Бути вчителем у Швейцарії: погляд ізсередини очима української вчительки

31 серпня 2025 р. 13:04

31 серпня 2025 р. 13:04

Уявлення про хорошого вчителя в Україні часто включає самопожертву, багатофункціональність і роботу всупереч системі. А як виглядає учителювання в країні, де високі очікування поєднані з реальною підтримкою? Вже кілька років я викладаю в початковій школі Швейцарії в інтеграційних класах для дітей-іноземців, які адаптуються до життя в новій країні. Цей текст — мій погляд ізсередини на щоденну роботу швейцарського вчителя.

Багатофункціональність і командна підтримка

Що означає бути хорошим учителем у Швейцарії? Коли педагог відповідає не лише за знання, а й за поведінку, адаптацію дітей інших національностей, інтеграцію дітей із різними особливостями та потребами, а також комунікацію з батьками. У Швейцарії ця ситуація — не виняток, а правило.

Саме тому, на мою думку, кількість професійних обов’язків учителя тут значно більша, ніж в Україні. Швейцарський учитель — не просто викладач, а й частина міждисциплінарної команди. Він зобов’язаний брати участь у регулярних зустрічах із психологами, логопедами, соціальними педагогами та спеціалістами з особливих потреб. Це не «на вибір», а зафіксована частина обов’язків. На таких нарадах детально обговорюють ситуацію з кожною дитиною, яка потребує індивідуального підходу.

Після кожної зустрічі вчитель має оформити протокол — офіційний документ, який фіксує подальші кроки. Зустрічі з батьками учнів та учениць також є частиною обов’язків, тож кожна така зустріч не лише заздалегідь готується, а й письмово фіксується. Усе це — поза межами звичайного уроку. Тож бути вчителем у Швейцарії — це бути координатором, посередником, модератором і відповідальним за цілий мікросвіт дитячої інтеграції.

Професійна автономія

Але якщо вчитель настільки завантажений позаурочними завданнями, то як йому вдається забезпечувати якісне навчання? Як залишатися уважним до кожної дитини, коли паралельно ти оформлюєш індивідуальні плани, пишеш звіти, консультуєшся з психологами й підтримуєш зв’язок із родинами? У швейцарській початковій школі відповідь звучить неочікувано просто: завдяки професійній автономії.

Навчальний план ( Lehrplan 21) , що діє в німецькомовних кантонах, не вимагає жорсткого дотримання певної програми. Він формулює компетентності — тобто вміння, яких дитина має набути. А як саме цього досягти — вирішує вчитель. Хочете вивчати числа через куховарство чи ярмарок, а мову — через книжку, яку діти самі обрали? Можна. Це навіть заохочується. Також учитель сам вирішує, яку кількість годин виділити на певну тему.

Вчитель має право поєднувати предмети (наприклад, обговорити правила безпеки на уроці малювання, а потім зробити плакат на цю тему), впроваджувати довготривалі проєкти (як-от шкільна пошта, класний театр чи міні-сад), враховувати мовну різноманітність дітей, їхні інтереси й темп навчання. Так, у проєкті «Шкільна пошта» можна об’єднати всі предмети, бо діти вчаться писати листи, рахувати вартість марок тощо.

Це велика свобода, але й велика праця та відповідальність. Усе потрібно спланувати, підготувати, пояснити дітям і водночас зберігати цілісність програми. До того ж у початковій школі вчитель на уроці працює в парі з «душевним педагогом» (Heilpädagog) — вчителем, який індивідуально підтримує кожну дитину, залежно від її потреб. Ця співпраця має «вписатися» в тему уроку, а інколи вони вдвох готують урок.

Гнучкий формат праці

А як бути з дітьми, для яких навчання мовою школи — вже виклик? Адже в одному класі можуть бути й ті, хто щойно приїхав до Швейцарії, й ті, хто виріс у двомовному середовищі, й ті, хто вдома не чує жодного слова німецькою. Для швейцарської початкової школи це — не виняткова ситуація, а звичний навчальний контекст. Для вчителя це — щоденна реальність, а не «випадок у класі». Один учень не вимовляє ані слова, інший розуміє, але боїться говорити, третій — перекладає для молодших. І водночас усі вони мають не лише вивчати мову, а й — через мову — навчатися математики, писати, читати, пояснювати себе. Завдання вчителя — тримати клас разом із урахуванням цього мовного й культурного розриву.

Для таких дітей є програми підтримки — наприклад, DAZ-Unterricht, тобто уроки німецької як другої мови. Часто їх проводить інший спеціаліст, і нерідко це окремі заняття — індивідуальні або в малих групах. Діти можуть також працювати з асистентом чи логопедом, якщо мають додаткові труднощі. Це все вчитель має «вписати» в навчальну рутину.

Саме тому навантаження на вчителів зростає. У Швейцарії вже кілька років спостерігається гостра нестача педагогів. Почасти — через демографічну хвилю: покоління бебі-бумерів масово виходить на пенсію. Почасти — через зростання кількості населення, зокрема внаслідок міграції. Але ще один чинник — тривожніший: багато молодих спеціалістів не витримують складності професії та йдуть зі школи.

І тут система намагається адаптуватись. Один зі способів — гнучкий формат праці, який дозволяє педагогам залишатися в професії, не вигораючи. Часткова зайнятість — дуже поширена практика вчителів у Швейцарії. Це дає змогу батькам поєднувати роботу із сім’єю, а всім педагогам — уникнути вигорання. Практика гнучкості в завантаженні та графіку сприяє більшому задоволенню роботою й стабільності педагога.

Можливо, саме завдяки цій гнучкості багатьом учителям вдається втриматися в професії. Комусь підходить 50% зайнятості, хтось викладає лише один день на тиждень, інші навпаки — беруть більше годин. Система дозволяє балансувати.

Матеріали, ресурси й креатив

І все ж таки, попри навантаження й багатофункціональність, швейцарський учитель не тоне в рутині. Бо він не сам. У нього завжди є до кого звернутися. Проблему не доводиться «тягнути додому» — її можна обговорити з фахівцями просто в школі. До того ж педагог забезпечений усім необхідним: методичні матеріали, техніка, окремий бюджет на клас (на матеріали, поїздки, проєкти) — усе це не з кишені вчителя.

І ще одне: тут у вчителя є час на підготовку — не технічну, а креативну. Він може зробити щось справді цікаве: написати з дітьми книжку, організувати міні-музей, створити виставу чи облаштувати в класі читацький куточок. Тому що автономія, довіра й підтримка — це не абстракція, а конкретні години, ресурси й команда поряд.

Звісно, багато залежить від самого вчителя. Але якщо є мотивація, цікавість і бажання працювати з дітьми — у Швейцарії створено середовище, де професія вчителя може не виснажувати, а надихати.

Можливо, досвід інших країн не варто копіювати один в один, але він може стати основою для переосмислення: що потрібно змінити, щоб і в Україні вчитель не вигорав, а розкривався й надихав інших.

Політика