Від дефіциту до ТЦК: чому ЗСУ не отримують машини, а держава відпочиває осторонь

12 червня 2025 р. 19:21

12 червня 2025 р. 19:21

Пошук, купівля і транспортування автомобілів для ЗСУ перетворюється на справжній квест, нарікає журналіст Владислав Бовсуновський. Дякувати за це багато в чому слід державі Україна, яка не те, що не допомагає, так ще й створює додаткові проблеми.

Закупівля вживаних авто для ЗСУ: держава або відсутня, або заважає

Наразі в Європі майже не залишилося "живих" машин з підвищеним кліренсом у ціновому діапазоні 2–4 тисячі євро. Ті ж самі моделі, що ще рік–два тому коштували 3–5 тисяч, зараз обійдуться у 7–10 тис. І це ще не гарантія, що не доведеться одразу вкладати в них гроші.

Чому так? Дефіцит, попит, втома від війни в західних суспільствах — усе це зіграло свою роль.

Та проблема не тільки в цінах. Проблема також організаційна.

Волонтерів, які самостійно вивозять авто, лишилося обмаль. Багатьох звинувачують у "барижництві", але давайте чесно: ці люди — єдина причина, чому на фронт іще потрапляють машини. Бо водію треба щось їсти, треба десь спати, якось доїхати, десь поставити евакуатор. Це витрати.

Ті, хто має статус біженця, часто не можуть допомагати регулярно — тільки у вікна між роботою, вихідними чи під час відпусток. Але витрати у всіх — однакові.

На виході це означає: вартість авто в Україні для ЗСУ постійно зростає, а донати замерли. І платять в 90% випадків самі бійці, солдати та молодші офіцери.

З досвіду: у найкращому технічному стані в Європі машини — це ті, у яких розірвався ремінь ГРМ або потягнуло ланцюг. Можна брати за символічну ціну. В Україні такі транспортні засоби за кілька днів підпільно (бо майстрів офіційних СТО співробітники ТЦК давно позабирали) ставлять на хід. Але як привезти?

Транспортні компанії деруть великі суми. Потрібна мережа волонтерських евакуаторів по ЄС, хоча б на 1–2 машини кожен. І головне — координаційний центр: хтось моніторить об’яви, хтось оглядає, хтось займається фінансами, хтось слідкує, щоб авто не "загубилося" і потрапило саме військовим тощо. Також є питання завдатків, бо якщо ти хочеш вигідне авто, то треба брати миттєво, а з України перекази заблоковані рішенням НБУ.

Що робить держава? Нічого. Або, навпаки, заважає. Волонтерам обмежують виїзд, проблеми вже й у багатодітних батьків, на яких дуже довго все трималось. Бо їм також потрібно відмічатись в ТЦК (навіщо?), а там документи на відстрочку по кілька місяців лежать без руху. Але там ще є одне питання: безвіз діє лише 90 днів, тож водіїв потрібно багато.

Про закупівлю нових авто для ЗСУ — взагалі ніхто не говорить. У публічній площині тема просто… випарувалась.

Складається враження, що всі чекають, що воно "якось саме вирішиться". А тим часом у солдатів усе менше грошей, а ціни — все вищі.

Поки ми сміємося з росіян, які вантажі тягнуть на віслюках, наші проблеми теж не зникають. Просто ми про них сором’язливо мовчимо.

Окрема історія — шини. Їх у Європі повно, у чудовому стані. Часто навіть віддають безкоштовно. Але знову ж — без мережі легковиків із причепами або мережі складів, куди фізичні особи їх можуть здавати, нічого не зробиш.

Що з цим всім робити — не знаю. Але мовчати більше не хочеться.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Політика