Фундамент для відбудови України. Чому без цифрових інституцій «план Маршалла» не спрацює

24 серпня 2025 р. 16:27

24 серпня 2025 р. 16:27

Коли ми говоримо про майбутню відбудову України, у повітрі часто витають аналогії з планом Маршалла — масштабною програмою, що відродила повоєнну Європу. Сотні мільярдів доларів, які закладені в Ukraine Facility Plan та інших програмах допомоги, дійсно дають надію на швидке відновлення. Але є фундаментальна відмінність між 1947-м і 2025 роками. Сьогодні гроші йдуть не просто за проєктами, а за довірою. І ця довіра має бути не декларативною, а інституційною, вбудованою у прозорі та непідвладні політичній кон’юнктурі цифрові механізми. Саме тому розмови про відновлення без згадки про такі інституції, як АТ «Прозорро.Продажі», є розмовами про зведення хмарочоса без фундаменту.

Головна валюта для інвестора — передбачуваність

З якими побоюваннями сьогодні стикається міжнародний інвестор, дивлячись на Україну? Відповідь проста і складна водночас: непередбачуваність. Адже для бізнесу немає нічого гіршого за невизначеність. І мова не лише про воєнні ризики.

Інвестори, розглядаючи проєкти в розвинених країнах, звикли спиратися на якісні відкриті дані, щоб проаналізувати галузь, оцінити ризики та спрогнозувати прибуток. В Україні з цим досі є проблеми: дані або закриті, або мають такий формат, що їхня обробка перетворюється на окремий дослідницький проєкт.

Другий больовий момент — історія відносин держави та бізнесу. Історії про те, як успішні проєкти державно-приватного партнерства (ДПП) опинялися під постійним тиском силовиків, або про те, як міжнародні компанії роками (починаючи із 2014 року) не могли вивести дивіденди, передаються з вуст у уста. Це створює токсичне тло, на якому будь-які державні гарантії сприймаються зі скепсисом.

Нарешті, це культурний аспект. Коли з високих трибун лунають заклики «не дати іноземцям усе скупити», це прямий сигнал для інвестора: «тобі тут не довіряють». Як тут не згадати цитату моїх колег-професорів у MIT: «Довіру не можна запросити, її можна тільки надати». Розмови про економічне диво не матимуть сенсу, доки держава не змінить свого ставлення до бізнесу — з підозрілого на партнерське. Сьогодні інвестору замало формальних звітів, які лише фіксують проблеми постфактум. Щоб ризикувати грошима, він має бачити весь процес наскрізь, оцінюючи ризики в режимі реального часу. І це вже не забаганка, а нова економічна реальність, якої не можна ігнорувати.

«Усі бачать усе»: як цифровізація будує довіру

Саме тут на сцену виходять цифрові інституції. «Прозорро.Продажі» — це не просто електронний майданчик чи дошка оголошень. Це інституція з чітко прописаними цифровими правилами. Держава в особі АТ «Прозорро.Продажі» встановлює та підтримує єдині правила гри, не контактуючи з кінцевими покупцями. А понад 40 приватних майданчиків конкурують між собою за клієнтів, надаючи найкращий сервіс.

Наріжний камінь цієї конструкції — принцип «усі бачать усе». Будь-яка людина, з будь-якої точки світу може зайти в систему і побачити всі аукціони, всі документи, всіх учасників і фінальну ціну. Всі дані є відкритими та доступними через API. Це повністю знищує підґрунтя для «договорняків» і корупції.

Найголовніше — така система є стійкою до політичних турбулентностей. АТ «Прозорро.Продажі» пережило кілька урядів і чимало міністрів, але курс системи залишився незмінним. Щоб внести зміни, недостатньо бажання одного чиновника. — для цього потрібно пройти весь ланцюг від громадського обговорення до зміни законодавчої рамки. Це і є та сама передбачуваність, яку шукають інвестори.

Масштабування довіри на всю країну

Україна вже має потужну цифрову екосистему, частиною якої є «Прозорро.Продажі». І це наш унікальний актив, досвід якого варто активно використовувати та масштабувати.

Україна повинна стати лідером безпеки та інновацій у регіоні. Відновлення країни я бачу не як повернення «до того, як було», а як створення нової, технологічно передової економіки. Сьогодні оборонно-промисловий комплекс (ОПК) — це ключовий драйвер зростання, який не лише забезпечує фронт, а й створює високотехнологічні продукти, робочі місця та попит у суміжних секторах — машинобудуванні, ІТ, логістиці, матеріалознавстві. І на це потрібно зважати.

Щоб залучити системних інвесторів і закріпити нинішнє зростання у сталу економічну модель, Україні необхідні:

• інституційні гарантії безпеки — страхування воєнно-політичних ризиків інвестицій, участь у міжнародних програмах на кшталт MIGA (World Bank);
• багаторічне контрактування для оборонних та інфраструктурних проєктів;
• розблокування та спрощення експорту для надлишкового виробництва та продукції подвійного призначення;
• прозорий швидкий дозвільний режим для інноваційних підприємств, за аналогією з «Дія.City», але для оборонної, енергетичної та критичної інфраструктури — умовно Defence.City чи Rebuild.City;
• механізми залучення приватного капіталу — спеціальні облігації відновлення, біржові інструменти, спільні підприємства з міжнародними корпораціями;
• захист інтелектуальної власності та стимулювання R&D через податкові пільги.

Головний меседж, який сьогодні ми можемо і повинні донести світу, простий: «Ми не просто просимо гроші на відбудову. Ми пропонуємо для цього прозору, передбачувану та стабільну цифрову інфраструктуру, яка вже довела свою ефективність. Ми готові бути чесними та відкритими, визнавати проблеми і системно їх вирішувати. Інвестуючи в Україну, ви інвестуєте в систему, де правила однакові для всіх, а довіра підкріплена кодом». Лише з таким фундаментом наш «план Маршалла» матиме шанс на успіх.

Політика