Домашні завдання без перевантажень для дорослих і дітей: британський досвід

23 серпня 2025 р. 13:14

23 серпня 2025 р. 13:14

Давати чи не давати домашні завдання? Це одне з найдискусійніших питань в освіті, що викликає гострі суперечки. Я хочу повернути в наш освітянський дискурс культуру прийняття протилежних поглядів і моделювання можливого. Впевнена, оптимальні підходи завжди десь посередині. Тому пропоную поглянути на тему домашніх завдань без категоричності, з розумінням, що у сучасному світі всі варіанти мають право на існування — хоча б у теоретичному обговоренні.

Дві крайнощі

Суперечки стосовно домашніх завдань зазвичай точаться між двома крайніми позиціями.

Максимізація домашніх завдань. Аргумент : сучасне життя вимагає дедалі більшого обсягу знань, а школа не встигає охопити їх на уроках. Вихід — перенести значну частину роботи додому та перекласти відповідальність за неї на батьків.

Чому це не працює:

• батьки перевантажені й не мають часу чи бажання займатися цим;
• учні часто надмірно завантажені, їм бракує часу для відпочинку;
• батьки не завжди знають, що саме контролювати, а діти часто приховують завдання;
• у батьків немає підготовки для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами;
• перевірка домашніх завдань стає додатковим тягарем для вчителів, який фактично не оплачується, адже система оплачує переважно уроки. Надбавка за перевірку зошитів є лише з деяких предметів, і вона незначна порівняно з окладом.

Такий підхід неминуче посилює соціальну нерівність, адже перевагу отримують сім’ї, які мають більше ресурсів — фінансових, інтелектуальних, часу.

Повне скасування домашніх завдань. Аргумент : все вчимо на уроках, а відповідальність повністю лягає на вчителів.

• не враховується різниця у здібностях учнів, яку можна компенсувати через домашні завдання;
• порушується логіка поступового навчання, де виконання домашнього завдання готує ґрунт для нової теми;
• різко зменшується обсяг засвоєних знань і навичок.

Чи можливий компроміс?

Щоб виробити оптимальне рішення, маємо домовитися про кілька аксіом:

• школа повинна зберігати високий рівень вимог до знань і навичок, акцентуючи увагу на якості, а не лише на кількості;
• без допомоги батьків як партнерів неможливо досягти освітніх цілей;
• покращити якість освіти неможливо без додаткових витрат.

З огляду на ці базові принципи можливі проміжні варіанти — гнучкі рішення, які враховують можливості і школи, і батьків. У цьому контексті я пропоную звернутися до британського досвіду.

1. Пріоритетність предметів . Одна з ідей — зробити обов’язковим домашнє завдання лише з основних предметів. Тоді постає питання: які предмети є основними? У британській освіті відповідь знайшли: предметами першого пріоритету є англійська мова й математика. Предметами другого пріоритету — природничі, іноземна мова, ІТ, географія й історія. Усі інші належать до останнього пріоритету. Але такий підхід реалізують у різних класах по-різному. Так, у 7–9 класах використовують диференційований підхід до домашнього завдання на основі пріоритетності предметів, тому з деяких дисциплін його може взагалі не бути. Водночас у 10–11 класах (ближче до випускних іспитів) домашнє завдання однаково важливе з усіх (дев’яти-десяти) предметів, адже кожен із них закінчується ЗНО. Є письмове домашнє завдання навіть із фізкультури або музики, якщо дитина обрала ці предмети як профільні.

Висновок: пріоритетність предметів може мати місце, якщо на рівні держави є консенсус щодо пріоритетності, реальна можливість вибору варіативного складника та свобода школи.

2. Організація перевірки домашніх завдань. Можна централізувати процес перевірки, але водночас упровадити правило давати домашнє завдання не після кожного уроку, а раз на тиждень. Так, у Британії школа на рівні предмету та/або паралелі визначає фіксований день тижня для перевірки, дні можуть бути різними для різних предметів або груп учнів.

