Корпоративна завіса більше не рятує: як змінюється межа відповідальності власників бізнесу

14 листопада 2025 р. 13:04

14 листопада 2025 р. 13:04

Конструкція юридичної особи завжди ґрунтувалася на ключовій ідеї — відокремлення майна компанії від майна її учасників . Саме цей принцип, відомий як «корпоративна завіса», забезпечує обмеження ризиків у підприємництві. Завдяки йому інвестор, створюючи ТОВ чи АТ, не ризикує власною квартирою чи рахунками у випадку, якщо бізнес збанкрутує. Власник відповідає лише в межах внеску до статутного капіталу.

Цей підхід десятиліттями був фундаментом корпоративного права — і в Україні, і у світі. Але часи змінюються. Бізнес став гнучкішим, а фінансові інструменти — складнішими. У практиці почастішали ситуації, коли юридична особа використовується не як суб’єкт господарювання, а як інструмент для уникнення відповідальності , приховування активів чи виведення коштів. Судова практика дедалі частіше показує: компанія не може бути стіною, за якою ховаються власники.

С уд «знімає завісу»

В Україні підхід до «пробивання корпоративної завіси» спочатку сформувався через судову практику , а тепер поступово отримує законодавче закріплення у проєкті нового Цивільного кодексу .

Йдеться про ситуації, коли компанію використовують не як самостійного учасника ринку, а як засіб для ухилення від боргів, для зловживань чи прикриття незаконних операцій .

У таких справах суд може вийти за межі юридичної форми компанії й покласти відповідальність на тих, хто реально контролював її дії та ухвалював рішення.

Типові ситуації, коли «завісу пробивають»:

• виведення активів перед банкрутством (фраудаторні правочини) ;
• використання « технічних» компаній для ухилення від сплати податків чи виконання зобов’язань;
• контроль через номінальних директорів або учасників ;
• порушення фідуціарних обов’язків директора , коли управлінець діє всупереч інтересам компанії.

Суд дивиться не на форму, а на реальний зміст: хто отримував вигоду, контролював фінансові потоки й приймав ключові рішення.

Саме цей підхід сьогодні перетворює корпоративну завісу з абсолютного захисту на механізм відповідального управління.

Проєкт нового Цивільного кодексу

Рекодифікація цивільного законодавства, розпочата Мін’юстом, передбачає закріплення цього підходу на законодавчому рівні. У проєкті Цивільного кодексу з’явилася стаття 116-2 «Зняття корпоративної вуалі» .

Вона пропонує суду право покладати субсидіарну відповідальність за борги компанії на:

• її учасників;
• контролюючих осіб;
• директорів, якщо доведено, що юридична особа використовувалася для шахрайських дій, маніпуляцій активами, уникнення відповідальності або завдання шкоди кредиторам.

Отже, якщо компанія — лише обгортка, через яку виводяться кошти, суд зможе сказати: «Завісу знято. Відповідати будете особисто» .

Судова практика: завіса вже не абсолютна

Найбільш розвинений інструмент — закон про банкрутство (Кодекс України з процедур банкрутства). У ньому передбачено, що керівники й контролюючі особи боржника можуть нести субсидіарну відповідальність, якщо не звернулися до суду із заявою про неплатоспроможність або довели підприємство до банкрутства.

Також активно застосовується інститут фраудаторних правочинів — правочинів, укладених з метою завдати шкоди кредиторам або уникнути виконання зобов’язань. Судова практика останніх років підтверджує, що угоди, укладені для виведення майна з-під стягнення чи уникнення виконання зобов’язань, визнаються нечинними.

Зокрема, Велика палата Верховного суду у постанові від 14.08.2024 року у справі №504/112/22 зазначила, що навіть звичайні господарські договори можуть бути фраудаторними, якщо їхня головна мета — захист активів від кредиторів.

Окремий напрям — фідуціарна відповідальність директора , тобто особиста відповідальність за управлінські рішення.

Судова практика останніх років чітко показує: директор — це не просто підписант документів, а людина, яка відповідає за наслідки своїх дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 17.08.2023 року у справі №902/183/22 наголошено, що якщо через рішення директора компанія зазнала збитків, то відповідальність несе він особисто.

І це вже не теоретичне правило, а стабільна судова практика, яка визначає нову культуру корпоративного управління.

Європейські орієнтири

У країнах Європи підхід до «пробивання корпоративної завіси» залишається стриманим і виваженим. Суди втручаються лише у виняткових ситуаціях, коли компанія фактично служить прикриттям для зловживань, наприклад, щоб вивести активи чи уникнути виконання зобов’язань.

Тобто юридична особа розглядається не як стіна, за якою можна сховатися, а як інструмент, що зобов’язує діяти прозоро. Такий підхід формує головний принцип сучасного корпоративного права: свобода підприємництва має йти поруч із особистою відповідальністю .

Мета не в тому, щоб карати підприємців, а щоб зберегти довіру між бізнесом, державою й партнерами.

Україна рухається тим самим шляхом.

Наші суди також починають оцінювати не лише зовнішню структуру, а й реальний вплив власників і керівників.

Тож навіть якщо юридична оболонка залишається, вона стає прозорою, коли за нею ховається зловживання.

Що це означає для власників і директорів

Для українського бізнесу це сигнал: епоха абсолютної безвідповідальності закінчується. Настав час, коли за рішення доводиться відповідати — не лише компанії, а й тим, хто її реально контролює. Ризики виникають не тільки для номінальних директорів, а й для реальних бенефіціарів, якщо компанія використовується для ухилення від боргів, активи переоформлюються на пов’язаних осіб, відсутня прозора фінансова документація чи не дотримано процедур корпоративного управління.

Тобто «я просто власник» — більше не аргумент.

Якщо бенефіціар втручається у фінансові рішення, впливає на розподіл коштів або фактично керує директором, суд розглядатиме його дії так само, як і дії посадової особи.

Директори ж отримують новий рівень відповідальності: тепер від них очікують не лише підписів під документами, а й реального контролю над фінансовою дисципліною та ризиками.

Це означає, що для збереження стабільності бізнесу варто діяти на випередження — будувати систему корпоративного управління, в якій усе прозоро: від протоколів до розподілу прибутків.

Ключові поради

***

Раніше здавалося, що створити ТОВ — значить поставити між собою й ризиками надійний бар’єр.

Тепер цей бар’єр перестає бути непорушним: юридична форма більше не звільняє від відповідальності, якщо за нею приховано недобросовісні дії. Форма більше не прикриває змісту, вона його відображає.

Тож «корпоративна завіса» більше не рятує, але чесному бізнесу вона й не потрібна.

Якщо компанія працює відкрито, сплачує податки, не маніпулює формою, її власники можуть бути спокійні.

А от для тих, хто звик будувати бізнес на схемах, часи справді змінюються.

До цього можна додати лише одне: відповідальність — це не покарання, а форма захисту. Адже там, де є прозорість, передбачуваність і повага до правил, там завжди є простір для розвитку.

Політика