Україна все ще може виграти війну: в Foreign Affairs назвали, що для цього потрібно

01 липня 2025 р. 15:11

01 липня 2025 р. 15:11

Коли президент США Дональд Трамп обійняв посаду в січні 2025 року, багато хто у Вашингтоні очікував швидкого завершення війни в Україні. Під час передвиборчої кампанії Трамп хизувався, що зможе зупинити війну за 24 години . Хоча мало хто з аналітиків вірив у таку обіцянку, чимало спекулювали щодо можливих умов і термінів майбутньої угоди. Наприклад, інвестиційний банк JPMorgan Chase стверджував, що домовленість може бути досягнута вже в червні.

Проте з плином тижнів і застоєм дипломатії стає зрозуміло, що жодного такого рішення не буде. Як зазначив колишній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в інтерв'ю журналу Foreign Affairs наприкінці травня, ні Росія, ні Україна "не мають особливого стимулу для припинення бойових дій". Україна відмовляється поступитися своїм суверенітетом; Росія не погодиться на щось менше, ніж українська капітуляція, зазначає Майкл Р. Карпентер, член Ради національної безпеки з питань Європи в адміністрації Байдена.

Цей висновок, однак, не означає, що все втрачено. Росія набагато слабша економічно, ніж багато аналітиків вважають, і жорсткі санкції та експортний контроль все ще можуть підірвати її військову економіку. Україна воює розумно і може переломити ситуацію на полі бою, маючи більше високотехнологічних безпілотників, систем протиповітряної оборони, ракет дальнього радіусу дії та боєприпасів.

Змінивши стратегію, Україна все ще може виграти війну в найближчій перспективі — якщо і Європа, і Сполучені Штати вирішать надати їй необхідну допомогу.

Карпентер вважає, що значною мірою передчасний оптимізм щодо врегулювання на початку цього року був зумовлений поширеним переконанням, що Україна програє і незабаром буде змушена піти на переговори з відчаю. Трамп підживлював цей наратив, стверджуючи, що у президента України Володимира Зеленського "не залишилося козирів" для гри.

Віцепрезидент США Джей Ді Венс пішов ще далі, заявивши, що в України та її іноземних прихильників ніколи не було "шляху до перемоги". Посилаючись на перевагу Росії в живій силі та озброєнні, Венс стверджував, що якщо Сполучені Штати продовжать надавати безпекову допомогу, це лише відтермінує неминучу поразку України.

Цей настрій поразки підкріплюється ще однією хибною тезою: начебто рішучість Владіміра Путіна підкорити Україну неможливо стримати. Колишній аналітик ЦРУ Пітер Шредер у журналі Foreign Affairs ще у вересні описав Путіна як лідера, який "йде ва-банк" — особисто зацікавленого в тому, щоб не допустити перетворення України на європейську демократію за будь-яку ціну.

Хоч у цьому є частка правди, подібне бачення надто зручно узгоджується з російською пропагандою. Воно позбавляє суб’єктності як Україну, так і її союзників, зображаючи перемогу Києва як ілюзію Заходу — і тим самим ризикує перетворитися на пророцтво, що збувається.

Обидві ці припущення базуються на надто вузькому розумінні бойової ситуації та обмеженому уявленні про політичні можливості, які мають союзники України. Попри значні обмеження в допомозі, яку Європа та США надають уже понад три з половиною роки, Україна здобула вражаючі перемоги.

Вона відбила перший наступ Росії на Київ у березні 2022 року, маючи лише переносні протитанкові ракети і велику стійкість, що спростувало прогнози багатьох військових експертів. Пізніше того ж року Україна успішно повернула під свій контроль території в Харківській області, попри відсутність сучасної бронетехніки та авіаційного прикриття.

А кілька тижнів тому світ був здивований операцією "Павутина" , під час якої за допомогою недорогих дистанційно керованих дронів Україна завдала значних втрат російській далекобійній авіації.

Насправді, те, що постійно заважало Україні вести війну, було не браком людських ресурсів чи слабкою рішучістю Києва порівняно з Путіним, а радше недостатнім постачанням передового військового потенціалу. Ще довго після того, як Росія розгорнула свої найсучасніші танки, винищувачі п'ятого покоління, системи протиповітряної оборони дальнього радіусу дії та новітні балістичні і крилаті ракети, Україна все ще чекала на постачання аналогічних засобів від своїх західних партнерів.

