Парадокс Ігоря Сікорського

25 травня 2025 р. 08:37

25 травня 2025 р. 08:37

25 травня ми відзначаємо 136-ту річницю від дня народження одного з найвідоміших у світі авіаконструкторів — Ігоря Сікорського. Людини, чиї розробки літаків, гідропланів і гелікоптерів принесли йому всесвітню славу. А очолювана ним компанія виготовляла гелікоптери не лише для бойових дій США у Другій світовій війні, а й для пересування американських президентів. Навіть нинішній господар Білого дому ще задовго до президентських каденцій не встояв перед елегантністю та комфортом винаходів Сікорського: донедавна він був власником аж трьох приватних гелікоптерів від Sikorsky Aircraft.

І водночас — людини, яка, хоч і народилася в Україні, але казала про себе: «Ми вважаємо себе росіянами». І чий син у спогадах писав: «Батько пишався тим, що народився в Києві». Один із найкращих технічних університетів України — НТУУ «КПІ», де він навчався, й зараз носить його ім’я.

Енциклопедія Britannica пише про Ігоря Сікорського як «російсько-американського» авіаконструктора. Справді, «містер Гелікоптер», як його прозвали американці, понад пів століття прожив у Штатах, де реалізував свої найсміливіші ідеї, відбувся як успішний бізнесмен і став утіленням «американської мрії».

Галасливо про свої «права» на Сікорського заявляють і росіяни. Але це звична для них річ — не лише привласнювати собі чужі землі, а й приписувати культурні та технічні досягнення. Це така собі «анексія креативності»: все, що створювалося на підвладній царям чи генсекам території, оголошувалося «російським». Утім, факти свідчать, що в російському Петербурзі Ігор Сікорський перебував не так довго: під час навчання в Морському кадетському корпусі (1903–1906) і у зв’язку з роботою на підприємстві «Руссо-Балт» (1912–1918).

Однак, навіть перебуваючи на далекій півночі, Сікорський за будь-якої нагоди намагався навідатися до Києва, де був його дім, жила його родина. Так, саме тут він народився й виріс. Створив свої неймовірні винаходи та здійснив їх успішні випробування в Київському політехнічному інституті. Двадцять років життя в Україні сформували того Сікорського, про якого дізнався весь світ.

Водночас він є українцем не лише за місцем народження, а й за етнічною приналежністю. Сікорські були давнім і численним родом православних священників із Правобережної України. Серед далеких родичів «містера Гелікоптера» маємо, наприклад, одного з керівників Української автокефальної православної церкви — митрополита Полікарпа (Петра Сікорського).

Та не все виявилося так просто. В одному з листів Ігоря Сікорського зустрічаємо підтвердження того, що його родина має «чисто українське походження». Водночас далі в тому ж документі він несподівано проголошує: «Одначе ми вважаємо себе росіянами як вихідці з однієї з частин Росії, уважаючи український народ інтегральною частиною Росії так, як Техас чи Луїзіана є інтегральною частиною Сполучених Штатів». От і несподіваний поворот — цілковито в дусі сучасних українців-манкуртів із путінського оточення.

Невже геніальний авіаконструктор виявився зрадником власного народу? Насправді вибір на користь російської ідентичності здійснив іще його батько — знаменитий і одіозний водночас Іван Сікорський. І його погляди, безперечно, вплинули на сина.

Змолоду цей діяч цікавився українським національним рухом і читав культовий перший український журнал «Основа». Але в старості остаточно перетворився на расиста та шовініста, який запекло ненавидів усіх неросіян — чи то українців, чи то євреїв із поляками. Вочевидь, це є яскравим прикладом впливу шовіністичної політики, яку цілеспрямовано провадила Російська імперія. Сумнозвісні Валуєвський циркуляр і Емський указ звужували використання української мови виключно до побутових розмов. За «українофілами» встановлювався поліційний нагляд, їх обмежували в професійному зростанні та піддавали різним формам репресій. Напевно, Сікорський-батько не хотів повторити долю Павла Чубинського, який за власну відданість українському народові двічі опинявся на засланні біля берегів Північного Льодовитого океану.

