Вища кваліфікаційна комісія суддів: між конкурсами та кримінальними справами

23 травня 2025 р. 08:38

23 травня 2025 р. 08:38

Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) — головний кадровий орган судової влади, який у новому складі працює вже два роки (половину каденції). Вона одночасно проводить низку важливих кадрових процедур — конкурс на 550 вакантних посад суддів апеляційних судів, добір на 1800 посад суддів місцевих судів, конкурс на 25 посад суддів Вищого антикорупційного суду, в якому з першої спроби було визначено лише двох переможців.

На підході ще два конкурси до нових вищих адміністративних судів , які розглядатимуть ( замість ліквідованого ОАСК ) справи проти центральних органів виконавчої влади.

Не менш важливим є кваліфікаційне оцінювання чинних суддів на відповідність займаній посаді. Хоча за півтора року його пройшли трохи більш як 300 суддів зі 1800 (20%).

Однак упродовж усього періоду роботи новий склад ВККС переслідують різного роду негаразди та скандали. У березні минулого року звільнився голова ВККС Роман Ігнатов . У березні–квітні цього року в приміщенні ВККС та вдома у деяких її членів відбулись обшуки .

Члени ВККС назвали це тиском на Комісію з боку ДБР і звернулися до Вищої ради правосуддя (ВРП) по захист своєї незалежності.

Чи стануть кримінальні справи перешкодою на шляху до успішного завершення оцінювання чинних суддів та добору нових? Хто й чому намагається розхитати ситуацію? Та головне — чого вдалося досягнути за два роки роботи ВККС? Спробуємо розібратися в цій статті.

Конкурс до апеляцій

У травні 2025 року у ВККС почалися співбесіди з кандидатами до апеляційних судів. До цієї події ВККС і кандидати йшли рік і вісім місяців, а Україна — цілих 11 років, адже востаннє нових суддів апеляційних судів призначали ще за часів президентства Януковича, без жодних конкурсів і перевірок доброчесності.

Спробу провести конкурс до апеляційних судів було здійснено 2019 року, проте через рішення парламенту про розпуск попереднього складу ВККС це кадрове завдання (як і всі інші) довелося відкласти на довгих чотири роки.

Тож наразі в апеляціях — не просто кадровий голод, а справжній колапс. Із 1357 посад суддів апеляційних судів вакантними є 768 (56,6%). Наприклад, у Сумах працюють лише чотири судді, а конкурс проводять на 21 посаду.

За півтора року кандидати до апеляцій склали іспити зі знання норм права й обраної спеціалізації, пройшли тестування когнітивних здібностей і написали практичне завдання. Для порівняння — конкурси до Верховного суду в 2017–2019 роках тривали дев’ять і сім місяців, хоч і на меншу кількість вакансій.

І це не приклад низьких темпів роботи ВККС поточного складу, а результат невдалих рішень політичної влади, яка майже на чотири роки зупинила всі кваліфікаційні процедури в судовій владі. Звісно, це історія, яка ніколи не має повторитися: зупинка будь-якого органу без передання його функцій іншому — це провал державної політики, неналежне врядування та негативні наслідки насамперед для власного населення, адже в нашому випадку йдеться про погіршення доступу громадян до правосуддя на роки. Й рішення про розпуск ВККС 2019 року буде виправлено 2027-го (оптимістичний прогноз) або навіть 2029-го (песимістичний).

Зараз кандидати до апеляційних судів — це судді, науковці й адвокати. З 2076 кандидатів, які подали документи на конкурс, до співбесід дійшов 41%.

На етапі співбесіди визначається відповідність кандидата критеріям доброчесності, професійної етики, а також особистої та соціальної компетентності. Кандидатів питають про майно, поїздки до Росії, рішення, ухвалені під час Революції Гідності, посилання в дисертаціях на російські джерела, плагіат тощо.

За два тижні з 16 осіб, які брали участь у співбесідах, вибули п’ятеро. А з 11, які залишилися, дев’ятеро мають негативний висновок від Громадської ради доброчесності. Це означає, що їхні кандидатури має розглянути та підтвердити пленарний склад ВККС (15 осіб), оскільки співбесіди кандидатів до адміністративних і господарських апеляцій проводять палати (сім-вісім осіб), а до загальних — колегії (три особи).

Це доволі нетипова ситуація, адже йдеться про один конкурс. І нерівність підходів у межах одного конкурсу — це серйозна помилка з боку ВККС, що може призвести до скасування частини рішень Комісії в судовому порядку. Так само, як і черговість проведення співбесід, адже найгірша ситуація із суддівськими кадрами спостерігається в апеляційних загальних судах; однак почали не з них.

Визначення суду, в якому працюватимуть переможці конкурсу, теж має відмінності. Кандидати до загальних апеляцій одразу обирають суд, на посаду в якому претендують, і проходять співбесіду саме до «свого» суду. Кандидати до апеляційних адміністративних та апеляційних господарських судів спочатку отримують бал і місце в рейтингу, й лише після цього відповідно до місця в рейтингу по черзі обиратимуть суд.

