Репараційний кредит: ЄС перетворює заморожені активи РФ на зброю для України

25 вересня 2025 р. 08:35

25 вересня 2025 р. 08:35

Європейська комісія зробила крок, який може визначити нову фінансову архітектуру підтримки України. У своїй щорічній промові про стан Союзу 10 вересня Урсула фон дер Ляєн уперше публічно винесла на обговорення ідею, яку в експертних колах уже назвали Reparations Loan — репараційний кредит . Механізм виглядає просто і водночас витончено: ЄС надає Україні гроші вже зараз, але зобов’язання повертати їх виникає лише тоді, коли Росія почне виплачувати репарації . Це перетворює борг на фактично безризиковий для Києва ресурс і водночас закріплює головний принцип: рахунок за руйнування оплачує агресор.

Від ERA loans до Reparations Loan

Ця новація не з’являється у вакуумі. Вона логічно виростає з нинішньої програми ERA loans — домовленостей G7 про 50 млрд дол. кредитів , обслуговування яких забезпечується надприбутками від заморожених російських активів. Єврокомісія підтвердила, що вже 2025 року частину такого фінансування буде frontloaded, тобто залучено раніше графіка, зокрема 6 млрд євро, які допоможуть закрити найближчі бюджетні питання.

В офіційних документах ЄС не вказується конкретний місяць, але сам факт дострокового перерахування грошей виглядає як потужний сигнал: Європа відмикає касу.

Де лежать російські гроші

Головний депозитарій російських активів — бельгійський Euroclear, де заморожено приблизно 194 млрд євро із загальних 300 млрд євро державних резервів РФ. Ці кошти вже давно перетворилися на кеш і щороку приносять ЄС мільярди у вигляді відсоткових доходів. Лише 2023 року сума таких доходів сягнула 4,4 млрд євро, а з 2024-го ЄС офіційно почав спрямовувати їх в Україну. Перший транш у 1,5 млрд євро було виділено ще влітку минулого року, а станом на серпень 2025-го сукупно за рік Київ отримав близько 3,7 млрд євро надприбутків. Загалом від початку війни було передано майже 18,1 млрд дол.

Крім Бельгії, певні обсяги заморожено у Франції (понад 19 млрд євро), Німеччині (приблизно 5 млрд євро), Австрії та Люксембурзі (по кілька мільярдів), Великій Британії (близько 50 млрд євро, включно з приватними активами), США (орієнтовно 7 млрд дол.), Швейцарії (понад 7 млрд євро), а також у Канаді, Японії, Італії, Польщі та Австралії. Але саме Euroclear є центром системи, бо там зосереджено найбільші залишки Центробанку РФ, які й дають стійкий фінансовий потік.

Хто і як уже запускає механізм

Схема з відсотковими доходами давно працює: ЄС щоквартально переводить надприбутки до спеціального фонду підтримки України. США після ухвалення REPO-акта також рухаються в цьому напрямі — 20 вересня група сенаторів запропонувала новий законопроєкт, який зобов’яже адміністрацію автоматично перераховувати Україні кошти від російських активів кожні 90 днів.

Лондон паралельно обговорює модель кредитування України під заставу цих активів, не вдаючись до прямої конфіскації.

Усі ці підходи об’єднує спільна логіка: заморожені гроші Росії повинні працювати на фінансування опору України.

Чому це більше ніж фінансовий інструмент

Натомість Reparations Loan — це політичний меседж, який фіксує нову норму міжнародних відносин: агресор несе матеріальну відповідальність за шкоду, і механізми відшкодування запускаються вже під час війни. Для України це означає стабільність бюджетних надходжень без нарощування небезпечного боргового тягаря. Для ЄС — юридично чистий спосіб конвертувати активи агресора на користь жертви, не перетинаючи червоних ліній прямої конфіскації, які могли б підірвати довіру інвесторів. Для США та Британії — політичний майданчик, щоб показати: санкційні інструменти мають реальний економічний сенс, а не є формальністю.

Чому активи досі не передані Україні

Попри очевидну моральну логіку, що агресор має платити за війну, ЄС і надалі вагається із прямою конфіскацією російських заморожених резервів. Причина в поєднанні економічних, юридичних і політичних ризиків. Головний страх європейських урядів полягає у втраті довіри до європейських фінансових ринків: конфіскація коштів Центробанку РФ може відлякати інші суверенні фонди та інвесторів із Глобального Півдня, спричинити відплив капіталу з єврозони, підвищення вартості запозичень і навіть інфляційний тиск.

Є і правові перепони: Росія оскаржуватиме будь-яку конфіскацію у судах, а під час розгляду справи кошти залишатимуться заблокованими — і для Москви, і для Києва. Деякі американські сенатори пропонують навіть виключити національні суди з процесу, але це підважує саму довіру до верховенства права. Європа також боїться прямих економічних наслідків: Москва може відповісти дзеркальними кроками і конфіскувати залишки західних активів у Росії, що вдарить по великих корпораціях. Крім того, у випадку з Euroclear постає ризик лавини судових позовів і навіть банкрутства фінансового гіганта, якщо його клієнти втратять активи через політичне рішення. Тому наразі механізми із передаванням прибутків, також ініціатива репараційного кредиту виглядають найоптимальнішими.

Потреба України у зовнішньому фінансуванні 2026 року залишатиметься високою — близько 60 млрд дол., надходження прибутків від заморожених активів будуть дуже важливими для підтримки економіки. На відновлення України, за різними оцінками, вже потрібно понад 560 млрд дол. Репараційний кредит у цьому сенсі — це елемент більшої мозаїки: макрофінансів ЄС, кредитів Світового банку, гарантій G7 і двосторонньої допомоги Британії, Канади та Японії. Але саме він може стати символічним і юридичним містком до майбутніх репарацій: Україна отримає гроші вже сьогодні, а рахунок надійде Кремлю після завершення війни.

Найбільшою політичною перевагою репараційного кредиту стає те, що він отримав одностайну підтримку в ЄС без публічної протидії з боку великих держав-членів. Це рідкісний випадок консенсусу у сфері фінансування України, який демонструє спроможність Європи приймати швидкі колективні рішення навіть у найскладніших питаннях. Відсутність опозиції підкреслює, що механізм вдало балансує між моральним імперативом допомоги Україні та прагматичними міркуваннями окремих членів Союзу.

Сама по собі схема репараційного кредиту створює нову модель спільної відповідальності між державами — членами ЄС, де ризики розподіляються колективно через систему взаємних гарантій. Це не просто фінансовий інструмент, а політичний механізм, який зміцнює європейську солідарність і водночас чітко фіксує принцип відповідальності агресора.

Найважливіше, що репараційний кредит створює прецедент для майбутніх конфліктів: міжнародна спільнота більше не чекатиме завершення війни, щоб запустити механізми відшкодування шкоди. Це революційна зміна парадигми, яка може стати потужним стримуючим фактором для потенційних агресорів. Коли країна розуміє, що ціна агресії починає нараховуватися одразу, а не через роки судових процесів, це змінює політичну калькуляцію прийняття рішень про війну.

Політика