Травма покоління Z: як війна формує світогляд і соціальні навички підлітків і молоді

14 вересня 2025 р. 08:32

14 вересня 2025 р. 08:32

Чи можна перестрибнути через дитинство й одразу опинитись у дорослому житті? Покоління Z , яке зростає під звуки сирен і в атмосфері постійної невизначеності, наочно доводить, що можна. Та чи готове суспільство до таких кардинальних змін у формуванні особистості? І що ми отримаємо в результаті — стійке покоління переможців чи травмоване покоління, яке втратило віру в майбутнє?

Проблеми й страхи

Війна стала тим каталізатором, який змусив українських підлітків кардинально переосмислити свої життєві пріоритети. Якщо ще три роки тому головними турботами були оцінки, гаджети та плани на канікули, то сьогодні ситуація кардинально змінилася.

«В умовах війни підліткам довелося швидко визначити, що для них насправді важливо», — розповідає Анастасія Заболотна, медична психологиня, яка спеціалізується на роботі з дітьми та підлітками . За її словами, якщо раніше цінності будувалися навколо досягнень, розваг і мрій про майбутнє, то тепер для багатьох підлітків головними стали безпека, родина, дружба, відчуття підтримки та взаємодопомоги. «У моїй практиці підлітки часто кажуть: «Головне, що ми разом» або «Добре, що всі живі». Ці прості слова показують, наскільки інакше формується їхнє бачення життя».

Соціальні навички теж зазнали змін. Діти стають уважнішими одне до одного, більше помічають чужі емоції, вчаться підтримувати. Водночас у спілкуванні з’являються нові виклики — підлітки переживають втрату кола друзів через переїзди, зміну шкіл, тому їм доводиться заново вчитися налагоджувати стосунки. І це не завжди просто, особливо якщо є недовіра до світу чи страх відкритися.

У практиці Анастасії траплялися випадки, коли діти самостійно виявляли ініціативу допомагати. Вони хотіли волонтерити, плести сітки, поширювали пости про збори в мережі, продавали власноруч зроблені речі: плетені браслети, в’язані іграшки й навіть намальовані картини, і відправляли зароблене з дозволу батьків на підтримку ЗСУ.

Відверто: це покоління прискорено дорослішає. Одне з найпомітніших явищ серед сучасних підлітків — це значно раніше стикання з темами, які в мирний час були далекими: втратами, невизначеністю майбутнього, необхідністю допомагати дорослим, іноді навіть ухваленням рішень, не властивих їхньому вікові. Психологиня помічає, як багато підлітків беруть на себе додаткову відповідальність: хтось доглядає за молодшими, хтось активно допомагає мамі в побуті, а хтось шукає можливості підробітку. В розмовах звучать питання: «Що буде далі з нами?», «Як мама витримає, якщо щось трапиться з татом?», «Хочеться, аби вже війна закінчилася, щоб хоч нормально поспати й не бігати в ті сховища».

Однак психологиня також застерігає від спрощеного сприйняття цього процесу: «Важливо розуміти: це «дорослішання» часто більше зовнішнє, ніж внутрішнє. Підліток може виглядати зрілим — серйозні розмови, турбота про близьких, роздуми про майбутнє країни. Та всередині залишається потреба в дитячості, грі, безпечному просторі, де можна дозволити собі бути вразливим».

У покоління Z завжди був сильний «цифровий складник», але війна ще посилила його значення. Меми, жарти, короткі відео стали не лише розвагою, а й способом зняти напругу, впоратися зі страхом і тривогою. «Навіть над важкими темами вони часто жартують — гумор став для них захистом», — зазначає психологиня.

Проте молоді люди дуже потребують живого контакту. На групових заняттях спочатку телефони в руках, але за 10–15 хвилин діти включаються у творчі чи ігрові активності й забувають про гаджети. Вони відчувають цінність того, щоби «бути разом», ділитися емоціями, приймати й надавати підтримку.

Іще одна особливість сучасних підлітків — це прямота й відвертість у вираженні своїх переживань. Вони не соромляться говорити: «Я боюся сирени / гучних звуків», «Я злюся, коли мене не розуміють», «Я не бачу сенсу вчитися, коли невідомо, що буде завтра».