Жодного логічного пояснення, навіщо в одному конкурсі застосовувати різні підходи, немає.

Однак це не перша серйозна помилка ВККС. Першою був провалений конкурс до Вищого антикорупційного суду .

Конкурс до ВАКС

На відміну від конкурсу до апеляцій, де на початку було близько чотирьох осіб на одну вакантну посаду, в конкурсі до ВАКС їх було 10,5. Однак у результаті ми отримали лише двох переможців до першої інстанції — і жодного переможця конкурсу до Апеляційної палати ВАКС.

Чому ж так сталося?

Насамперед тому, що кандидати складали неадаптовані під суддівські конкурси когнітивні тести , маючи при цьому неймовірно високий прохідний поріг балів (75%), який був передбачений законодавством за пропозицією окремих проєктів міжнародної технічної допомоги (МТД). Водночас релевантних прикладів інших країн, де такі тести застосовувалися для відсіювання кандидатів у судді, надано не було.

Однак навіть ті, хто успішно пройшов тестування когнітивних здібностей, не змогли правильно розв’язати практичну задачу — судове рішення в кримінальній справі. Деякі члени ВККС на умовах анонімності пояснювали тоді, що вимоги до практичного завдання до Апеляційної палати ВАКС були такі високі, що «ніхто б не впорався». На логічне запитання: навіщо було встановлювати аж таку високу планку, надавалася відповідь, що завдання розробляли зовнішні експерти, залучені окремими проєктами МТД. У підсумку: провалений конкурс, зірвані строки виконання Україною зобов’язань у межах Ukraine Facility та Меморандумів із МВФ, неукомплектований ВАКС, тривалі строки розгляду справ про топкорупцію та необхідність починати конкурс із нуля.

Минулого тижня парламент передбачив можливість для кандидатів, які були неуспішними в першому конкурсі до ВАКС, кандидувати повторно зараз (доти закон надавав їм таке право лише за рік). Тепер цей законопроєкт має підписати президент.

За сприятливих умов нових суддів ВАКС побачить лише 2026 року. Та навіть якщо справді вдасться заповнити всі 25 вакансій, це буде піррова перемога, якої можна було уникнути, якби ВККС вдалося знайти кращий баланс між бажаннями окремих донорів та інтересами судової влади. Адже саме ВККС відповідальна за те, щоб в українських судах були судді.

Добір до місцевих судів

Іще одна масштабна кваліфікаційна процедура — добір на 1800 посад суддів місцевих судів , на який подали документи більш як 9 тисяч осіб. Кадрових проєктів такого обсягу Україна не реалізовувала ще ніколи. Попередній добір 2017 року був на 700 посад. Тоді документи подало більш як 5 тисяч осіб. Саме кандидати із цього добору минулого року поповнили ряди суддів місцевих судів і запобігли колапсу в першій інстанції.

Однак такі масштабні проєкти мають і суттєвий недолік — час. Минулого року на проведення 430 співбесід Комісія витратила приблизно чотири місяці. Це десь 100 кандидатів на місяць.

Для 1800 співбесід може знадобитися півтора року. Якщо додати сюди паралельні конкурси до апеляцій і вищих спеціалізованих судів, які досі тривають, то й більше.

Чи є стільки часу в України? Питання риторичне. То що ж робити?

Річ у тім, що ВККС — це саме кваліфікаційна комісія.

Законодавець визначив, що для добору суддів до першої інстанції проводять кваліфікаційний іспит, а з переможцями конкурсу — співбесіду на доброчесність. Водночас під час добору суддів до апеляційних, вищих спеціалізованих судів і Верховного суду застосовується інша процедура — кваліфікаційне оцінювання, де послідовно перевіряють спочатку знання кандидатів, потім їхню доброчесність та етику, і тільки після цього вирішують, чи став кандидат переможцем конкурсу.

Тим часом орган, відповідальний за формування професійного та доброчесного суддівського корпусу, — не ВККС, а Вища рада правосуддя. Тож логічно було б передати функції проведення співбесіди на доброчесність із кандидатами до місцевих судів від ВККС до ВРП, адже це саме її повноваження.

Це, по-перше, заощадить щонайменше рік (а радше півтора), але найголовніше — приведе функції двох органів у відповідність із їхньою правовою природою, допоможе уникнути дублювання, що, звісно ж, є важливим, якщо Україна прагне рухатися до ЄС швидко й ефективно. Особливо це важливо в ситуаціях, коли ці органи працюють неповним складом, часто на межі кворуму, та ще й зазнають втручання з боку органів правопорядку — правомірного чи ні, давайте розбиратися.

Обшуки та підозри

Ранок 11 березня почався в приміщенні ВККС із обшуків . Як згодом повідомили у ВККС, зазначена слідча дія відбувалася на підставі ухвали Печерського райсуду Києва від 10 березня в межах кримінального провадження, зареєстрованого 25 липня 2024 року за ч. 1 ст. 376-1 Кримінального кодексу України (незаконне втручання в роботу автоматизованих систем в органах та установах системи правосуддя). Тобто ця справа тягнеться ще з минулого літа, коли під час тестування в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді автоматизована система дала збій і некоректно згенерувала набори тестових запитань. Заяву про злочин із цього приводу тоді подали деякі судді сумновідомого ОАСК, які, нагадаю, з 2018 року саботували проходження кваліфоцінювання.

