АРМАгеддон: коли проблема в правилах гри, а не в гравцях

17 травня 2025 р. 13:01

17 травня 2025 р. 13:01

Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, або просто АРМА, у багатьох асоціюється з украденим майном, гучними корупційними справами і темними схемами. Але реальність складніша. Не все майно, що передається АРМА, крадене чи злочинне. Іноді достатньо лише підозри, і під арештом опиняється все, що має стосунок до певної особи.

Тільки фінальне у справі рішення суду визначить долю цих активів — або їх стягнуть у дохід держави і компенсують збитки потерпілим, або повернуть законному власнику. А до цього моменту майно потрібно не лише зберегти, а й управляти ним так, щоб воно не втратило своєї вартості. Це завдання для АРМА — справжній виклик.

За дев’ять років існування система управління арештованими активами безперестанку тріщить по швах.

Наразі у фокусі два законопроєкти щодо реформування АРМА. Перший №12374 подав Кабінет міністрів. Другий №12374-д — версія, доопрацьована комітетом з питань антикорупційної політики. Навколо обох публічно і непублічно точаться справжні баталії. Жодного з них поки не підтримано в цілому. Ми ж хочемо звернути увагу на концептуальні проблеми, які часто залишаються поза увагою законотворців.

Судовий конструктор — як актив потрапляє до АРМА по деталях

Щоби зрозуміти, чому система управління арештованими активами працює як працює, варто почати з того, як актив узагалі передають до АРМА. Вже на цьому етапі виникає перша серйозна проблема .

Передача активу в управління здійснюється за рішенням слідчого судді або суду на підставі клопотання правоохоронців. Ці рішення часто формулюють без урахування реальних вимог до ефективного управління майном.

Показовий приклад — передача активів ТОВ «Укртранспневматика», виробника гальмівного обладнання для залізниці вартістю понад 200 млн грн. Аби фактично зібрати все майно підприємства воєдино, знадобилося вісім місяців судової тяганини. Ще рік пішов на підготовку конкурсу з пошуку управителя. Відбір стартував у січні цього року, і лише 28 квітня 2025 року переможцем конкурсу визнано ТОВ «Дніпровський електромеханічний завод». Очікується укладання договору.

І це ще щасливий випадок, бо цей актив був підготовлений до управління і потрапив на Prozorro. Скільки арештованого майна досі «збирається докупи» у надрах АРМА — питання без відповіді.

То хто ж винен? Правоохоронці, які подають недопрацьовані клопотання? Судді, що ухвалюють шаблонні рішення? Чи сама система, яка роками толерує такі помилки?

Зберегти не можна втратити. Де ж має бути кома?

АРМА не управляє активами безпосередньо. Воно повинно організувати процес передачі активів в управління — і це друга проблема . Для цього потрібно отримати актив, з яким можна працювати. Наразі у АРМА відсутні ресурси для збереження активів. Ні грошей, ні персоналу, ні процедури. Фактична передача активу здійснюється вже на етапі укладення договору з управителем. Імовірність отримати кота в мішку замість працюючих активів є серйозною перепоною для потенційних учасників.

Рішення цієї проблеми — у можливості розширити функції АРМА щодо збереження активів. Наприклад, укладення договорів із майданчиками або ж охоронними компаніями через Prozorro. З одного боку, зменшується навантаження на правоохоронні органи, розвиватиметься ринок надання таких послуг, з іншого — АРМА зможе безперешкодно перебувати на об’єкті, забезпечити належну оцінку (про неї нижче). Вагомою перепоною є фінансування цього процесу. І тут можливим є покриття витрат обраним управителем. До цього — спрямування частини доходів з державного бюджету, які виділені на АРМА.

Ще одним рішенням може стати можливість тимчасового управління активами з боку АРМА до моменту передачі їх тимчасовим управителям. У такий спосіб буде забезпечено не лише збереження вартості активів, а й їхній працюючий стан. Усе це можливо лише за умови чітких і прозорих процедур і контролю з боку АРМА.

Оцінка наосліп, або Майно бачать лише у звітах

Третя проблема — оцінка арештованих активів. Якісна оцінка є базою для всього подальшого процесу управління. Без неї неможливо ані правильно організувати управління, ані оцінити його ефективність у майбутньому.

Оцінкою користуються всі учасники процесу:

• АРМА — для підготовки конкурсу та визначення умов управління;
• потенційні управителі — щоб розуміти, яку цінність має актив;
• суд — у разі оскарження результатів управління або зняття арешту.

Як мала б забезпечуватись якісна оцінка?

Раніше система виглядала парадоксально: оцінку оплачував управитель уже після того, як вигравав конкурс. Тобто він фактично купував кота в мішку, оцінюючи актив уже після зобов'язання ним управляти. Це створювало ризики для незалежності управителя ще на старті, адже хто ризикуватиме фінансовими зобов’язаннями і заходитиме на управління активом, про реальну вартість і стан якого міг лише здогадуватися, про який практично нічого не відомо? Правильно, лише інсайдер. Причому незалежно від того, чи його зв'язок ішов від колишнього власника, від АРМА або з інших джерел, у тому числі правоохоронних.

Сьогодні ситуацію частково виправили — оцінка проводиться до оголошення конкурсу (та й конкурс уже проводиться на Prozorro, а не комісією АРМА на закритому від усіх засіданні). Але залишилася інша проблема: оплатити оцінювача так само має майбутній управитель. Якщо його не виберуть або арешт буде скасовано, оцінювач ризикує залишитися без грошей. Це створює постійні стимули для формального і поспішного підходу до оцінки.