Коли деякі з цих систем нарешті надійшли, Україні було заборонено використовувати їх по цілях на території Росії, доки США не пом'якшили правила застосування зброї в середині 2024 року.

"Правда цілком протилежна тому, що стверджує нинішня адміністрація. Замість того, щоб продовжувати війну, надаючи Україні надмірну військову допомогу, закордонні союзники Києва затягували конфлікт, надаючи занадто мало підтримки і часто з великими затримками", — стверджує Карпентер.

Коли йдеться про каральні економічні заходи проти Росії, міжнародна реакція також виявилася недостатньо ефективною. На початку війни США та їхні союзники з G7 розробили санкції й експортні обмеження, які, як вважалося, матимуть сильний вплив, але через численні винятки вони втратили свою повну силу.

У квітні 2022 року, відразу після вторгнення Росії, Канада, Велика Британія, США та Європейський Союз виключили сім російських банків зі SWIFT — домінуючої міжнародної платіжної системи. Багато експертів раніше називали це "ядерним варіантом", який міг би завдати нищівного удару по російській економіці.

Однак виключення зі списку було настільки вибірковим — воно торкнулося лише семи банків із сотень у Росії, — що російська економіка насправді зросла у 2023 і 2024 роках. Поступове впровадження експортних обмежень також надало Росії час адаптуватися, як і численні винятки для певних видів російських банків чи операцій.

Попри ці помилки, перемога України — принаймні у вигляді збереження суверенітету та продовження курсу на вступ до НАТО і ЄС — все ще досяжна. Для цього необхідна кардинальна зміна стратегії Заходу, яка поєднує значне збільшення військової допомоги з посиленими економічними заходами для стримування російської воєнної економіки.

Ключовим елементом цієї нової стратегії є мобілізація близько 300 мільярдів доларів заморожених російських активів, що зберігаються переважно в ЄС, для підтримки України у війні. Поки адміністрація Трампа не виявляє бажання використовувати кошти, затверджені Конгресом, для допомоги Україні.

Водночас деякі лідери ЄС вважають, що ці кошти варто зберегти для відбудови після закінчення війни, інші ж побоюються створення небезпечного прецеденту для верховенства права через конфіскацію державних коштів — навіть якщо ця держава порушує міжнародне право і вбиває цивільне населення. Якщо Європа хоче допомогти завершити війну, ці побоювання треба відкласти й діяти негайно.

Ці кошти можуть бути використані для кількох цілей. Частина їх може піти на розвиток української оборонної промисловості — зокрема, сектору дронів, який став дуже інноваційним, але потребує додаткових інвестицій для масового виробництва, розробки сенсорів та заходів протидії електронній війні.

Інша частина може допомогти Україні закуповувати далекобійні ракети та інші системи озброєнь у Європі, сприяючи одночасно розбудові виробничих ліній, що підтримують оборону України та, після завершення війни, стримування НАТО.

Третя частина може бути спрямована на виробництво американських засобів, таких як системи протиповітряної оборони і високоточної стрільби на великі відстані, яких потребує Україна, але яких наразі бракує в Європі в достатній кількості. І, нарешті, решта може піти на розподілену генерацію енергії, захист критично важливої інфраструктури, такої як розподільчі станції і електричні підстанції, а також на гуманітарні потреби.

"Проте, щоб допомогти Україні перемогти, потрібно більше, ніж просто передати зброю. Західні уряди повинні надати пріоритет угодам про спільне виробництво, обмін інтелектуальною власністю і партнерство у сфері оборонного виробництва — особливо у виробництві ракет і боєприпасів, бронетехніки, технологій безпілотників і протидії безпілотникам, а також кібернетичних систем, систем командування і координації і систем радіоелектронної боротьби", — додає Карпентер.

Такі домовленості зменшать залежність України від іноземних ланцюгів постачання, зміцнять її внутрішній потенціал і сприятимуть довгостроковій оперативній сумісності з силами НАТО. Не менш важливо, щоб ці уряди надали Україні доступ до технологій технічного обслуговування і підтримки життєвого циклу та програмного забезпечення, щоб західні платформи могли бути адаптовані до умов поля бою, що змінюються.

За умови більш стійкої військової, технологічної та економічної підтримки Україна могла б розвинути нові переваги, такі як краща інтеграція безпілотників, наземних мін і вогню з великої відстані, щоб стримати російські сили і вивести з ладу їхні логістичні вузли.