Чому обшуки у справі «про збій», який стався в липні, провели лише в березні наступного року?

Того ж тижня ДБР провело обшуки вдома в заступника голови ВККС Олексія Омельяна. Щоправда, в іншій, не пов’язаній із роботою Комісії, справі — введення в оману суду або іншого уповноваженого органу (ст. 384 ККУ). Сам Олексій Омельян описав дії ДБР як «неправомірні» та звернувся до ВРП із повідомленням про втручання в роботу члена ВККС.

Комісія ж звернулася до ВРП із заявою про дотримання гарантій незалежності. На момент підготовки цієї статті ВРП іще не ухвалила рішення стосовно цього.

ДБР також проводить розслідування в кримінальному провадженні щодо відновлення первинного кваліфікаційного оцінювання судді Печерського райсуду О.Царевич (ч. 1 ст. 182, ч. 3 ст. 382 ККУ).

А у квітні 2025 року НАБУ та САП повідомили про підозру члену ВККС Володимиру Луганському «у заволодінні державними коштами на суму понад 576 тис. грн». За даними слідства, Луганський, обіймаючи посаду судді, використав як привід для нарахування йому 15% надбавки до заробітної плати та пенсії «науковий ступінь доктора філософії». Його він отримав іще 2011 року в МАУП усупереч процедурі, «оскільки жоден виш тоді не мав права присвоювати такий ступінь». Дії Луганського кваліфіковані за ч. 4 ст. 191 КК України.

Чому підозру отримав наразі лише Луганський? Адже він не сам собі диплом видав? І виплату надбавок не сам собі здійснював?

У червні ВККС планує надати самостійну оцінку діям Луганського, наслідком яких може стати його відсторонення від посади. Така ж ситуація може статися й у справі Олексія Омельяна.

І отут для ВККС і всієї судової влади можуть настати справді негативні наслідки.

Кворум

Річ у тім, що для повноважності ВККС у її складі має працювати не менш як шість суддів. Після звільнення Романа Ігнатова суддів у ВККС залишилося сім. І якщо відсторонення отримають іще двоє, у ВККС залишиться п’ять суддів, що автоматично призведе до зупинки роботи Комісії в силу закону.

Що ж відбувається з добором нового члена ВККС?

Конкурсна комісія працює вже понад рік. За цей час вона провела конкурс і надала двох його переможців ВРП для призначення. ВРП вирішила, що жоден із кандидатів не дотягує до рівня члена ВККС. Однак де брати кращих, якщо на конкурс прийшли саме такі кадри?

Конкурсна комісія розпочала повторний конкурс, однак тоді ж стало відомо про зупинку роботи всіх проєктів USAID, один із яких і забезпечував технічну, експертну та фінансову підтримку діяльності комісії.

Пізніше члени Конкурсної комісії змогли знайти альтернативне фінансування: його виділили наші нідерландські партнери (і це насправді суттєва й неоціненна допомога з їхнього боку на цьому етапі, за що ми маємо тільки подякувати). Однак є два важливі нюанси: перший — фінансування відбувається через Міжнародну організацію з розвитку права (IDLO), експерти та підрядники якої й мають працювати як секретаріат комісії; і другий — термін роботи Конкурсної комісії спливає 1 червня. Чи вистачить їй та її секретаріату двох тижнів, аби перевірити документи кандидатів (попередньо переклавши їх англійською мовою, адже половина членів комісії — представники наших міжнародних партнерів), провести співбесіди та визначити переможців — питання, на яке наразі немає відповіді.

Ми звернулися по коментар до голови Конкурсної комісії Івана Міщенка, який зазначив, що «наразі всі члени комісії в режимі 24/7 працюють із документами кандидатів». «Ми робимо все можливе, щоб устигнути до 1 червня. Однак з огляду на те, що Комісія працює за певними правилами та процедурами, потрібно знайти певний консенсус між цими процедурами та скороченими строками конкурсу так, аби швидкість не вплинула на якість кандидатів, які стануть переможцями цього конкурсу», — наголосив він.

З огляду на ситуацію, доцільним було б продовжити роботу Конкурсної комісії до завершення цього конкурсу (за нашими оцінками — по суті, на два-три тижні). Однак це потребуватиме голосування в парламенті. І чи будуть під це голоси?

Хоча насправді проблема ще ширша, адже участь міжнародних експертів передбачена тільки в першому складі Конкурсної комісії. Та чи готова Україна вже сьогодні відмовитися від міжнародних експертів у конкурсних процедурах на топпосади? Звісно, не готова. Однак це тема для глибшого аналізу в одному з наших наступних текстів.

Замість висновків

Підбиваючи короткі підсумки дворічної роботи ВККС, можна виокремити сім важливих висновків.

Політика