До психологині найчастіше звертаються з відчуттям самотності. Це пов’язано і з переїздами, і зі зміною середовища, і з проблемами довіри: «Я не хочу відкриватися, бо однаково можуть висміяти / не зрозуміють / їм байдуже».

Тривожною тенденцією є зростання кількості конфліктних ситуацій. Підлітки скаржаться на образи в чатах, «ігнор» у групах, а також на складність побудови дружніх стосунків у нових класах. У практиці Заболотної є декілька дітей, які мають набутий діабет через пережитий тиск і булінг у класі. Зараз для дітей типово кучкуватися проти одного й витісняти його.

Найпоширенішими темами в розмовах із психологом стали страхи різного штибу. Це може бути страх залишатися вдома самому, боязнь гучних звуків чи тривога за близьких. «Один підліток зізнався: «Я можу сам удома хвилин 10, а потім починаю боятися, що щось станеться», — ділиться досвідом психологиня.

Серйозною проблемою залишається самооцінка. Діти часто порівнюють себе з іншими: «Я гірший», «У мене не вийде». Це посилюється через нестабільність — коли все навколо непевне, віра у власні сили теж похитується.

Особливо болючими є родинні теми. Деякі підлітки говорять про відсутність когось із батьків: про військовослужбовців, які перебувають у полоні чи загинули; про те, що тато ховається від ТЦК, і сім’я не може нікуди піти; про конфлікти в родині чи власну відповідальність за молодших братиків і сестричок. Зараз нерідко звертаються із самопошкодженнями, суїцидальними тенденціями. Турбують нав’язливі думки, підвищена тривожність і порушення сну.

Разом легше долати труднощі

Думки про те, що теперішні підлітки «доросліші», дотримується й заступниця голови молодіжної ради міста Південне Віолетта Бондар . До консультативно-дорадчого органу залучені люди віком до 35 років, зокрема й школярі. І, проводячи наочно паралелі, Віолетта зазначає, що спостерігає інакші риси у підлітків порівняно з досвідом дорослішання попереднього покоління. «Вони відповідальніші, свідоміші, глибше цінують життя. Але водночас у них більше тривожності й невизначеності щодо майбутнього», — зауважує вона.

За словами представниці молодіжної ради, підлітки стали згуртованішими. Хоча є й ті, хто тримається позиції «сам за себе», але більшість усвідомлює: тільки разом легше долати труднощі. У школах і в молодіжних активностях вони часто підтримують одне одного, готові допомагати й організовувати щось спільне. Це відрізняє їх від покоління, яке жило у спокійніших умовах.

Серед найактуальніших тем, які порушує молодь, представниця молодіжної ради виділяє безпеку, майбутнє й можливості для розвитку: «Молодь хоче розуміти, як здобути якісну освіту, реалізувати себе тут, в Україні, щоб не довелося виїжджати. Часто порушують тему психологічної стійкості, адже живуть у постійній напрузі». Підлітки також пропонують для реалізації ідеї про екологію, розвиток міського простору — хочуть бачити зміни у середовищі, де зростають.

«Усе може змінитися за одну ніч»

17-річний Дмитро Пташник цього року закінчив школу й на власному досвіді відчув, як війна змінила його уявлення про майбутнє. «Раніше я думав, що майбутнє — це щось стабільне: закінчити школу, вступити до університету, мати якісь плани на кілька років уперед. Війна показала, що все може змінитися за одну ніч. Тепер я бачу майбутнє не як щось гарантоване, а як те, за що треба боротися щодня. Воно стало ціннішим, але й крихкішим».

Війна кардинально змінила і його стосунки з оточенням. «Із одними ми стали набагато ближчими, бо пережили однаковий біль і втрати. Інші, навпаки, відійшли, бо або не витримали напруги, або наші цінності вже не збігалися. Зараз я ціную кожну справжню людину поруч і майже не тримаюся за тих, хто був випадковим у моєму житті», — розповідає хлопець.

