Росія «б’є вікна» в Україні. Чому реагувати має весь світ

24 травня 2025 р. 08:42

24 травня 2025 р. 08:42

У середині 1970-х років у штаті Нью-Джерсі вирішили посилити боротьбу зі злочинністю. Було оголошено про запуск програми «Безпечні та чисті райони», спрямованої на покращення якості життя громад у 28 містах. У межах цієї програми штат надав кошти, щоби допомогти містам вивести поліціянтів із патрульних машин на піше патрулювання. Губернатор та інші посадовці штату з ентузіазмом говорили про використання пішого патруля як ефективного засобу боротьби зі злочинністю, проте багато керівників поліції поставилися до цього скептично. На їхню думку, «пішохідність» знижувала мобільність поліції, ускладнюючи реагування на виклики громадян. Самі поліціянти також не любили пішого патрулювання, бо це була важка робота, що змушувала їх перебувати надворі в холодні й дощові ночі та зменшувала їхні шанси здійснити «вдале затримання».

За п’ять років після початку програми було опубліковано оцінку проєкту. Спираючись на аналіз ретельно контрольованого експерименту, проведеного в Ньюарку, було зроблено висновок, який майже нікого не здивував: піше патрулювання не знизило рівня злочинності. Проте мешканці районів, де воно здійснювалося, здавалися впевненішими у власній безпеці, частіше вважали, що рівень злочинності знизився, вдавалися до меншої кількості заходів самозахисту. Ці висновки можна розглядати як доказ того, що скептики мали рацію — піше патрулювання не впливає на рівень злочинності; воно лише створює у громадян ілюзію безпеки . Нічого ця історія не нагадує?

З урахуванням отриманих даних 1982 року американські соціологи Джеймс Вілсон і Джордж Келлінг висунули ідею, що отримала назву «теорія розбитих вікон». Згідно з нею, навіть незначні порушення порядку, видимі ознаки безладу та занедбаності — як-от розбите вікно, що довго залишається без ремонту, — подають сигнал про те, що тут «можна все». Це, своєю чергою, провокує зростання злочинності та беззаконня. Тим самим вчені намагалися підкреслити важливість підтримання порядку в громадських місцях для запобігання виникненню більших проблем. Навіть незначні форми безладу, якщо їх не контролювати, можуть перерости у серйозніші негаразди. Метафора «розбитого вікна» каже, що якщо розбите вікно в будівлі залишається без уваги, воно сигналізує всім, що за нею не доглядають, і це може призвести до подальших порушень громадського порядку.

Сьогоднішній світ дивним чином нагадує погано організовану громаду, де кількість розбитих вікон лише множиться, і їх ніхто не ремонтує . Ба більше, постійно б’ють нові. В цій громаді серед переважної більшості непоганих людей живуть сертифіковані злочинці, яких усі знають, але нічого не можуть із ними вдіяти. Патруль із недостатньо мотивованих поліціянтів то їздить по маршруту на автомобілі, то ходить пішки, але результат той самий — розбиті вікна множаться. Поліціянти не хочуть ризикувати життям, використовувати летальну зброю й приборкувати злочинців. Ті про це знають і стають дедалі нахабнішими. Міжнародний злочинець Путін подорожує світом , і його ніхто не наважується затримати. Нині з ним ведуть переговори й тиснуть йому руку. Вже ніхто не пригадує, що він не може вважатися легітимним очільником Росії, оскільки проводив вибори на окупованих українських територіях. Ордер Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна не діє. Хто ж боятиметься цього суду?

« Розбитим вікном» міжнародних відносин є будь-яке порушення членом спільноти норм законодавства, укладених угод або встановлених міжнародним правом принципів, на яке інші держави не реагують або реагують у спосіб, який не дає результату. Анексія територій, збройна агресія, кіберзлочинність, втручання у внутрішні справи інших країн, систематичне ігнорування міжнародного та гуманітарного права — все це стало нормою з початку війни Росії проти України вже 11 років тому. Тоді людство провело експеримент із млявим реагуванням . Наслідком стала брутальна агресія 2022 року із сотнями тисяч загиблих. Ми всупереч нашій волі стали свідками очевидного висновку: коли одне «розбите вікно» залишається без відповіді — тобто порушення міжнародних норм не зустрічає спротиву чи покарання — воно сприймається як сигнал: правила більше не діють. Виникає ефект доміно, коли дедалі більше акторів починають діяти агресивно, вважаючи, що ризик мінімальний. Це і ХАМАС, і хусити, і Північна Корея — найяскравіші приклади. Лише на перший погляд зростання насильства в різних регіонах світу не пов’язане між собою: сучасні геополітичні злочинці вчаться один в одного, як краще порушувати закон.

