«Добити ХАМАС» чи домовитися? Три виміри війни в Газі

29 серпня 2025 р. 13:11

29 серпня 2025 р. 13:11

«Гадаю, протягом найближчих двох-трьох тижнів ви побачите непоганий переконливий фінал», — заявив у понеділок Дональд Трамп , коментуючи перспективи завершення війни Ізраїлю та ХАМАС у Секторі Гази. Висловлювання американського президента, що стимулювало обговорення можливого розвитку ситуації, пролунало в непростий момент. Ізраїльський уряд три тижні тому затвердив розширення бойових дій , поставивши армії завдання встановити контроль над усією територією Сектора .

У якому напрямку розвивається цей конфлікт і чи є якісь підстави для оптимізму? Щоб відповісти на ці запитання й краще зрозуміти, що коїться, слід розглянути те, що відбувається, в трьох площинах — військовій, внутрішньополітичній і зовнішньополітичній .

Ситуація на землі

Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) наразі неспішно завершує блокаду Гази — розташованого на півночі Сектора міста, що дало назву всьому палестинському анклаву. Хоча раніше ізраїльтяни проводили там обмежені операції, армія не брала місто під повний контроль, як зробила це, наприклад, із Рафахом на півдні. Руйнування в Газі не такі значні, як у центральних районах Сектора. Стриманість ізраїльтян пояснювалася як бажанням уникнути зайвих жертв, так і побоюванням, що бойові дії й наближення армії можуть загрожувати життям заручників, яких там утримують. Військові й зараз не в захваті від поставленого перед ними завдання. Однак політичне керівництво Ізраїлю дійшло висновку, що без повного контролю над територією перемоги над ХАМАС досягнути неможливо.

У місті дотепер проживає до 300 тисяч осіб. Ізраїль закликає їх евакуюватися до безпечних зон на півдні Сектора, де буде створено умови для задоволення їхніх гуманітарних потреб. Тим часом у місті фіксується гостра нестача продовольства . Тиждень тому розпорядження про евакуацію одержали лікарні. «Евакуація міста Газа є неминучою», — стверджує пресслужба ЦАХАЛ арабською мовою.

Палестинці, втім, не квапляться дослухатися до закликів ізраїльтян. Мало кого може привабити перспектива перебувати протягом невизначеного часу в наметових містечках на піщаному пустирі. Недовіра до ізраїльтян і непослідовність поведінки Тель-Авіва в минулому змушують сумніватися в тому, чи буде безпечною дорога й безперебійним постачання гуманітарної допомоги, від якої жителі Гази повністю залежатимуть. Однак іще сильнішою перешкодою є підозра багатьох, що евакуація з міста може стати першим кроком до примусового переміщення за кордон. Евакуації, безперечно, перешкоджатиме ХАМАС, який закликає палестинців померти, але не залишати Газу.

Ймовірно, ситуація зміниться, коли бойові дії розпочнуться. Наразі очевидно лише те, що ЦАХАЛ не квапитиметься. Операція з установлення контролю над містом може тривати п’ять-шість місяців. І зрозуміло, що щоразу, коли жертвами дій ЦАХАЛ ставатимуть великі групи цивільних, Ізраїль наражатиметься на нову хвилю критики, як це було кілька днів тому після удару по лікарні «Насер» у Хан-Юнісі на півдні Сектора.

Обстріл, унаслідок якого загинули також журналісти , уже змусив ізраїльського прем’єра вибачитися , а армію — визнати, що вона припустилася помилки у виборі боєприпасів (слід було використовувати точніші засоби, а не обстрілювати будинок із танка). ЦАХАЛ стверджує, що серед загиблих були бойовики ХАМАС та Ісламського джихаду. Переконливого підтвердження цього наразі не продемонстровано. Навіть якщо факт підтвердиться (що не виключено — терористи активно використовують медичну інфраструктуру у власних цілях), він навряд чи зможе виправдати тактику повторного обстрілу скупчення людей після першого удару. Та, найімовірніше, відповідальності за цю «помилку» ніхто не понесе.

