вологість:
тиск:
вітер:
Росію витискають із Південного Кавказу: що означають вашингтонські домовленості Баку та Єревана
Дональд Трамп зробив іще один крок до здійснення своєї мрії отримати Нобелівську премію миру .
Після того як американський президент залагодив конфлікт Таїланду з Камбоджею , а також Пакистану з Індією, минулої п’ятниці у Вашингтоні він мирив іще дві країни. Ні, це були не Україна й Росія. Цього разу — Азербайджан і Вірменія: президент Ільхам Алієв і прем’єр-міністр Нікол Пашинян, а також глави МЗС обох країн підписали в Білому домі пакет документів , які мають стати основою для остаточного врегулювання більш ніж 35-річного конфлікту між Баку та Єреваном.
У цьому пакеті ключовими є такі документи.
По-перше , парафований главами МЗС Азербайджану й Вірменії текст угоди про встановлення миру та міждержавних відносин із уже погодженими статтями. По-друге , підписаний лідерами США й Вірменії меморандум про « Маршрут Трампа в ім’я міжнародного миру та процвітання » (TRIPP). По-третє , завізоване главами МЗС Азербайджану й Вірменії спільне звернення до ОБСЄ про закриття Мінського процесу. По-четверте , ухвалена Трампом, Алієвим і Пашиняном декларація за підсумками їхньої зустрічі.
Та хоч як оптимістично був налаштований Трамп, до миру між Азербайджаном і Вірменією ще далеко: підписані в Білому домі документи є рамковими. Та це не скасовує значущості події. Посередництво ж Вашингтона, яке дало змогу Трампу вкотре приміряти лаври миротворця, стало можливим через кризу у відносинах Москви як із Баку, так і з Єреваном.
Так, азербайджано-російські відносини охололи після того, як у грудні 2024 року російська ППО підбила над Грозним пасажирський літак азербайджанської авіакомпанії, а Путін так і не вибачився. Льодовиковий період у відносинах Баку та Москви настав улітку, коли в Єкатеринбурзі російські силовики вбили двох і затримали дев’ятьох азербайджанців. Та головна причина кризи — Москва хоч і цінує Азербайджан за його запаси нафти, але не вбачає у Баку рівноправного партнера, що вдаряє по національному самолюбству Алієва й азербайджанців.
Конфлікт сягнув уже такого рівня, що Баку готовий переглянути свою політику стосовно військово-технічної допомоги Києву. Як стверджує видання Caliber.Az , якщо Росія й далі завдаватиме ударів по пов’язаних із Азербайджаном енергооб’єктах в Україні, то Баку розгляне питання про зняття ембарго на постачання озброєння Україні: РФ два дні поспіль цілеспрямовано завдавала ударів «шахедами» по нафтобазі SOCAR на Одещині.
Зі свого боку Єреван розглядає Москву як ненадійного союзника, який не надав військово-політичної підтримки під час другої карабаської війни 2020 року й пасивно спостерігав за тим, як Азербайджан силовими засобами повертав контроль над Карабахом під час третьої карабаської восени 2023-го. Наслідком цього стало те, що Вірменія не просто дистанціюється від Москви: Пашинян уживає заходів, які зменшують економічний вплив і військово-політичну присутність Росії в країні.
У Кремлі ж ненавидять Пашиняна й хочуть змістити його з посади глави уряду. Ставку Москва робить на парламентські вибори, заплановані на червень 2026 року. Однак у Пашиняна високі шанси перемогти: попри те, що рівень довіри до прем’єр-міністра становить 17%, навіть із таким невисоким рейтингом він значно випереджає своїх найближчих політичних конкурентів. Водночас у Кремлі розглядають і варіант дестабілізації Вірменії.
Оскільки баланс сил у регіоні явно не на користь Єревана, Пашинян прагне якнайшвидше перегорнути карабаську сторінку історії й активно домагається укладання мирної угоди з Баку. Це не тільки зняло б загрозу поновлення воєнних дій із Азербайджаном, а й іще більше послабило б вплив Росії у Вірменії. Крім того, нормалізація відносин із Азербайджаном означала б і нормалізацію відносин із Туреччиною, що призвело б до відкриття вірмено-турецького кордону: нині Вірменія сполучена із зовнішнім світом тільки через Іран і Грузію.
А от Алієв, країна якого виграла другу карабаську війну й повернула повний контроль над Карабахом 2023 року, намагався домогтися від Єревана максимальних поступок і зафіксувати в договорі положення, що обмежують суверенітет Вірменії. Для досягнення своїх цілей останніми роками він неодноразово вдавався до ескалації. Алієва найбільше цікавило вирішення кількох питань.
Перше — відкликання міжнародних позовів Вірменії до Азербайджану.
Друге — нерозміщення представників інших країн на азербайджано-вірменському кордоні.
Третє — ліквідація Мінської групи ОБСЄ.
Четверте — відкриття Зангезурського коридору, який через вірменську територію вздовж вірмено-іранського кордону має з’єднати західні райони Азербайджану з його ексклавом — Нахічеванською автономною республікою. Водночас Баку вимагав створити транспортний коридор із екстериторіальним статусом, тобто на нього не має поширюватися вірменське законодавство й він не буде підконтрольним владі Вірменії.
П’яте — зміна Конституції Вірменії, яка посилається на декларацію про незалежність, де згадано постанову «Про возз’єднання Вірменської РСР і Нагорного Карабаху».