Анексію Криму Росією 2014 року багато аналітиків розглядають саме як таке класичне «розбите вікно». Реакція Заходу, хоч і включала санкції, не була настільки рішучою, щоб зупинити подальші агресивні дії. Війна в Україні 2022 року стала, крім інших чинників, наслідком того, що попередні злочини Росії не були ефективно покарані. Росія схибила в оцінці нашої спроможності чинити опір, але точно передбачила, що Захід не діятиме достатньо рішуче, щоб увійти у відкриту конфронтацію та зупинити агресію силою. У Росії засвоїли досвід 2008 року, коли вторгнення в Грузію, наслідком якого стала окупація 20% території країни та формування квазідержавних утворень Абхазії й Осетії, залишилося безкарним. Тоді Захід зробив вигляд, що нічого страшного не відбувається, таких війн повно в Африці й деінде, на все реагувати — ресурсів не вистачить.

Інший приклад — дії Китаю в Південно-Китайському морі. Незважаючи на рішення міжнародного трибуналу в Гаазі, Пекін і далі захоплює нові атоли, будує штучні острови та мілітаризує регіон. Відсутність реальної протидії з боку міжнародної спільноти цілком очевидно підкріплює відчуття безкарності. Китай просто «б’є вікно» належності цих атолів В’єтнаму чи Філіппінам і продовжує їх присвоювати.

Свого часу теорія Вілсона—Келлінга змінила підхід до громадського порядку та криміналістики, виявилася революційною для розуміння соціальної поведінки в міських середовищах. Але ж вона є очевидною, кожен може сказати: якщо хтось залишив маленьке сміття в парку, згодом там виросте купа. Систематична ерозія правил, установлених після Другої світової війни, залишається без адекватної міжнародної реакції, й це призводить до ще агресивніших дій. То чому це розуміння не сприяє виправленню ситуації?

Використання теорії розбитих вікон у дипломатії говорить про важливість своєчасної та рішучої реакції на порушення міжнародних норм, і це є одним із наративів, які превалюють у нашому діалозі з партнерами. Якщо не «ремонтувати» розбитих вікон — тобто не реагувати на агресивні чи підривні дії — ризик іще більшого хаосу, ескалації конфліктів і втрати довіри до міжнародних інституцій перетвориться на тотальне руйнування порядку, що ґрунтується на правилах. Попри щоденний досвід проявів цього процесу в Україні у світі ще залишаються інституції й держави, які вірять у силу права, й це дає надію.

У часи тотального ревізіонізму глобальні виклики вимагають колективних рішень, тому підтримка спільних правил гри стає дедалі важливішою. Ігнорування «розбитих вікон» у міжнародних відносинах може призвести до руйнування як окремих їх елементів, так і глобальних правил. Зрештою світовий порядок, як і будь-який інший, починається з уваги до найменших деталей, накопичення яких є небезпечним. Закону діалектики про перехід кількості в якість ніхто не скасовував. Варто також згадати, що теорія розбитих вікон безпосередньо стосується й внутрішньої політики, вона є універсальною.

Відновлення розбитого вікна — це не просто заміна скла, а демонстрація того, що за порядком стежать. У міжнародних відносинах послідовність і наполегливість у застосуванні правил могла б відновити довіру між державами, хоча досвід останніх місяців, тарифна війна й так звані переговори про припинення вогню роблять майже анекдотичними розмови про відновлення довіри. Навпаки, недовіра тільки шириться, стає тотальною. Складається враження, що світові лідери усвідомлюють: навіть дрібні порушення можуть мати глобальні наслідки, проте сподіваються, що «вставляти розбиті вікна» мають не вони, а хтось інший. Але чи знають вони, що в Україні й досі не побудовано жодного заводу з виробництва скла?

Політика