Цікавим є обґрунтування ЦАХАЛ причини обстрілу. Стверджують, що в лікарні був розташований спостережний пункт терористів, а на даху будинку — встановлена камера для спостереження за ізраїльтянами . У цьому контексті варто згадати інцидент, який не набув широкого резонансу у світових ЗМІ. Минулого тижня в Хан-Юнісі близько двох десятків бойовиків ХАМАС, вийшовши з тунелю, атакували форпост ізраїльської бригади «Кфір». Діючи за заздалегідь розробленим планом, вони вивели з ладу камеру спостереження й зуміли проникнути всередину укріплень. Швидка та злагоджена реакція ізраїльтян змусила бойовиків відступити після короткого стрілецького бою. Крім автоматів і РПГ, у терористів були із собою ноші. Схоже, вони мали намір узяти заручників або хоча б забрати під землю тіло вбитого ізраїльтянина. Взяття навіть одного ізраїльського солдата в заручники в Газі справило б значний морально-політичний ефект.

Хан-Юніс «зачистили» з великими жертвами ще торік. Цей інцидент свідчить, що на 23-му місяці війни терористи мають потенціал відновлювати боєздатність у районах, контрольованих ЦАХАЛ, і планувати складні операції. У цьому контексті важко уявити, як на практиці має виглядати той «остаточний розгром» ХАМАС, який, за Біньяміном Нетаньягу, є метою війни.

Переговори

Динаміка бойових дій не дає підстав для припущень про близький мир . Імовірно, випромінюючи оптимізм, Дональд Трамп покладає більше надій на дипломатію.

ХАМАС на початку минулого тижня передав через посередників свою згоду на «план Віткоффа», запропонований спецпредставником Білого дому кілька місяців тому. Йшлося про встановлення режиму припинення вогню, на початку якого в обмін на палестинських в’язнів, які відбувають покарання за терористичну діяльність в ізраїльських тюрмах, буде відпущено частину заручників. Протягом 60 днів мають бути погоджені умови остаточної мирної угоди, після чого ХАМАС муситиме повернути решту заручників. Нагадаємо, що протягом декількох попередніх місяців терористи відхиляли цю пропозицію. Були певні розбіжності в другорядних деталях, як-от кількість звільнених палестинців у обмін на одного заручника, але головною вимогою ХАМАС були гарантії того, що ЦАХАЛ не відновить бойових дій. Після рішення ізраїльського уряду про розширення бойових дій ХАМАС погодився на угоду без цієї попередньої умови. Але тепер, на превеликий жах родичів заручників, до «часткової» угоди не готовий Біньямін Нетаньягу. Ізраїльський прем’єр наполягає на одномоментному звільненні всіх заручників і роззброєнні терористів як умові припинення бойових дій. По суті, це ультиматум: Тель-Авів пропонує ХАМАС самоліквідуватися.

У принципі, з необхідністю демілітаризації Сектора й усунення ХАМАС від влади згодні й арабські посередники — Єгипет і Катар, — і ширше коло держав регіону, які можуть бути залучені до відновлення Сектора після війни. Щоправда, на відміну від Тель-Авіва, більшість арабських столиць (та й європейських теж) хотіла б бачити повернення в Газу Палестинської національної адміністрації . Є ідеалістичне уявлення про те, що поточна війна може стати останньою арабо-ізраїльською, відкривши шлях до відновлення палестинської єдності, державотворення й подальшого мирного співіснування.

Утім, наразі будь-які розмови про «день після війни» виглядають відірваними від реальності. Немає жодних підстав сподіватися, що ХАМАС погодиться на «повний обмін». У руках терористів залишилося не так багато живих заручників. Віддати цей «козир» ХАМАС буде готовий лише в обмін на гарантії політичного майбутнього. Капітулювати для припинення страждань палестинців терористи явно не збираються. У принципі, що гірша в Секторі гуманітарна ситуація, то краще для ХАМАС, оскільки тиск міжнародної спільноти на Ізраїль посилюватиметься.

