Що мене здивувало у швейцарській школі?

18 травня 2025 р. 17:04

18 травня 2025 р. 17:04

Ранок. Початкова школа. Мій клас працює над темою «Від яйця до курки». В класі стоїть інкубатор із реальними курячими яйцями. Щодня учні ведуть спостереження за ним, фіксують зміни в розвитку яєць, вимірюють температуру. Напередодні вони проводили дослід: підсвічували яйце, щоб побачити зародок. Одне з найпоширеніших запитань, яке звучить під час обговорень експерименту: «А чи сумує курка за яйцем, якщо воно тут?». Такі запитання є частиною навчального процесу. Завдяки їм діти вчаться висувати гіпотези, шукати відповіді й формулювати власну позицію.

Це — звичайний урок у швейцарській школі, де я працюю. Я — українська вчителька, яка зараз живе у Швейцарії. Після мого переїзду до цієї країни я не одразу зрозуміла, що саме так дивує мене в тутешній школі. Зовні все досить звично: уроки, розклад, діти з рюкзаками, вчителі з нотатками. Але день від дня ставало зрозуміло: школа тут функціонує інакше. Без жорсткого контролю, але з дисципліною. Без тиску, але з відповідальністю. Без пафосу — і з результатом.

Ось, наприклад, типовий початок дня в школі: діти чекають разом перед дверима, поки вони відчиняться. Це частина звичної рутини: очікувати разом початку шкільного дня. За п’ять хвилин до уроку учні заходять до будівлі й розходяться по класах — без дзвінка, без шикування, без супроводу дорослих. Батьки можуть супроводжувати дитину тільки до дверей. У деяких школах (а частіше — в дитсадочках) на дверях можна побачити напис: «Батьки — стоп! Далі я сам».

День у молодших класах починається з «ранкового кола» — короткої розмови у групі, яка є обов’язковою частиною навчального процесу. На колі діти в моєму класі діляться новинами: хтось готував удома суп і пересолив, інший побачив у саду лисицю, третій — зламав олівець. Усе це обговорюється на рівних, без оцінок чи знецінення. Мета таких розмов — навчити спілкуватися, слухати, бути уважним до чужих слів. І вже на цьому етапі формується те, що в системі освіти має назву «соціальні навички». Адже людина — частина суспільства, тому для швейцарської школи важливо навчити дітей жити разом.

Уроки проводять не лише за партами: частину завдань виконують на підлозі в невеликих групах, на підвіконні або взагалі лежачи на килимках. Сидіти за партою дозволяють, але не вимагають. Іноді під час уроку учні можуть виконувати завдання навіть у шкільному коридорі, якщо їм це зручно.

Дошка — не головний інструмент навчання, а один з кількох. Здебільшого навчальний матеріал ми вчимо в тому самому колі.

Ось розклад звичайного дня.

О 9:50 — перша перерва й обов’язкова прогулянка. І навіть якщо надворі злива, це не причина залишатися в приміщенні. Швейцарські школи дотримуються принципу: діти мають бути на свіжому повітрі щодня. Калюжі, мокре волосся, відсутність шапок — не причина для тривоги. Головне — рух. Водночас діє інше правило: лише здоровий перекус. Морква, фрукти, хліб, сир, горіхи. Ні солодощів, ні пакетованих соків, ні чипсів. Це також частина навчання.

О 10:30 — математика. Тема уроку — вміст цукру в напоях. На підлозі — пляшки із соками, лимонадами, йогуртами. Поруч — кубики рафінаду: один кубик — 4 грами. Учні читають етикетки, рахують : у 500 мілілітрах — 48 грамів цукру. Це — 12 кубиків. «Тобто я вже випив майже всю денну норму?» — питає один учень. Вивчаємо, скільки грамів цукру рекомендовано дітям на день. Результати фіксуємо, обговорюємо й перетворюємо не просто на числа, а на реальні висновки.

О 12:00 — обідня перерва. Більшість учнів іде додому на обід і короткий перепочинок. Але вже о 14:00 — друга половина дня. Спочатку в нас коротке обговорення дня в колі. Потім — робота над проєктом «Наше місто». Діти будують моделі об’єктів міської інфраструктури з паперу, картону, дерева. Тут є супермаркет, пожежна станція, бібліотека, пекарня. Один учень підписує свою модель: «Для тата», бо той працює пожежником. Проєкт триває кілька тижнів: наступного дня діти використовуватимуть Google Maps, аби порівняти макет із реальною мапою. Рахуватимуть кроки, шукатимуть поштове відділення та розбиратимуться, як прокладати маршрут.

Цей підхід характерний для швейцарської школи: свобода дій є лише в межах чітко окресленої структури . Формат завдань гнучкий — їх можна виконувати сидячи, стоячи чи навіть лежачи на килимку, — але цілі уроку завжди конкретні. Наприклад, коли учні створюють власні комікси, вони вивчають будову оповідання; коли вирощують рослини — знайомляться з біологією, а паралельно ведуть спостереження й працюють із таблицями. Все виглядає просто, але кожна активність має чітке дидактичне обґрунтування.

О 15:30 навчальний день закінчується. Частина дітей залишається доробити проєкт або поставити ще кілька запитань. Хтось нагадує: «Завтра перевіримо, чи вилупилося курча!» — й біжить до виходу.

Мені дуже подобається швейцарська школа. Школа, яка не просто вчить міркувати та досліджувати, а підтримує. Школа, де жодне запитання, навіть таке як «Чи сумує курка за яйцем?», не є неважливим і не залишиться непоміченим, ба більше — стане відправною точкою для досліджень і відкриттів.

Політика