Типовий приклад неякісної оцінки — ситуація з активами Овруцького щебеневого заводу. Актив оцінили у 179 млн грн без урахування фактичного стану активів. Уже після укладення договору управитель виявив серйозні проблеми: зношене обладнання, необхідність капітального ремонту та модернізації. Все це суттєво знижувало реальну вартість активу, але в процесі оцінки цих фактів не врахували.

Один на всіх і той іноді не приходить

Четверта проблема системи — хронічна нестача охочих управляти арештованими активами. Інститут законодавчих ідей (ІЗІ) проаналізував усі конкурси з відбору тимчасових управителів, оголошені на Prozorro з жовтня 2023 року по квітень 2025-го. Середній результат невтішний — лише один учасник на конкурс . Причому у 53% випадків ніхто не прийшов узагалі.

Чому? Список причин виглядає майже як покрокова інструкція «Як відлякати потенційного управителя».

• Сіра зона замість об'єкта.

Особливо коли йдеться про складні активи на кшталт єдиних майнових комплексів. Жоден притомний бізнес не керуватиметься чимось, що не має чітко описаного стану чи вартості.

• Гарантійний платіж незалежно від прибутку.

Управитель має щомісяця сплачувати визначену суму до державного бюджету, навіть якщо актив тимчасово не приносить прибутку. З одного боку, це дає можливість державі захистити свої інтереси й уникнути ситуацій, коли прибутки приховують. З іншого — це створює додаткове фінансове навантаження на управителів і може відлякувати потенційних учасників конкурсів, особливо якщо актив потребує вкладень і часу для запуску.

• Ризик втратити все інвестоване .

Щоб актив почав приносити прибуток, часто потрібно вкласти чималі кошти. Але хто вкладатиме, якщо завтра суд може скасувати арешт і повернути актив колишньому власнику? У випадку із звичайними арештами потенційні управителі можуть бути переважно спокійними, бо часто великі активи перебувають під арештом роками. Втім, зараз привабливі бізнеси пов’язані з російськими підсанкційними власниками. А санкційна конфіскація таких активів зазвичай займає місяці, а не роки. В результаті актив переходить до держави, а арешт скасовується.

Наприклад, ТОВ «Крайтекс-Сервіс» змогло успішно запустити ПрАТ «Вінницяпобутхім», і підприємство почало стабільно наповнювати державний бюджет. Утім, після санкційного стягнення арешт було знято і управитель втратив вкладені в підприємство кошти. Ця історія в цілому є позитивною, адже і актив уцілів, і держава отримала працююче підприємство, проте невідомо, чи встигнув управитель повернути вкладені кошти.

***

АРМА працює в системі, яка сама себе прирікає на неефективність. Судові рішення, що не дозволяють управляти активами. Неможливість зберігати активи. Оцінки, що більше схожі на здогадки, ніж на реальні розрахунки. Конкурси без учасників. І це ще ми не згадали управління корпоративними правами, невипадкових осіб, які приходять на конкурси, та інших проблем, що разом призводять до результату, який ми бачимо.

Якщо після прочитаного вам усе ж здається, що найкращий вихід — ліквідувати АРМА, то слід згадати, що було до створення агентства. Без спеціалізованого органу кейси на кшталт «справи Пашинського» були не винятком. Нагадаємо, за версією слідства, 2014 року нафтопродукти Курченка, арештовані після його втечі до РФ, передали на зберігання державному підприємству, ймовірно, пов'язаному з нардепом Пашинським. Згодом їх продали через приватну компанію за заниженою ціною, і держава втратила 960 млн грн . Чого варті й менш помітні «маленькі» випадки з утратою речових доказів (особливо готівки ) правоохоронними органами без їхньої передачі АРМА.

Тому АРМА потрібне. Але систему необхідно докорінно змінити , а почати можна з програми-мінімум:

• встановити чіткі правила передачі активу правоохоронними органами (не передаючи того, що не потрібно, але не забуваючи про цінні активи);
• передбачити належне фінансування та інструменти самофінансування АРМА (за рахунок прибутків з управління активів), що дасть змогу спрямувати частину ресурсів на якісну оцінку, збереження активу та навіть на експертизу складних об’єктів для визначення реальної вартості запуску активу.

Зрозумілий і збережений актив сам привабить достатню кількість управителів і створить реальну конкуренцію. Тому доступ до конкурсів має бути відкритим для широкого кола учасників, без зарегульованих і надмірних вимог. А далі вже робота АРМА — контролювати переможців через плани управління активами, здійснювати регулярний контроль ефективності управління та застосовувати фінансову відповідальність за порушення.

Над ґрунтовними змінами моделі треба працювати довше — професіоналізація управління, навчання, втрата доступу за порушення вимог тощо, бо справжні зміни не відбуваються миттєво. Вони потребують часу і мудрості, щоби не створити нових проблем замість старих. Але без цих змін навіть найкращі професіонали будуть приречені боротися із системою, а не працювати на результат.

Будь-який законопроєкт, хоч би хто був його автором, який хоче претендувати на звання реформи АРМА, має все це враховувати. Інакше реальних змін знову не буде, і потрібно буде починати все спочатку.

Політика