Щоб посилити військові можливості України, Захід також повинен впливати на економічну основу війни Росії. На щастя для України, російська економіка залишається нестійкою. Хоча ВВП країни зріс за останні два роки, у ній існують значні структурні проблеми.

По-перше, Захід має націлитися на основне джерело доходів Росії — експорт енергоресурсів. Наразі Європа імпортує близько 23,5 мільярдів доларів нафти та природного газу з Росії. Якщо Європа хоче серйозно закінчити війну, вона повинна зменшити доходи Москви від енергоринку та приплив валюти.

Крім того, Росія систематично обходить обмеження на ціну на нафту, встановлені країнами G7, що значно знижує ефективність цих заходів. Західні країни мають запровадити повне ембарго або високі тарифи на російську нафту і газ.

Країни G7 мають посилити фінансову ізоляцію Росії. Кремль користується прогалинами в санкціях і може керувати російськими банками для проведення необхідних платежів. Щоб серйозно порушити торгівлю Росії, знецінити рубль і посилити економічну невизначеність, G7 слід виключити всі російські банки з системи SWIFT і накласти на них повні блокуючі санкції, які забороняють будь-які транзакції з підсанкційними організаціями.

Західні уряди також можуть активізувати контроль за експортом високотехнологічних компонентів — напівпровідників, прецизійних машин, оптики, авіаційних деталей і промислового програмного забезпечення.

Міністерство торгівлі США має ще більше обмежити доступ Росії до товарів подвійного призначення — продукції, корисної як у цивільній, так і в військовій сфері — щоб ускладнити виробництво високотехнологічної зброї та послабити військово-промисловий комплекс Росії. Аналогічно, західні уряди можуть активніше націлюватися на російську оборонну промисловість, вводячи санкції проти компаній, що виробляють ключове оборонне обладнання, зокрема дрони, ракети та бронетехніку.

Проте важливо також визнати, що Росія більше не веде цю війну самотужки: вона отримує допомогу з боку Китаю, Північної Кореї та Ірану. Протистояння цьому союзу агресорів вимагатиме змін у стратегії Заходу. Хоча Європа та США навряд чи зможуть вплинути на Північну Корею, Іран значно ослаб після війни з Ізраїлем і має менше можливостей, особливо враховуючи, що Росія масово виробляє власні дрони.

Найбільше значення має Китай, внесок якого у російську військово-промислову базу набагато вагоміший за внесок Ірану чи Північної Кореї. Для обмеження китайської підтримки Москви потрібен єдиний трансатлантичний підхід, який підвищить ціну такої допомоги, використовуючи торгові відносини та доступ до ринків — сфери, де Європа має унікальний вплив.

Амбіції Путіна щодо домінування в Україні навряд чи колись зменшаться, навіть якщо російські втрати сягнуть мільйона. Однак змінитися можуть умови на полі бою та військово-промислові фактори, що роблять ці амбіції реальними. Західні країни мають спільні ресурси, щоб створити ситуацію, в якій тенденції складуться на користь України і проти Росії. Коли стратегічні ризики для Кремля зростуть настільки, що він почне сумніватися у здатності Росії захищатися від інших ворогів, йому доведеться переглянути свою тактику.

Зі стратегічної точки зору, Росія вже програла цю війну. Незалежно від того, скільки додаткових територій перейде з рук в руки, українська нація для Росії втрачена назавжди. Скільки б Москва не витрачала грошей на пропаганду, "перевиховання", фільтраційні табори та катівні, вона ніколи не змусить українців визнати її владу законною. Україні зараз потрібен час, ресурси та простір, щоб довести Кремлю, що окупація не лише аморальна, а й несумісна з довгостроковими інтересами безпеки Росії.

"Перемога може не настати швидко, дешево чи просто. Однак вона залишається досяжною і, ймовірно, коштуватиме менше життів і ресурсів, ніж затягування війни у нинішньому стані. Залишається з'ясувати, чи готовий Захід — особливо Європа — виявити політичну волю, щоб забезпечити це світле майбутнє", — підсумував Карпентер.

Раніше в газеті Financial Times писали, що Путін має невгамовний апетит до війни в Україні. Навіть якщо бойові дії в Україні припиняться, переозброєння залишиться в центрі російської економіки.

Політика