Труднощі коаліції

На перший погляд, у своєму максималізмі Біньямін Нетаньягу виглядає непослідовним. Раніше, навпаки, він охоче використовував модель «часткової угоди», щоб витягти стільки заручників із тунелів Гази, скільки ХАМАС був готовий віддати за тимчасовий перепочинок. Ба більше, саме остаточна угода лякала його, оскільки накладала зобов’язання не відновлювати бойових дій і пасивно спостерігати за тим, як ХАМАС святкуватиме перемогу над сіоністським ворогом. Що ж змінилося?

Навряд чи ізраїльський прем’єр раптово утвердився в думці про необхідність повного знищення ХАМАС. Навіть протягом останнього року ми неодноразово спостерігали, як уряд під його керівництвом припиняв війну, що не призвела до повного знищення противника: два місяці тому в Ірані й раніше в Лівані. Насправді жодна з воєн, які вів Ізраїль упродовж історії, навіть найуспішніших, не завершувалася знищенням ворога.

Не виключено, що рішучість Нетаньягу має не військово-стратегічні, а внутрішньополітичні причини.

Хоч як це дивно, основна проблема керівної коаліції пов’язана сьогодні з війною лише побічно. Йдеться про питання призову до армії ізраїльтян із ультраортодоксального середовища (так званих харедим). Необхідність змінити ситуацію, що склалась історично, — коли частина молоді була звільнена від виконання чи не основного громадянського обов’язку — була очевидна давно. Але зараз, під час найтривалішої за всю історію Ізраїлю війни, сформувався суспільний консенсус, коли продовження цієї дивної практики стало абсолютно неприйнятним. Складність, однак, полягає в тому, що релігійні партії, які входять до коаліції, звісно, категорично проти початку призову харедим.

У ситуації, коли ультраортодокси можуть покинути коаліцію, залежність прем’єр-міністра від ультраправих союзників, релігійних сіоністів Бецалеля Смотрича й Ітамара Гвіра, зростає. А вони категорично проти будь-якої угоди з ХАМАС і активно торпедували зимову угоду. Їхня мрія — встановити повний контроль Ізраїлю над Газою, виселити звідти якнайбільше палестинців і повернути туди єврейські поселення (які Ізраїль сам зруйнував двадцять років тому в межах однобічного розмежування).

У разі, якщо Біньямін Нетаньягу зважиться на угоду з ХАМАС, опозиція надасть йому те, що на ізраїльському політичному жаргоні зветься «мережею безпеки», щоб у Кнесеті набралося достатньо голосів для її схвалення. Проте це, вочевидь, стане кінцем нинішньої коаліції. Іти зараз на дострокові вибори Біньямін Нетаньягу явно не готовий.

З огляду на все викладене вище, які ж підстави має американський президент стверджувати про близький кінець війни? Ну, з одного боку, значною мірою розвиток ситуації залежить саме від нього. Багато в чому тиск попередньої адміністрації Білого дому змушував ізраїльський уряд двічі робити паузу в бойових діях (що, до речі, дало змогу більшості заручників повернутися додому). Нині ж карт-бланш із боку Дональда Трампа дає можливість Біньямінові Нетаньягу декларувати прагнення остаточно завершити війну на ізраїльських умовах і відкинути «часткову угоду». Вашингтон має достатньо важелів упливу на Тель-Авів, аби наблизити припинення вогню без досягнення нереалістичних цілей. Можливо, політичного таланту ізраїльського прем’єра навіть вистачить на те, щоби переконати партнерів по коаліції у вимушеності такого кроку.

Проте, з іншого боку, показний оптимізм Дональда Трампа може бути в цьому випадку такою ж безвідповідальною балаканиною без жодного реального змісту, як і багато інших його бадьорих заяв із різних приводів. Перефразовуючи Марка Твена, можна гірко пожартувати, що немає нічого простішого, аніж припинити палестино-ізраїльський конфлікт: за останні пів року Дональд Трамп робив це неодноразово.

Політика