Україна зацікавлена у турецькій моделі аптек: що це означає для ринку ліків

30 вересня 2025 р. 18:13

30 вересня 2025 р. 18:13

Додатково контроль за аптечною діяльністю посилюється обов’язковою звітністю, системою електронних рецептів MEDULA та обов’язковим членством фармацевтів у Асоціації, яка виконує роль і професійного об’єднання, і регулятора.

Україна розпочала консультації з Туреччиною щодо можливого впровадження в нашій країні так званої «турецької моделі» аптек. Інтерес до цього досвіду невипадковий: Туреччина за останні десятиліття створила одну з найжорсткіше регульованих та водночас ефективних систем у сфері фармацевтики. Показово й те, що понад 70% ліків, які представлені в турецьких аптеках, виробляються саме в Туреччині. Це результат державної політики підтримки національних виробників, яку там розглядають як питання національної безпеки та імпортонезалежності. Для виходу на ринок іноземних компаній створюються стимули до локалізації виробництва.

Розповідаємо, чим турецька модель відрізняється від нашої і що може очікувати на український ринок ліків, якщо її буде впроваджено.

«Одна аптека – один фармацевт»: турецький принцип і українські реалії

В основі турецької моделі аптечного ринку лежить чіткий і, на перший погляд, простий принцип: одна аптека може належати лише одному дипломованому фармацевту. Він особисто відповідає за якість обслуговування та не має права володіти кількома закладами. Така конструкція фактично унеможливлює створення великих мереж і робить фармацевта не найманим працівником, а незалежним професіоналом, від репутації та відповідальності якого залежить успіх бізнесу.

У Туреччині ця система підкріплена демографічними нормами: одна аптека має обслуговувати в середньому 3500 осіб. Щоби вирівняти доступність ліків, держава стимулює фармацевтів відкривати аптеки у віддалених або економічно менш привабливих регіонах – діє спеціальна система «балів», яка дає преференції тим, хто погоджується працювати там, де бізнес менш вигідний. Це дозволяє уникати надлишку аптек у великих містах і водночас забезпечує жителям сільських територій базовий доступ до ліків.

Українська ситуація кардинально відрізняється. Станом на кінець 2024 року в країні діяло близько 18 тисяч аптек та аптечних пунктів, що становить приблизно одну аптеку на 1700-1800 осіб. Це майже вдвічі щільніше, ніж у Туреччині.

Водночас ринок надзвичайно концентрований. За останні чотири роки частка п’яти найбільших мереж зросла на 30% – від 50% до 64%. За даними аналітичної компанії Proxima Research, у 2025 топ-5 аптечних мереж збільшили кількість аптек на 13% та вже контролюють 42% торгових точок країни і 64% товарообігу. Якщо тенденція збережеться, до 2028 року їхня частка може зрости до 85%.

Такий розподіл сил створює «монополію на здоров’я»: дрібним аптекам дедалі важче виживати, а пацієнт у містах опиняється під впливом агресивного маркетингу кількох великих гравців. Дрібні аптечні мережі та поодинокі незалежні аптеки вже перетворилися на потенційні жертви цих п’яти гігантів. Якщо державна політика не зміниться, саме топ-5 мереж визначатимуть, чим лікуватимуться українці.

У цьому контексті турецький досвід виглядає особливо показовим. Там держава обмежила мережевість і закріпила за фармацевтом статус незалежного професіонала. І якщо принцип «одна аптека – один фармацевт» колись буде адаптовано до наших умов, він означатиме радикальну зміну правил гри – від відновлення балансу між державою, бізнесом і пацієнтами до забезпечення рівних умов для розвитку регіональних аптек.

Державне регулювання та професійний контроль

Система працює не лише завдяки законам, а й завдяки інституціям. Міністерство охорони здоров’я Туреччини та підпорядковане йому Агентство з фармацевтичних препаратів і медичних виробів відповідають за ліцензування, контроль виробництва, дистрибуцію і навіть проведення клінічних випробувань. Фармацевти, своєю чергою, обов’язково входять до Асоціації фармацевтів Туреччини – конституційно закріпленої організації, яка виконує функцію і профспілки, і регулятора професії.

