.

Але, перебуваючи в тому ж Луврі, можна помітити ще одну дивину. Відвідувачі проходять повз скульптури в Залі Каріатид, але товпляться та фотографують трибуну музикантів із каріатидами — елемент оригінального інтер’єру. Або ж натовпи без зупинки оминають парадні обладунки Карла IX, щоб розглянути колишні апартаменти цього монарха.

Поведінка людей підказує, що увагу привертають не так предмети колекції, як інтер’єри, споруди, території. Це підводить нас до іншої моделі — ансамблевого музею, де головним експонатом є нерухомі пам’ятки (замки, палаци, храми, кораблі тощо). На фото нижче — типовий ансамблевий музей, де завжди повно відвідувачів.

Ансамблевий музей не потребує предметних колекцій чи окремої будівлі, адже його мета — зробити нерухомі пам’ятки доступними для огляду та розуміння. Водночас унікальність кожного об’єкта архітектурної спадщини робить такі музеї неповторними й туристично привабливими.

Якщо ви берете будь-яку тему — хоч пряники, хоч легенди, хоч фільм «Гра престолів» чи «Зоряні війни», — та розкриваєте її через розбудову предметно-просторового середовища в приміщенні, то це тематичний музей. Не варто плутати з тематичним колекційним музеєм, де, наприклад, зібрано лише колекцію іграшок чи пивних пляшок. Тут головне — інноваційний підхід і бажання здивувати, що забезпечує туристичну привабливість такого музею. На фото нижче — типовий тематичний музей.

Якщо ви обираєте тему, але розбудовуєте її не через предметно-просторове середовище, а електронними засобами, то це буде вже digital музей. Тут немає жодного матеріального експонату. Але це не тривіальна розвага, тут інтерпретується складна наукова інформація, тому такі музеї цікавіші дорослим відвідувачам, дітей вони зазвичай не надто приваблюють. Digital музей із головою занурює у віртуальну реальність, даючи змогу пережити досвід та емоції, яких не отримаєш більше ніде у світі. Тому сюди хочеться повертатися знов і знов, що робить digital музей потужним туристичним магнітом.

Якщо в музеї ви демонструєте традиційну колекцію мистецтва, то це колекційна модель, а якщо демонструєте «колекцію» медіа-арту, то це digital-art музей . Тут немає жодного фізичного полотна, традиційного експоната. Такі музеї — фантастичний мікс сенсів, кольорів, музики, ритмів, композицій тощо, які з головою занурюють у… картини.

Якщо ви на території просто неба збираєте переміщені з різних місць великогабаритні об’єкти спадщини, їхні копії чи відтворення, то це модель скансен. Скансен — цілісний простір, у якому довго та з насолодою можна гуляти, неквапливо розглядаючи побут і організацію життя різних епох, регіонів, соціальних верств населення.

Якщо ж об’єкт показу в землі, й ви будуєте навколо споруду, то це музей in situ . Кожен камінь, стіна чи слід давньої дороги розташовані там, де їх залишили століття тому. Але тепер над ним зведено сучасну споруду — музей, який захищає, пояснює, розкриває сенси.

Якщо ви берете будь-яку тему та розкриваєте її не в приміщенні, а просто неба, та ще й у поєднанні з ландшафтним дизайном, то це вже тематичний парк. Тематика такого парку розмаїта — від історії до казок, від динозаврів до мініатюр. Як і тематичні музеї, тематичні парки створюються виключно як туристичні об’єкти.

Якщо парк не є носієм експонатів, а сам стає цілісним об’єктом показу з усіма ознаками музейно-експозиційної діяльності, то це парк-музей. На відміну від тематичних парків, які передусім створюють фантазійний світ, парк-музей зберігає, відтворює й осмислює реальну спадщину.

Якщо дорослому в музеї нецікаво, бо простір навколо нагадує тематичний дитячий майданчик, то це дитячий музей. Казкові замки, іграшкові персонажі, ігрове середовище й навіть міні-археологічні розкопки — все тут не просто розважає, а й навчає. Для дітей це світ, у якому вони можуть дізнаватися нове так, як їм зручно, — через гру, емоції, рух і взаємодію.

Якщо в центрі музею історія, оживлена через відтворення й інтерактив, то це модель інтерпретованого музею . Інтерпретований музей — це коли наукова стаття історика чи археолога опредметнюється через розбудову предметно-просторового середовища, вибудовуючи світ, якого більше не існує. На фото нижче музей, де завжди повно людей, бо тут до історії можна доторкнутися руками.

Якщо ви очікували побачити нудний музей просто неба з одноманітними експонатами, а натомість бачите, як такий музей став жвавим міським районом, а його жителі торгують у лавках чи п’ють чай / каву на його відкритих площах, то це інтегрований музей.

Якщо ті самі люди не торгують чи надають інші туристичні послуги в музейному середовищі, а точно відтворюють побут, якісь ритуали чи просто «живуть», то це середовищний музей. Серед усіх моделей середовищний музей — найважчий і найскладніший, бо об’єктом показу тут є дія, процес.

Якщо в основі музею — пам’ять, яку ви хочете зберегти, то це меморіальний музей. Такі музеї мають вузькі цільові аудиторії, об’єднані за інтересами, що робить цю модель малоефективною для туризму.

Якщо ви створюєте музей, орієнтуючись не на музейну методику, а лише на власні уявлення про те, як він має виглядати, то це музейний карго-культ. Імітація зовнішніх ознак музейних практик без розуміння їхньої суті та механізмів дії. Музеологи вже придумали назву для таких музеїв та ввели її в обіг — вернакулярний музей.

А що в Україні?

Більшість українських музеїв досі працюють за колекційною моделлю, причому в її найгіршому — радянському — варіанті. Через це експозиції нагадують шкільні методичні кабінети, де об’єкти спадщини слугують лише тлом для екскурсовода.

Звісно, в Україні є окремі приклади інших музейних моделей: ансамблевий музей (Чинадіївський замок), інтерпретований музей (Музей становлення української нації в Києві), середовищний музей (Парк «Київська Русь»), а також перші тематичні парки («Парк історії Землі») та парки-музеї («Добропарк»). Але ці випадки поодинокі й не стали системним явищем.

Останні музейні проєкти, створені як туристичні об’єкти, є вернакулярами. Це мило, але не більше. І причина не в грошах, ресурсах чи навіть масштабах. Причина в підходах до музейної справи, у відсутності розуміння принципів та ролі спадщини в музейному показі.

Вибір за громадами: зробити музей іще одним нудним закладом зі стендами чи перетворити його на потужний центр, який приваблює людей, ресурси та ідеї. Варто звертати увагу на розмаїття музейних моделей, використовувати сучасні формати взаємодії зі спадщиною, залучати фахівців-музеєзнавців і активно співпрацювати з креативними ініціативами. Бо успішні музеї сьогодення — це не про минуле, а про майбутнє.

Політика