Ідея зміни статі серед підлітків: мода, пошук себе чи глибша криза ідентичності?

12 жовтня 2025 р. 17:06

12 жовтня 2025 р. 17:06

Психологи стикаються із запитами від підлітків, які кажуть, що хочуть змінити гендер. Часто ці розмови не виходять за межі кабінету фахівця — батькам про це не говорять, а іноді ці теми йдуть поруч із межовими станами, включно з суїцидальними думками . Саме тому професіонали ставляться до цього явища так обережно.

Те, що сьогодні у вільному доступі існує безліч форумів, спільнот і дискусій про варіанти переходу, — одна річ. Але для підлітка це водночас і спосіб «пошуку себе», і спроба знайти власну опору та впевненість у собі та світі, що здається непередбачуваним.

У підлітковому віці людина вперше по-справжньому запитує себе: «Хто я? Яке моє місце серед інших? Яким буде моє майбутнє?» Тіло стрімко змінюється під час пубертату, соціальні ролі перетасовуються (з «дитини» підліток стає «майже дорослим»), зростає тиск з боку однолітків і сім’ї. Усе це створює відчуття невизначеності й нестабільності.

Типові прояви цього періоду:

— експерименти з ролями: одяг, музика, компанії, хобі;

— конфлікти з батьками: бажання незалежності за одночасної потреби в опорі;

— сумніви у власній цінності: «Чи мене приймають?»;

— інтенсивні емоції;

— пошук спільноти: особлива вага друзів, груп, онлайн-середовищ;

— інтерес до глобальних тем: справедливість, політика, сексуальність і гендер.

Ризики : якщо підліток не знаходить опори чи прийняття, криза може перерости у відчуття пустоти, депресію, самопошкодження, ризиковану поведінку.

Позитивний бік: саме криза ідентичності допомагає відокремитися від батьків, сформувати власні цінності, закласти фундамент дорослої особистості.

Світовий контекст: від Tavistock до Cass Review

У 2018 році британський психіатр та психоаналітик Девід Белл написав внутрішній меморандум у Tavistock, де відкрито висловив сумніви щодо роботи дитячої гендерної служби GIDS (Gender Identity Development Service). Він попереджав про надто швидкі рішення щодо медикалізації підлітків і про те, що у більшості випадків не враховуються супутні психічні проблеми: від тривожних розладів і депресії до розладів аутистичного спектра та наслідків травм. Цей документ став важливим сигналом: за дверима клініки відбувається щось, що може мати незворотні наслідки для дітей.

У 2020-2021 роках проблема вийшла у публічний простір через судову справу, де колишня пацієнтка подала позов, стверджуючи, що у підлітковому віці їй занадто швидко призначили блокатори пубертату без належної оцінки. Хоча апеляційний суд дозволив клініцистам самим вирішувати питання згоди, довіра до Tavistock була вже підірвана.

У 2023-2024 роках служба GIDS при дитячій клініці Tavistock остаточно закрилася. На її місце створюють мережу регіональних мультидисциплінарних центрів, де акцент робиться на психосоціальній підтримці та комплексній оцінці, а не на швидкому медичному втручанні.

Ключовим документом став Cass Review (фінальний звіт від 10 квітня 2024 року). Його висновки:

— недостатньо доказів безпечності та ефективності блокаторів пубертату для рутинного використання;

— призначати їх дозволено лише у клінічних дослідженнях;

— крос-статеві гормони для 16–17 років можливі тільки після рішення спеціалізованої команди за принципом «виняткової обережності»;

— увага має зосереджуватися на супутніх психічних станах (депресія, тривога, розлади аутистичного спектра, травматичний досвід ).

У березні 2024 року NHS припинила рутинне призначення блокаторів, а у грудні 2024 року уряд зробив заборону безстроковою (з переглядом у 2027-му) і поширив її на приватні призначення для неповнолітніх (винятки — лише в межах схвалених досліджень).

Інший підхід: Сьюзан і Маркус Еванс

Паралельно з цими подіями вийшла книга Сьюзан і Маркуса Еванс Gender Dysphoria: A Therapeutic Model for Working with Children, Adolescents and Young Adults (2021). Вона підсумувала ідею, яку давно обговорювали у професійному середовищі: перша лінія допомоги має бути психотерапевтичною, а не медикалізуючою.

Автори пропонують:

— проводити ретельну оцінку розвитку, сімейної динаміки, травм, РАС, депресії;

— дати підлітку час і простір для пошуку ідентичності, а не виштовхувати його в єдиний «медичний шлях»;

— бачити мету не у зміні статі, а в зниженні дистресу, покращенні функціонування й підтримці сім’ї.

Їхня позиція звучить як своєрідна відповідь на поспіх системи: перш ніж робити незворотні кроки, варто зрозуміти, що насправді стоїть за кризою ідентичності підлітка.

То мода чи криза ідентичності?

Підлітки стикаються з пошуком ідентичності та самоусвідомленням. Вони отримують зворотній зв’язок від батьків і однолітків, шукають своє місце в спільноті й житті. Це період невизначеності, коли тіло й ролі змінюються, а опори бракує. У такій ситуації питання гендеру може здатися чимось конкретним, на чому можна зосередити увагу.

Але далеко не завжди гендерний перехід вирішує ті проблеми, які здаються з ним пов’язаними. Часто за цим стоїть глибший психічний біль, тривожність, невпевненість у собі, конфлікти в сім’ї чи з однолітками.

Завдання психологів — бачити ширшу картину, працювати з життєвою ситуацією в цілому, допомагати підлітку витримати невизначеність, розібратися зі своїм внутрішнім світом, тілесністю та болем. Бо лише тоді можна зрозуміти, що справді стоїть за словами: «Я хочу змінити стать».

Чи є в цьому елемент моди? Чи є тут криза ідентичності? Відповідь не у заборонах і не в поспіху з рішеннями. Відповідь у повільній терапевтичній роботі, у готовності слухати й витримувати невизначеність разом із підлітком.

Україна лише входить у цю дискусію. Якщо ми хочемо уникнути крайнощів — британського поспіху чи абсолютної лібералізації, нам потрібна власна, уважна й водночас людяна модель.

Політика