На рівні школи складається план-графік перевірки домашніх завдань і вклеюється у щоденник. Це важливо для комунікації з батьками. Якщо йдеться про 7–9 класи, то є окремі дні для перевірки основних предметів, а решту часу наявність і акуратність виконання домашніх завдань перевіряють тьютори під час ранкової реєстрації учнів (за 25–30 хвилин до початку навчання). Це знімає навантаження з уроків і робить графік зрозумілим для батьків. Із деяких предметів може взагалі не бути домашніх завдань.

Висновок: школа може централізувати перевірку домашніх завдань на користь зручності процесу для батьків і учнів.

3. Перехід від контролю до самоконтролю, зміщення уваги з результату на процес. А як тоді забезпечити якість перевірки домашніх завдань, якщо вчителі не перевіряють правильності? В українській освіті учень — «молодець», якщо дав правильні відповіді. До цього привчені й українські батьки. Звідси й утопічна ідея про те, що вчителі не потрібні, бо всі відповіді має ШІ.

У британських школах дуже сильною є концепція самоперевірки та перевірки в парах, а роль учителя зміщено з функції контролю на розвивальну. Такий підхід можливий, бо шкільні іспити побудовані так, що списати ти не можеш. Адже з усіх предметів у відповідях треба писати тексти з обґрунтуванням, а екзаменатори рахують кількість висловлених думок. Учні розуміють: навіть якщо сьогодні вони спишуть «ідеальні» відповіді в домашньому завданні, завтра це не допоможе — іспит доведеться складати самостійно. У результаті в школах немає оцінок за урок, окрім оцінки за старанність, а вплив на подальше життя мають лише екзаменаційні результати. Такий підхід неможливо впровадити у системі, де є лише одне ЗНО наприкінці школи, але він цілком реальний там, де іспитів декілька і їх оцінюють незалежні від учителя екзаменатори.

Висновок: необхідно створити умови, за яких учень має бути більше зацікавлений у виконанні домашніх завдань.

4. Більше часу на відпрацювання. В українських школах програма вибудувана щільно, щоб охопити якомога більше тем. Кожна тема логічно випливає з попередньої, а домашнє завдання є обов’язковою ланкою цього ланцюга. Через це наші домашні завдання здебільшого мають вузький характер — вони спрямовані на відпрацювання конкретної теми або одного алгоритму, а їх невиконання відразу впливає на динаміку роботи всього класу.

У британських школах підхід інший. Учитель може витратити на тему стільки часу, скільки вважає за потрібне. Немає зовнішнього контролю над тим, чи «вичитано» певний обсяг матеріалу, бо головним орієнтиром є чіткі та вимірювані цілі навчання. Завдяки зменшенню кількості предметів у програмі закладається значний ресурс годин на відпрацювання — періоди, коли нових тем не вивчають. У такій системі виконання чи невиконання домашнього завдання не настільки критично впливає на вчителя. Це радше зона відповідальності батьків і їхнє бачення темпу розвитку дитини.

Такий підхід можливий лише за двох умов:

• пріоритет розвитку навичок над накопиченням фактів. Британські учні опановують менше матеріалу за кількістю, але значно глибше — за якістю.
• гнучка диференціація груп. Якщо батьки й дитина обирають повільніший темп навчання (зокрема через невиконання домашніх завдань), дитина переходить у групу з таким самим темпом роботи, щоб усі учні рухалися синхронно.

Висновок: невиконання домашніх завдань не є критичним для організації ефективного навчання в класі й для вчителів, але впливає на долю дитини.