Своїх цілей Алієв поступово досягає. У межах переговорів про мирну угоду Баку та Єреван уже виявили готовність відкликати взаємні позови. Раніше Єреван також відкликав представників ЄС із азербайджано-вірменського кордону. У Вашингтоні ухвалили рішення припинити Мінський процес.
До того ж Трамп зняв обмеження на постачання зброї Баку: Конгрес 1992 року ухвалив поправку 907 до «Закону про захист свободи», яка забороняла надавати державну допомогу з боку США Азербайджану через блокаду Вірменії за часів першої карабаської війни.
Почасти вирішено й проблему Зангезурського коридору: у Вашингтоні домовилися про «Маршрут Трампа» (TRIPP), яким управлятиме спільне вірмено-американське підприємство. Водночас суверенітет і юрисдикцію Єревана над дорогою буде збережено, територіальна цілісність Вірменії залишиться недоторканною, а Баку одержить гарантований коридор до Нахічеванської автономної республіки.
Примітно, що в тристоронній заяві Вірменії, Азербайджану й Росії, підписаній 2020 року після завершення другої карабаської війни, передбачалося, що контроль над транспортним сполученням здійснюватимуть російські прикордонники. Нова ініціатива не передбачає участі в ній Росії. Тепер TRIPP забезпечить тривалу присутність Штатів у Південнокавказькому регіоні: як повідомляє Politico, Вірменія погодилася надати США ексклюзивні права на розвиток коридору терміном на 99 років.
Наступний етап — зміни в Конституції Вірменії. І тут можуть виникнути складнощі, оскільки в країні має ще відбутися референдум. А у Вірменії достатньо незадоволених поступками, які зробив Пашинян заради порятунку своєї країни. Водночас, як зауважує російський експерт із Кавказького регіону Роман Черніков, «упевненість Дональда Трампа в тому, що конфлікт на Південному Кавказі закінчився, — це страховка Єревана від нової війни».
Проте вже зараз вірменського прем’єра критикують за те, що в декларації не відображено ні виведення азербайджанських військ із територій Вірменії, захоплених Азербайджаном у вересні 2022 року, ні звільнення військовополонених і колишніх лідерів Нагірно-Карабаської республіки. Невдоволенням у суспільстві неодмінно скористаються в Кремлі, щоб дестабілізувати ситуацію у Вірменії, змістити Пашиняна й спробувати відновити позиції Росії на Південному Кавказі.
Після підписання документів із різних столиць зазвучали заяви, які вітають нормалізацію відносин між Вірменією й Азербайджаном. Формально позитивно оцінили підсумки вашингтонських переговорів і в Москві. Водночас представниця МЗС РФ Марія Захарова не приховувала невдоволення тим, що Москва, яка протягом десятиліть відігравала роль посередника між Баку та Єреваном, не брала участі в підготовці вашингтонських домовленостей.
Причину поганого настрою росіян зрозуміти можна: підписаний у Вашингтоні пакет угод не просто сприяє нормалізації відносин між Баку та Єреваном, а й ослаблює позиції Росії на Південному Кавказі, який Москва традиційно розглядає як зону свого впливу. Водночас у регіоні посилюються позиції Сполучених Штатів і Туреччини. В інтересах Кремля — щоб між азербайджанцями та вірменами постійно іскрило й вони ще довго не могли підписати мирну угоду.
Але зараз Москва вперше за десятиліття опинилася не просто на узбіччі мирного процесу, а в ситуації, коли її витісняють із ключових механізмів — військових, транспортних, політичних і дипломатичних. Водночас у регіоні посилюються позиції Сполучених Штатів і Туреччини, які замість Росії стають ключовими гравцями на Південному Кавказі.
Для Вашингтона це не тільки зміцнення позицій у зоні, яка традиційно вважалася «задвірками» Кремля, а й стратегічний плацдарм біля кордонів Ірану. І в стилі бізнес-підходів Трампа — можливість заробити на експлуатації транспортного коридору. Для Анкари — довгоочікуване встановлення геоекономічного коридору до Каспію та Центральної Азії й посилення позицій у Південнокавказькому регіоні та тюркському світі.
Стривожені не тільки росіяни, а й іранці. Радник верховного лідера Ірану Алі Акбар Велаяті жорстко заявив , що Тегеран не допустить переходу Зангезурського коридору під американське управління. За його словами, країна протидіятиме планам Вашингтона в регіоні, навіть якщо Москва не надасть підтримки. Таке негативне ставлення Тегерана до «Маршруту Трампа» пояснюється як економічними втратами Ірану в разі його роботи, так і появою американців на його кордонах.
Вашингтонські домовленості знаменують собою не тільки спробу завершити найбільш затяжний конфлікт на пострадянському просторі, а й радикальну перебудову всієї архітектури безпеки на Південному Кавказі. Та урочисті декларації не завжди є гарантією миру. А Південний Кавказ, який неодноразово ставав ареною для геополітичних ігор, так часто підносив усілякі несподіванки, що нинішні домовленості можуть стати прологом до нової фази протистояння.

Новини рубріки

Перед зустріччю з Путіним Трамп поговорить з Зеленським та європейцями
11 серпня 2025 р. 18:23

Чоловіки за допомогою ШІ почали перетворюватись на жінок і заробляти на OnlyFans
11 серпня 2025 р. 18:23

Батьки зниклих безвісти військових мають право на деякі пільги: що відомо
11 серпня 2025 р. 18:23