Питання довіри стало для нього особливо актуальним. «Складніше довіряти людям. Бо війна оголила все — хто ти є насправді. Я бачив, як деякі люди думають тільки про себе, а інші готові допомагати навіть незнайомцям. Тому тепер я довіряю не відразу, але якщо вже довіряю, то повністю».

За словами Дмитра, війна змусила його розвинути нові риси й навички. «Стійкість і самостійність. Я швидко подорослішав, бо треба було самому вирішувати багато речей, які раніше робили батьки. Також навчився цінувати дрібниці й не відкладати життя на потім. Став уважнішим до людей, добрішим — бо тепер розумію, що кожен може носити в собі біль, про який ти не здогадуєшся».

«Особисто я хочу бути тим, хто допомагає відбудовувати країну. Може, не обов’язково у військовій формі, але своїми знаннями, роботою, підтримкою інших. Відчуваю, що ми, покоління війни, будемо тими, хто зробить Україну ще сильнішою», — каже Дмитро.

Попри такі оптимістичні заяви про відбудову, Дмитро визнає складність ситуації: «Друзі по-різному реагують. Хтось справді готовий залишатися й будувати майбутнє тут, хтось виїхав, а хтось планує це зробити».

Бути опорою, коли бачення розмите

Марина Медведєва, мама двох синів — одного в передпубертатному періоді та 19-річного пасинка, — ділиться досвідом виховання підлітків в умовах війни. Її спостереження показують, як по-різному діти реагують на воєнні реалії залежно від віку та особистості.

«Якщо говорити про зміни у світогляді, то тут зовсім різні досвіди», — розповідає Марина. Про старшого сина, який адаптується і, як то кажуть, почувається безсмертним, що характерно для підлітків, вона зазначає: «Коли працює ППО, він виходить дивитись у вікно, і це ризиковано. Ризикованіша поведінка».

Із молодшим сином ситуація інша: «Тут є більша тривожність, особливо щодо повітряних атак, і впливає відсутність тата поруч, оскільки він воює. Звісно, це все в комплексі дає свій ефект».

Стосовно прискореного дорослішання Марина має неоднозначну оцінку: каже, що у старшого цей процес є вчасним, а молодший просто стає самостійним, аби так підтримувати маму.

Материнський досвід показує, наскільки складним є спілкування з дітьми в емоційно важкі моменти. «Труднощі спілкування насправді є в усіх поколінь, і найскладніше — бути з дитиною у її складних емоціях. Ми маємо цього вчитися з нуля, бо нас цього не вчили. Коли ти сам виснажений і мусиш витримувати ще й емоції дитини — буває дуже складно, тому хочеться, щоби це закінчилося. Дитина в цей час може закриватися. Тут питання саме в тому, де батькам узяти ресурс, аби бути опорою».

Щодо планування майбутнього Марина констатує невизначеність, яка впливає на всю родину: «Старший дав собі час до 21 року й дивитиметься: виїжджатиме чи ні. Щодо молодшого — це, мабуть, моє дзеркало, бо і в мене розмите бачення, і в нього. Як буде з освітою тощо. З планами складно».

Експерти по-різному оцінюють довгострокові наслідки для покоління Z. Анастасія Заболотна бачить дві сторони цього питання: «З одного боку, війна формує в них стійкість і зрілість. Вони вчаться цінувати прості речі, бачити сенс у родині, дружбі, взаємопідтримці. Це може зробити їх сильним поколінням, здатним швидко адаптуватись і брати на себе відповідальність». Але є й серйозні ризики: «Тривалий досвід життя в умовах війни може сформувати підвищену тривожність, недовіру, відчуття, що «планувати немає сенсу». Це може впливати на здатність будувати довготривалі стосунки, вибудовувати кар’єру, мріяти». Саме тому зараз надзвичайно важливо створювати для підлітків простори підтримки: психологічні групи, арт-терапевтичні заняття, безпечні середовища у школах.

Війна назавжди змінила покоління Z, але стане ця зміна благословенням чи прокляттям — залежить від того, як суспільство відреагує на нові потреби та виклики молоді. Попри всі труднощі, це покоління має величезний потенціал, і завдання дорослих — допомогти їм його реалізувати, не втративши водночас права бути дітьми там, де це ще можливо.

Політика