Обов’язкове членство в Асоціації забезпечує єдність фармацевтичної спільноти: близько 50 тисяч спеціалістів об’єднані у 56 регіональних палат. Вони не лише захищають професійні права, а й контролюють дотримання етичних стандартів.

В Туреччині, якщо фармацевт через порушення правил втрачає право бути частиною Асоціації, він більше не може вести відповідний бізнес. В Україні ж професійні об’єднання фармацевтів поки не мають такого рівня впливу, а їхня роль у регулюванні ринку обмежена.

Ціни під державним контролем

У Туреччині з 2004 року діє централізована система формування цін на ліки. Їхня вартість визначається за принципом зовнішнього референтного ціноутворення: держава орієнтується на найнижчі ціни у вибраних країнах ЄС. Це дозволяє уникати значних коливань вартості й робить ліки доступнішими.

Аптечні націнки в Туреччині жорстко обмежені та не перевищують 22% (встановлено регресивну шкалу маржі для оптовиків і аптек; чим дорожчий препарат — тим менший % маржі (конкретні діапазони затверджуються рішенням про ціноутворення і можуть змінюватися)), і цього більш ніж достатньо для рентабельності бізнесу. В Україні ж під час війни держава встановила граничні націнки на рівні 35% для більшості безрецептурних препаратів.

У результаті маємо парадокс: рецептурні ліки, які реально лікують і відпускаються за призначенням лікаря, обкладаються мінімальними націнками, тоді як безрецептурні – максимальними. А біологічно активні добавки (БАДи) взагалі не регулюються. Це створює спотворену логіку продажів: спершу пацієнтові пропонують БАДи, потім дорогі безрецептурні засоби, і лише наприкінці – необхідні рецептурні препарати.

В Туреччині аптекам не можливо отримувати маркетингові платежі від виробників задля стимулювання продажів, такої практики не існує. Мінімальну плату за послуги (в тому числі маркетингові) можуть отримувати від виробників та експортерів виключно дистриб'ютори лікарських засобів.

На формування кінцевої ціни впливає також система прогресивних надбавок: чим дорожчий препарат, тим менший відсоток прибутку може встановити аптека. Така конструкція водночас гарантує рентабельність для бізнесу і захищає пацієнтів від неконтрольованого зростання цін на дорогі ліки.

Важливою частиною системи є відшкодування. Понад 8,4 тисячі препаратів повністю або частково компенсуються державою, а контроль за цим процесом забезпечує Соціальний страховий фонд. Усі транзакції проходять через електронну систему MEDULA, яка інтегрована у лікарні, аптеки та державні органи. Це робить прозорим як відпуск препаратів, так і використання бюджетних коштів.

Україна ж у цій сфері досі рухається фрагментарно. Система державного регулювання цін обмежується постановами Кабінету Міністрів, які вводять референтне ціноутворення на окремі групи препаратів – здебільшого ті, що входять до програми «Доступні ліки». За цією програмою держава відшкодовує частину вартості лише близько 400 позицій, переважно генериків для лікування серцево-судинних захворювань, діабету чи астми. Це у понад двадцять разів менше, ніж у Туреччині.

Ще одна відмінність – відсутність єдиної централізованої системи на кшталт MEDULA. В Україні аптеки подають звітність до Національної служби здоров’я, але процес менш автоматизований, що створює простір для бюрократії та можливих зловживань. Крім того, ціни на більшість ліків визначаються ринком: виробники і дистриб’ютори самостійно формують прайси, і держава втручається лише точково. Це призводить до значних коливань: пацієнт може знайти один і той самий препарат з різницею у вартості в десятки відсотків залежно від міста чи мережі.

У результаті українська модель дає простір для конкуренції, але водночас створює відчуття хаосу: споживач не має гарантії, що отримає ліки за справедливою ціною, а аптеки часто використовують маркетингові акції замість прозорої політики ціноутворення. Турецький досвід демонструє, що жорстке регулювання у поєднанні з електронними системами може робить ринок більш передбачуваним і зрозумілим для пацієнта.