5. Відокремлене оцінювання домашнього завдання посилює відповідальність батьків. Виконання домашніх завдань не змішується з оцінюванням виконання класних робіт. Тобто у звіті (неформальному атестаті) учня зазначають окремі оцінки за старанність на уроках, за виконання домашніх завдань (як індикатор здатності учня працювати самостійно) і за об’єктивний результат іспиту. Цю систему застосовують гнучко: у 7–9 класах оцінюють виконання завдань лише з основних предметів, а за інші предмети може бути окрема оцінка, виставлена тьютором. А вже ближче до іспитів оцінки за домашні завдання ставлять за всі предмети.

Іще один контекст — у британських школах немає «тематичних» оцінок, і в учителя є свобода в оцінюванні. Так батьки чітко бачать свою зону відповідальності — організувати роботу дитини вдома. Водночас, якщо учень виконав усі домашні завдання на високому рівні, а екзаменаційний результат низький, питання постає вже до школи: наскільки ефективно вона готує учня.

6. Санкції за невиконання домашніх завдань. Що станеться, якщо учень їх не виконає? В українській школі відповіді на це питання немає. Навіть двійку ще треба «заробити». А запис у щоденнику не хвилює батьків. Тож український учитель є заручником ситуації: з одного боку, система передбачає суворий контроль, а з іншого — не дає важелів впливу для нього.

У британській школі — навпаки. Ставлення до домашнього завдання є легшим — важлива лише старанність. Але у школи є важелі впровадження чіткої політики санкцій. Одне-два невиконані домашні завдання — й учня затримують на пів години після уроків. Систематичне невиконання — затримують на дві години . Впродовж затримання учень виконує домашні завдання під наглядом. Може здатися, що такий підхід карає і вчителів, адже вони залишаються з учнями після занять. Але це не так: у Британії робота вчителя оплачується погодинно, й години, проведені із затриманими, оплачуються за тією самою ставкою, що й уроки. З іншого боку, якщо учень виконує домашні завдання на вищому рівні, ніж очікувалося, то в українській школі цього не відзначають (важливішими є перемоги на конкурсах). Тоді як у британській школі такі діти отримують накопичувальні бали, які за результатами певного періоду разом з іншими заохочувальними оцінками конвертуються, наприклад, у безкоштовні поїздки до парків розваг або боулінг-клубу.

Висновок: важливо не посилювати контроль, а впроваджувати санкції за невиконання домашніх завдань, а також більше заохочувати за допомогою позитивного оцінювання.

7. Автоматизація домашніх завдань. У багатьох британських школах виконання домашнього завдання означає роботу в спеціальному онлайн-середовищі: Sparks, Seneca, IXL чи на інших платформах. Це дає одразу кілька переваг:

• учителі бачать відсоток виконання завдань централізовано й віддалено , не витрачаючи часу на перевірку. Це вивільняє час на обговорення складних моментів у домашніх завданнях або роботу зі слабкими учнями;
• батьки можуть контролювати не лише факт виконання, а й кількість витраченого на них часу; можна вивантажити відсотки виконання за темами й проаналізувати, де дитина потребує особливої підтримки;
• учень не може «виконати завдання формально» , адже без правильного розв’язання задач система просто не пропустить його на наступний рівень.

До того ж у деяких школах автоматизовано й саму систему оцінювання: якщо завдання не виконано або виконано частково, батькам автоматично надсилається повідомлення.

Висновок. Автоматизація знімає з учителя частину рутинної роботи й робить процес контролю прозорим і для школи, і для родини.

Без системних змін компроміс не працює

Дискусійне питання щодо домашніх завдань не можна вирішити у відриві від інших змін в освітній системі. Якщо змінювати лише цей елемент, не торкаючись структури програм, системи оцінювання, свободи вчителя й автономності школи, будь-яке рішення або нівелює потенційний ефект реформ, або навіть погіршить ситуацію. Саме тому дивитися на питання потрібно комплексно. Коли зміни охоплюють усю систему, компромісний варіант стосовно домашніх завдань виглядає не як вимушений баланс, а як природний результат узгоджених рішень.

Політика