Ми перестали бути «хохлами»: історики про історичні міфи та сакральні дати

09 травня 2025 р. 13:20

09 травня 2025 р. 13:20

Наратив про те, що у Другій світовій війні «хороші перемогли поганих», є радянським міфом, якому кілька поколінь людей на пострадянському просторі (включно зі Східною Європою) безумовно вірили. Дуже багато хто вірить і зараз. Насправді ж результатом перемоги над одним диктатором, який убив мільйони людей, стало передавання половини Європи, включно з частиною Німеччини, іншому диктатору, на совісті якого життя мільйонів невинних людей. Наслідком цього компромісу і є теперішня війна, розв'язана російським правителем Путіним проти України.

Про це йшлося під час публічної дискусії, організованої Інститутом національної пам'яті напередодні 80-ї річниці перемоги над нацизмом. У цій дискусії брали участь історики, один політик і один військовослужбовець.

Кілька показових цитат із цієї дискусії.

Історик, народний депутат Володимир Вятрович про історичну пам’ять

— Мені здається, за останні 11 років в Україні сталися досить фундаментальні зміни в пам'яті про Другу світову війну. Таким спусковим механізмом стала війна, яка вже відбувається на наших очах, — російсько-українська війна. …Поступово теперішня війна витісняє в пам'яті суспільства Другу світову.

…У дискусіях, які відбувалися до 2022 року, нам вдалося провести велику кількість деконструкцій російських міфів, які були не просто якимись там пережитками радянського минулого, які залишалися в свідомості українців та які залишалися гачками, якими користувалася Росія для того, щоб тримати Україну в орбіті свого впливу. Тобто нарівні з російською мовою, російською церквою це було одним із найважливіших інструментів контролю над Україною, взагалі над усім постсовєтським простором.

…Щоб зрозуміти теперішню війну, треба дещо переосмислити Другу світову. Дуже проста модель, де все зло було зосереджено виключно в нацизмі, і 1945 року відбувся тріумф добра, не працює.

Ідея про Never Again зазнала краху. Вона зазнала краху саме через те, що ще тоді, 1945 року, вільний світ заплющив очі на інше зло, в союзі з яким доводилося перемагати нацизм. Оця незасудженість комунізму як іншого тоталітарного режиму, що спонукав до Другої світової війни, спровокував її, — це одна з причин того, чому стався цей реванш, ренесанс тоталітаризму в сучасній Росії; чому Росія зараз є загрозою для цього світу і чому зараз в Європі ми є свідками і учасниками однієї з найбільших війн.

…Я думаю, що Ялтинсько-Потсдамська система вже не існує — вона зазнала краху разом із комунізмом. Ялтинська система — це зрада половини Європи. Це, по суті, заплющення очей на те, що половину Європи було віддано іншому тоталітарному режиму.

…І тому апелювати зараз до того, що це було якесь дуже правильне завершення, правильний підсумок цієї війни, я вважаю, абсолютно неправильно, некоректно ані з українського погляду, ані з погляду того, що потім, довго після завершення Другої світової війни, зазнавав світ.

…Я не бачу прямого зв'язку між цією так званою ялтинсько-потсдамською системою [міжнародних відносин] і незалежністю України 1991 року. Наші кордони легітимізовані не цими рішеннями 1945 року — Україна тоді не була жодним суб'єктом. Наші кордони легітимізовані… 1991 року.

Історик Віталій Нахманович про кути зору

— На наше ставлення до Дня перемоги вплинула війна, яка триває вже 11-й рік. І вона взагалі перекриває в пам'яті Другу світову війну. Але на Заході війни немає. В них немає цього стимулу до перегляду своїх наративів.

…У нас була абсолютно інша історія в середині ХХ століття, і в нас абсолютно інша історія на початку століття ХХI. Це тільки здається, що можна спілкуватися однією мовою. Нам потрібні перекладачі з нашої мови, мови нашого досвіду — історичного і сьогоднішнього, на мову їхнього історичного і сьогоднішнього досвіду. Питання не в боротьбі з радянською чи російською пропагандою. Питання в тому, що йдеться про боротьбу чи роботу з їхнім власним історичним міфом, в якому Радянський Союз посідає своє місце.

Але це була війна між режимом, який вчинив Голодомор, і режимом, який вчинив Голокост, і країнами, яким вдалося в 30-х роках не помітити Голодомору, а в 40-х роках — Голокосту, який помітили тільки після завершення війни. І саме тому, що до сьогодні Радянський Союз не переможений (в його сучасній російській іпостасі), вони ніяк не можуть помітити Голодомор.

Історик, військовий ЗСУ Олександр Алфьоров про сутність будь-якої війни і сакральні дати

— Ми — нація, яка увійшла у ту війну після величезних репресій і Голодомору. Ми, не будучи злом, перебували в системі зла. Тоді Черчилль сказав приблизно так: «Ми хочемо дізнатися правду чи роз'єднати союзників?». Це була жорстка війна в багатьох моментах. Тому зрозуміло, що сьогодні нам просто треба наголошувати, що це — зло.

День народження Леніна, 7 листопада — день жовтневої революції відпали [у путінській Росії]. Залишається тільки День Перемоги, який є єдиним національним святом, як у нас День Незалежності чи день народження монархів західних європейських країн. Але у них уже з'явилася нова пропагандистська ідеологема — це «герої труби». Зараз ці суджанські труби ставлять усюди. Вони гнучкі, вони працюють, бо вони — брехуни. Нам важче.

Історикиня Олена Стяжкіна про вдячність і міфи

— Завдяки Збройним силам України ми зараз вчимося культурі вдячності. До того наша вдячність завжди була примусова, згори нас постійно до чогось примушували. Наша вдячність ЗСУ безмежна. Ми маємо подякувати нашим історикам за те, що ця істерія, цей психоз, історія з побєдобєсієм так чи інакше для нас завершилися. Ми перестали бути «хохлами» і стали такими страшними украми, які можуть дати відсіч.

До справи знецінення українців взявся ще «товариш Сталін». Ще коли війна не була завершена, 1944 року, він насварив Олександра Довженка за кіноповість «Україна в огні». Головна претензія полягала в тому, що Довженко написав: «Україну звільнили українці». А це ж було неможливо.

Свій власний міф війни вибудовувала кожна країна. Наприклад, де Голль в основу міфу поклав ідею, що Франція звільнила себе сама. І зрештою французи в це повірили і з тим живуть. Броз Тіто зробив те саме — Югославія звільнила себе сама. Це також була не вся правда. Але люди в це повірили, і їм було так легше жити. Українцям же в 44-му році було сказано, що вони неспроможні звільнити себе самі.

Якщо ми спробуємо спростити історію Другої світової війни, хто з ким воював, то побачимо, що цими країнами будуть Німеччина і Велика Британія. Це якщо просто. А далі все буде ускладнюватися. Причому ускладнюватися настільки, що, як ми всі знаємо, Гітлер розв'язує цю війну разом зі Сталіним. А Муссоліні, наприклад, вступає до неї аж 40-го року. І далі більше і більше. Якщо ми бачимо цю лінію точно, то тоді розуміємо: наші воїни, які пройшли парадом у Лондоні , були саме там, де вони і мали бути. Але там вже було не про Другу світову. Це було про вшанування нашої війни також.

***

Історія як наука і політика пов'язані настільки тісно, що буває дуже важко побачити межу між ними. І та, й інша створюють міфи, щоб потім їх спростовувати. Здається, ця дискусія допоможе багатьом замислитися, змінити кут зору на події останньої сотні років і позбутися вбитих у свідомість, як цвяхи, міфів і легких для сприйняття наративів.

Політика