Сучасні технології у боротьбі з фальсифікатом

Ще одним елементом, який відрізняє саме Туреччину від багатьох, навіть європейських ринків, є Національна система відстеження лікарських засобів (ITS), що запрацювала у 2010 році. Кожна упаковка ліків має унікальний 2D Data Matrix-код, який відстежується на всіх етапах – від виробника, через дистриб’ютора та аптеку, і до пацієнта.

Щороку через цю систему проходить близько 2,5 мільярда упаковок, і для кожної здійснюється в середньому десять транзакцій перевірки. Зокрема, фармацевти несуть професійну відповідальність за перевірку автентичності препарату перед його видачею. Це дозволяє повністю блокувати «сірий» імпорт і мінімізувати ризики потрапляння на ринок фальсифікованих препаратів.

Для України, де проблема підроблених ліків залишається актуальною, такий досвід може стати неоціненним орієнтиром.

Обмеження реклами – захист від маніпуляцій

Мабуть, найскладніше для уявлення в українських реаліях: у Туреччині повністю заборонена реклама рецептурних препаратів серед простого населення.

Фармацевтичні компанії можуть поширювати інформацію лише серед медичних працівників – через професійні видання, конференції чи онлайн-платформи, затверджені регулятором. Будь-які порушення цього правила караються не лише адміністративними штрафами, а й санкціями з боку професійної асоціації, аж до позбавлення права практики.

Така політика спрямована на те, щоб пацієнт приймав рішення про лікування не під впливом реклами, а на підставі призначення лікаря.

В Україні ж рекламування препаратів, рецептурних і загальнодоступних, залишається масовим і часто маніпулятивним, що створює ризик самолікування та перевитрат домогосподарств. Після заборони маркетингових платежів для аптек ринок поволі перебудовується, однак до справжньої «рекламної незалежності» ще довго.

Ще одна принципова відмінність: у Туреччині взагалі не існує мережевих назв аптек чи брендів. Є лише позначка «аптека» та уніфікована вивіска “Eczane” (червоний логотип/літера “E”) за прописаними стандартами. Це передбачено жорстким європейським законодавством і пояснюється тим, що в іншому разі мережа починає розвиватися за законами комерції, ставлячи прибуток вище за медичну функцію. Завдання власника мережі – збільшити прибуток на точку, тоді як завдання незалежного фармацевта – надати комплексну фармацевтичну і частково медичну послугу. Це принципово різні підходи, і саме наявність мережевих брендів стала однією з причин проблем українського ринку.

Чи можлива адаптація турецької моделі в Україні

Запровадження турецької моделі в Україні вимагатиме серйозної перебудови усієї системи, за якою наразі функціонує ринок, причому не тільки роздрібний, а й оптовий.

Позитивний і негативний досвід Туреччини та багатьох європейських країн свідчить: коли є політична воля, навіть за один рік можна докорінно перебудувати систему. В Україні вже впроваджено значну частину європейського законодавства у сфері охорони здоров’я, тож варто використати ці практики й не гаяти час.

Опір з боку великих мереж, які нині контролюють значну частину ринку, буде неминучим – про це можна судити вже з того, як вони реагують на спроби влади врегулювати ціноутворення. Доведеться створювати нову систему професійного самоврядування, посилювати цифрову інфраструктуру, а також запроваджувати механізми компенсацій для аптек у малонаселених районах. Це справді доведеться будувати з нуля, але багато простих регуляторних кроків держава може зробити швидко – не за роки, а за місяці.

Втім, досвід Туреччини показує, що навіть у країні з великим населенням і різними рівнями розвитку регіонів можливо побудувати систему, де поєднуються доступність ліків, справедливе ціноутворення і професійна відповідальність фармацевтів.

Для України це може стати шансом вирватися з логіки «мережевого шантажу та диктату монопольного картелю» й повернути довіру пацієнтів до аптек та фармацевтів як до елементу державної системи охорони здоров’я. А не будувати чергові торгівельні точки.

Політика