Альтернатива виглядала заманливою: зректися свого походження, назвати себе росіянином — тоді перед тобою відкривалися всі можливості, особливо якщо ти ще й освічений і талановитий. Багато хто — свідомо чи несвідомо — пішов цим шляхом. Той-таки Антон Чехов визнавав, що «в дитинстві не говорив інакше як по-малоросійському». За оцінкою Оксани Забужко, Емський указ можна назвати «пологовою травмою» всієї модерної української ідентичності: з моменту його ухвалення «два покоління, методом звичного для Росії державного терору, встановлювалася у голови ширнармасам жорстка прошивка: російська — єдина й безальтернативна мова освіти — маркує собою «прогрес». Так, фактично, це був безкровний геноцид українського народу.

Справді, відмова від української ідентичності дала змогу Івану Сікорському зробити карколомну кар’єру — в новітній на той час сфері психіатрії. І не лише як науковця та лікаря, а й як чиновника. В Петербурзі він успішно налагоджував зв’язки з потрібними людьми, навіть із членами імператорської родини. Невипадково хрещеними батьками маленького Ігоря Сікорського стали представники дому Романових.

А от повернувшись за деякий час до Києва, Сікорський-батько вступив до Клубу російських націоналістів, нацьковував містян на євреїв, звинувачуючи їх у ритуальних убивствах, переконував у тому, що українці не є окремим народом. Здавалося, що всіма своїми діями він намагався довести, наскільки він справжній і відданий росіянин — типове явище для «новонавернених».

Очевидно, що батько Сікорського зробив усе, щоб його діти також обірвали зв’язок зі своїм корінням. Блискучий знавець дитячої психології, він мав надзвичайно великий вплив на становлення Ігоря як особистості. Хлопцю створювали «тепличні» умови, щоб розвивати його талант і геній, емоційно максимально прив’язували до батьків і водночас уважно стежили за колом його спілкування, аби син не нахапався «шкідливих» ідей — чи то українських, чи то соціалістичних. Так Іван Сікорський випробовував на власних дітях свої наукові розробки: недарма ж він написав психологічний бестселер «Душа дитини».

Батько став для Ігоря Сікорського безальтернативним авторитетом, справжнім кумиром. Невипадково у згаданому листі авіаконструктор уживає конструкцію «ми вважаємо себе росіянами». Так, за словом «ми» можна розгледіти авторитетний образ батька — навіть після його смерті Сікорський-молодший не наважувався суперечити йому.

Ба більше, зректися поглядів батька йому не дозволяла глибока релігійність. Мало хто знає, що авіаконструктор написав кілька книг біблійно-філософського змісту. Цю релігійність теж виховав батько. Ось що Іван Сікорський писав у своїй книзі «Душа дитини»: «Розвиток релігійного почуття є... найприроднішим психологічним чинником духовного прогресу, який починається в дитячому віці».

Парадоксально, що Іван Сікорський помер на початку 1919 року під владою ненависної йому УНР. Ігор Сікорський, тікаючи від більшовиків, ще за рік до того виїхав до Франції, а відтак до США. Перебування за океаном зовсім не сприяло відродженню його української ідентичності. Коло спілкування становили переважно російські емігранти, другою дружиною також стала росіянка. Та й американська суспільна думка тоді погано розрізняла нації в Радянському Союзі, називаючи всіх підряд «росіянами». Тож виховання дітей у родині Сікорських відбувалося в дусі відданості російській культурі: традиційному набору з Пушкіна, Толстого й Достоєвського.

А загалом Ігор Сікорський мало цікавився суспільними питаннями — все життя він присвятив створенню нових моделей літальних апаратів. Звісно, є певні свідчення, що після Другої світової війни авіаконструктор підтримував контакти з українською діаспорою. Проте який характер мали ці контакти й чи могли вони суттєво вплинути на вже немолодого Сікорського — незрозуміло. Оскільки на той момент він уже давно був громадянином США, його вважали саме американським авіаконструктором.

Утім, любов до рідної землі Ігор Сікорський таки зберігав навіть на чужині. Як згадує його син Сергій, «батько був гордий, що народився в Києві, й неодноразово це підкреслював». Після розпаду СРСР Сергій Сікорський неодноразово бував в українській столиці й разом із родичами сприяв ушануванню тут пам’яті батька. Повертаються до України й творіння Ігоря Сікорського: гелікоптери виробництва Sikorsky Aircraft нині використовують наші захисники для евакуації поранених із поля бою.

А от злочинам російської імперської політики, як той, що було здійснено проти української ідентичності Сікорського та багатьох інших талановитих українців, нехай не буде жодного місця в майбутньому. Нехай вони стануть об’єктом розслідувань лише для істориків.

Політика