Формальності замість здорового глузду: чимало громадян, що оновили свої мобілізаційні дані, можуть бути оштрафовані

25 липня 2025 р. 13:00

25 липня 2025 р. 13:00

Якщо хтось і перемагає у цій війні, то це армія паперів . Саме вона, озброєна формулярами, печатками й парадними кашкетами, сьогодні вправно атакує власних громадян під гаслом «справедливого обліку». Українська військова бюрократія довела: ніщо так не руйнує довіру до держави, як надмірне бажання все контролювати за допомогою папірців — особливо коли не читаєш, що підписуєш.

Закон №3633-IX, задуманий як ліки від «ухилянтів» , став справжньою пасткою для законослухняних. Гасло було гарним — оновити дані всіх військовозобов’язаних, щоб держава бачила кожного. За словами директора департаменту кадрової політики МОУ, полковника Марка Андрусяка, головною метою була «справедливість», бо в ідеальному світі всі мали б бути під наглядом держави — а ті, хто не оновився, автоматично під підозрою.

На практиці ж новий закон став зразком класичної української бюрократії : під гаслом «навести лад» народили ще один правовий казус — причому без жодних винятків, логіки й з купою побічних ефектів.

За офіційними даними МОУ, до набрання чинності законом №3633-IX понад мільйон громадян оновили свої дані через Резерв+, ще 60 тисяч — особисто у ТЦК чи ЦНАПах. Але саме ті, хто оновив інформацію відповідально, тепер несподівано виявилися під загрозою штрафу . Закон не зробив жодних винятків для тих, хто все виконав заздалегідь: для системи це не має значення, і таким чином люди, які проявили законослухняність, фактично опинилися у спільній з «ухилянтами» групі ризику.

Щоб зрозуміти весь абсурд ситуації, достатньо хоча б одного конкретного прикладу. Офіцер, який добровільно вступив до лав ЗСУ на початку 2024 року, після звільнення за станом здоров’я виконав усі вимоги закону — став на військовий облік, оновив свої дані та контакти. ТЦК, беззаперечно, знало про його статус, провело необхідні перевірки та поставило на облік.

Здавалося б, до нього питань не повинно виникати. Але буквально за кілька днів до спливу річного терміну притягнення до відповідальності, визначеного законом, тобто 17 липня 2024 року, цей офіцер отримав через систему Резерв+ повідомлення про штраф за порушення правил військового обліку. Без жодного попередження чи дзвінків з ТЦК. Його історія — не виняток. За словами самих працівників ТЦК у неформальних розмовах, такі випадки типові й численні.

Особливо показовим є контраст між офіційними коментарями й реальністю. Представники ТЦК публічно запевняли: ті, хто оновив дані до набрання чинності законом, виконали вимоги. На практиці ж усе відбулося інакше: система Резерв+ масово розіслала повідомлення про штрафи.

Складається враження, що напередодні завершення терміну відповідальності посадовці фактично вирішили діяти за принципом «аби виконати план», не надто заглиблюючись у нюанси кожної конкретної справи. Це могло бути продиктовано одразу кількома причинами. По-перше, закон вимагає від них притягати до відповідальності у встановлені терміни — інакше самі ж посадовці ризикують бути звинуваченими у службовій недбалості чи навіть у службовому злочині за невиконання своїх обов’язків. По-друге, з огляду на надмірне навантаження на ТЦК у період мобілізації, а також необхідність розосереджувати роботу через постійні обстріли об’єктивно не залишається ані часу, ані ресурсів для індивідуального розгляду кожного випадку. Зважаючи на те, що оформлення кожної постанови про штраф вимагає паперової роботи — підготовки документів, підписів і печаток — малоймовірно, що працівники ТЦК фізично могли опрацювати десятки тисяч справ у стислі терміни. Нарешті, відсутність чітких роз’яснень щодо особливих випадків і незручна конструкція закону лише підштовхують до такого підходу: легше прийняти автоматичні рішення та зробити масову розсилку, ніж розбиратися в деталях, які ніде не врегульовані й не мають прозорого алгоритму. Саме тому багато громадян отримали повідомлення про штрафи в останні дні терміну — не тому, що вони щось порушили, а через спробу системи виконати вимоги закону за будь-яку ціну, навіть ціною справедливості.

Причини такої ситуації варто шукати у самій історії ведення військового обліку в Україні. Ще напередодні повномасштабної агресії ця система існувала здебільшого на папері. Громадяни часто ігнорували обов’язок повідомляти про зміну місця проживання, а ТЦК не оновлювали реєстри, обмежуючись формальним звітуванням і переписуванням з року в рік старих мобілізаційних планів.

Повномасштабна війна лише поглибила проблеми — мільйони людей змінили місце проживання, а облік остаточно втратив зв’язок з реальністю. Та замість того, щоб визнати системний характер цих збоїв і виправляти їх, відповідальні особи просто переклали відповідальність на громадян: мовляв, саме через «безвідповідальність» людей у країні виник хаос із мобілізаційними реєстрами. ТЦК у цей час продовжили жити у режимі «хаотично-паперової армії», де головне — переписати черговий звіт, а не навести лад у реєстрі. І це навіть не треба доводити: достатньо прочитати під будь-яким дописом заступниці міністра оборони Катерини Черногоренко розгнівані коментарі людей про помилки, плутанину й неактуальні дані у реєстрі військовозобов’язаних.

Проте, замість того щоб аналізувати й усувати глибинні причини хаосу у військовому обліку — зламану систему даних, відсутність взаємодії між органами, непристосованість процедур до воєнних умов — законодавець і військове керівництво обрали найпростіший та звичний для чиновницької культури шлях: ще жорсткіше закручування гайок. Головним інструментом «реформи» стало не покращення процедур обліку, а посилення адміністративного контролю й санкцій.

Саме через це нині склалася ситуація, коли десятки, а можливо й сотні тисяч громадян, які діяли відповідально, вчасно подаючи інформацію, стаючи на облік після демобілізації або оновлюючи свої дані за першої ж нагоди, тепер несподівано можуть опинитися або вже опинилися під загрозою адміністративної відповідальності.

Причина полягає не в їхній недбалості чи зловживаннях, а в тому, що закон був розроблений і ухвалений без належного аналізу реальних життєвих сценаріїв. Формулювання закону залишили поза увагою те, що законослухняні громадяни можуть оновлювати дані в різний час, залежно від життєвих обставин, і не завжди встигнуть або матимуть підставу знову приходити до ТЦК у встановлене «правильне» вікно. У результаті формально бездоганний з точки зору чиновника алгоритм породив реальну несправедливість: замість того, щоб підвищити облік і довіру до держави, система створила нову хвилю «порушників», яких самих же держава й стимулювала діяти правильно.

Найнеприємніше в цій історії — повторюваність помилки. Реформи, які запускаються без належного аналізу й моделювання наслідків, неминуче створюють нові проблеми. Якщо просто передати виправлення цього закону тим самим структурам, які його писали, можна не сумніватися — бюрократичний абсурд лише набуде нових форм.

Вирішення тут лежить не в чергових «оновленнях даних», а у зміні самого підходу: спочатку аналіз ситуації та створення чіткої логіки дій, а вже потім нові вимоги для громадян. Без цього держава приречена рухатися замкненим колом — створювати чергові категорії «порушників», розширювати повноваження для каральних органів і щоразу дивуватися, чому система не працює. Бо жоден реєстр не врятує систему, в якій головною цінністю залишається формальності замість здорового глузду.

Політика