Українські наукові журнали очима Scopus і Web of Science

07 вересня 2025 р. 08:37

07 вересня 2025 р. 08:37

Щороку на початку літа дві найавторитетніші наукометричні бази даних Scopus (далі — Скопус) та Web of Science (далі — ВоС) оприлюднюють рейтинги періодичних наукових видань із усього світу. Варто наголосити, що наявність максимально великої кількості наукових видань у базах Скопус і ВоС є важливим критерієм якості та рівня розвитку наукових досліджень у відповідній країні. Згідно з оновленим переліком журналів за підсумками 2024 року, наукометрична база Скопус включила до свого переліку 170 українських періодичних наукових видань, а ВоС — 87. Одразу варто наголосити, що Скопус і ВоС висувають дещо різні вимоги до журналів для включення їх до своїх переліків. Власне, у ВоС вимоги суворіші, тому й загальна кількість журналів, індексованих цією базою, набагато менша. Тож зовсім не дивно, що у Скопус українських журналів індексовано удвічі більше, ніж у ВоС.

Одразу зазначу дуже позитивну тенденцію: попри повномасштабну війну, яку веде Росія проти нашої країни, протягом останніх років кількість індексованих українських видань у двох провідних наукометричних базах постійно зростає. Якщо ж порівняти з 2017 роком, то це зростання є досить значним, адже вісім років тому Скопус індексував лише 58 наших журналів, а ВоС — мізерні 15 періодичних видань. Теперішня велика кількість свідчить про те, що під тиском відповідних нормативних актів, які ініціював перший склад Наукового комітету (новоствореного колегіального органу з дорадчими повноваженнями при уряді України) у 2017–2019 роках, редколегії багатьох українських журналів адаптувалися не лише до відносно простих вимог наукометричної бази Скопус, а й до вищих вимог ВоС.

Усі наукові видання, які включено до переліку, Скопус і ВоС ділять за різними галузями (розділами) наук і навіть вужчими спеціальностями та встановлюють рейтинг. Об’єктивним показником журналу є його рейтинг серед журналів із цієї самої галузі науки, а ще краще — спеціальності. І якщо стосовно конкретного місця видання можна дискутувати, бо різниця, скажімо, в 0,1 у IF (імпакт-факторі) двох журналів мало про що говорить, то приналежність до Q1, Q2, Q3 чи Q4 (першої, другої, третьої чи четвертої чверті рейтингу) є вже набагато об’єктивнішим чинником. Зокрема з-поміж журналів, яким базою Скопус присвоєно Q4, тобто вони належать до 25% видань із найнижчими показниками (серед усіх журналів певної галузі науки), можна знайти чимало таких, які друкують велику кількість публікацій сумнівної якості. Тому прийнято вважати, що віднесення до першої чи другої чверті (тобто Q1 чи Q2) є свідченням високої якості журналу. Звісно, це автоматично не означає, що відповідний журнал публікує лише якісні статті, але переважно це саме так. І тут ми приходимо до очевидної проблеми українських наукових видань: дуже незначній частині з них присвоєно два найвищі квартилі, а саме 27 журналам у рейтингу Скопус і лише 10 — у рейтингу ВоС (див. Таблиці 1 і 2). На жаль, 84% індексованих у Скопус українських журналів віднесено до  Q3, Q4 або вони взагалі не заслужили навіть Q4, а у ВоС цей відсоток іще вищий — майже 89%. Зазвичай це означає, що якість таких журналів є невисокою. Тому редакціям потрібно залучати до редколегій фахівців, які мають авторитет на міжнародному науковому ринку, та підвищувати якість рецензування статей, аби бути віднесеними до першої чи другої чверті.

Можна помітити, що дев’ятьом журналам присвоєно Q1 або Q2 одночасно двома найавторитетнішими наукометричними базами. Отже, можна з упевненістю стверджувати, що в Україні є дев’ять наукових журналів високого наукового рівня. Варто наголосити, що більшість із них — це журнали, які спеціалізуються на гуманітарних науках , зокрема на історії. Очевидно, що інтерес у світі до української історичної науки зумовлений повномасштабною агресією Росії.

Цікаво, що 2018 року, коли Науковий комітет запропонував революційні зміни до формування так званого переліку фахових видань, який традиційно формує МОН, саме наукова спільнота представників гуманітарних і соціальних наук виступила категорично проти. Причиною було те, що Науковий комітет пропонував установити, що для захисту дисертацій із будь-якої спеціальності необхідні публікації у виданнях, індексованих у Скопус або ВоС. Як співавтору  тих «революційних змін» (насправді давно назрілих) мені довелось апелювати аргументами та цифрами. Врешті-решт було знайдено певний компроміс щодо формування згаданого вище переліку.

Оскільки тепер стало очевидно, що жодної дискримінації гуманітарних та соціальних наук Скопус і ВоС не здійснює (хоч у 2018–2019 роках про дискримінацію заявляли навіть на нарадах у МОН), вважаю, що настав час, аби МОН ліквідував так звану категорію «Б» у згаданому вище переліку. Тобто здобувач наукового ступеню з будь-якої спеціальності має захищати дисертацію лише на основі результатів, оприлюднених у періодичних виданнях, які індексуються у Скопус або ВоС.

Власне, початковий проєкт Наукового комітету 2018 року й передбачав, що категорію «Б» буде ліквідовано за п’ять років. На жаль, замість ліквідації ця категорія журналів невпинно розбухає — зараз у ній понад 1400 журналів-«мурзилок». Більшість із них існує десятиліттями, але не здатна (або ж не має мотивації) виконати відносно прості вимоги для індексації у Скопус, хоча це вдалося більш як сотні українських журналів упродовж останніх років.

Варто наголосити, що навіть попри значний прогрес Україна помітно відстає від інших розвинених країн зі співмірною кількістю населення. Наприклад, у ВоС за підсумками 2024 року проіндексовано 368 польських наукових періодичних видань, тобто вчетверо (!) більше, ніж українських. Із них близько двох десятків мають найвищий квартиль Q1. Також намітилася  нова тенденція: більшість високорозвинених країн проводить політику не так збільшення загальної кількості індексованих журналів, як збільшення частки журналів найвищої якості. Наприклад, ВоС індексує 77 журналів Данії, тобто менше, ніж українських, але третині цих журналів присвоєно квартиль Q1 (для порівняння, в Україні — лише двом). Цю тенденцію варто взяти до уваги, тож МОН і НАНУ в нормативних актах мали б заохочувати саме ті університети й наукові установи, які є засновниками журналів високого наукового рівня. Скажімо, лише такі журнали могли б отримувати цільове фінансування.

На закінчення хочу звернути увагу на маловідомий, але важливий факт. В Україні видають низку журналів (переважно в інститутах НАН України), які  після перекладу англійською та перевидання на Заході перестають бути українськими. Видавці цих журналів — власне, конкретні особи — хочуть заробляти гроші й ділити так звані роялті, тому продали всі юридичні права таким відомим видавництвам, як Springer чи Elsevier. Ставши англомовними,  всі ці журнали вже не є українськими, тому індексуються у Скопус і ВоС як американські, британські, нідерландські тощо.

Цей процес було започатковано ще за часів СРСР, але тоді його суворо контролювали з Москви, зокрема фінансово. Після набуття Україною незалежності процес став абсолютно неконтрольованим, і таке перевидання українських журналів на Заході не приносить жодної користі нашій державі. На мою думку, цю практику давно слід було припинити. Ба більше, після початку агресії Росії (нагадаю, що вона триває вже 11 років) деякі перекладні українські журнали потрапили в ганебну ситуацію. Наведу приклад (вочевидь, не єдиний). У США видають Journal of Mathematical Sciences, який є перекладом українських математичних  видань і видань країни-агресора, тобто такою собі збірною солянкою. Кожен читач із мінімальним знанням англійської, який перейде за посиланням , помітить, що серед шеф-редакторів журналу три члени НАН України чудово сусідять із керівниками (або заступниками керівників) російських університетів і наукових установ. Чи не здається це ганебним на тлі тривалої повномасштабної агресії Росії проти України? І як це поєднується з різноманітними зверненнями, петиціями та закликами тієї ж НАНУ ізолювати російську науку й науковців на міжнародному рівні? Не сумніваюся, що високопосадовці з українських наукових установ, які красуються в редколегії Journal of Mathematical Sciences, після повномасштабного нападу Росії на Україну стали запеклими українськими патріотами. Але ж Україну треба любити не до глибини душі, а до глибини кишені, як колись казав відомий меценат Євген Чикаленко.

Політика