Від побиття до фальшивих заповітів, або Як тиснуть на українських суддів

26 листопада 2025 р. 08:34

26 листопада 2025 р. 08:34

Недовіра до суддів в Україні має різні причини. Це, зокрема, й те, що частина представників професії порушує етичні норми, й відомі ганебні факти корупції , які ми не можемо замовчувати. Ці кейси гучні й обурливі (достатньо згадати резонанс справи ексголови Верховного с уду Князева , яку нині розглядає ВАКС ), тому кидають стійку тінь на всю судову владу. Втім, дуже багато суддів сумлінно й чесно виконують свою роботу. І роблять це в умовах, геть не таких простих, як може здаватись іззовні.

На жаль, в українському публічному просторі є якесь дивне й одностороннє уявлення, що для «справедливого» (а насправді такого, що подобається) рішення на суддю обовʼязково потрібно тиснути. Чомусь людям здається, що іншими методами нормального рішення не отримати. Таку думку я іноді чую на публічних заходах, про це говорять люди, які вважають себе експертами або навіть борцями за чиїсь права. Але у спробах тиснути на суд можна з легкістю вичавити залишки здорового глузду і з самого себе.

Погляньмо, що відбувається за дверима судів, не з чиїхось переказів, а з офіційних документів. Ми ознайомилися з оглядом рішень ВРП про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та авторитету правосуддя за 2024 рік (огляд за 2025 рік буде пізніше) — і можемо показати багато незвичного, того, що йде врозріз із побутовими уявленнями про суд і суддів. Розгляньмо це не через складний юридичний аналіз, а як контекст, у якому доводиться працювати судам.

Заповіт як зброя. Інколи методи тиску демонструють нові вершини цинічного креативу. Так, суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області розглядала справу про адміністративне правопорушення й отримала заяву про відвід. Підставою став долучений до матеріалів справи заповіт: чоловік фігурантки нібито «заповів» судді все своє майно. У документі було використано персональні дані судді, яких вона не розголошувала публічно.

Це насправді яскравий приклад витонченого адміністративного тероризму. Зловмисники використали інструменти права, щоби зруйнувати довіру до неупередженості суду та штучно створити конфлікт інтересів, змусивши суддю або самоусунутися, або працювати під постійним моральним тиском.

Фізичне насильство. Найочевиднішим проявом впливу є фізичне насильство. Судді звертаються щодо нападів безпосередньо в приміщеннях судів. Наприклад, у Придніпровському районному суді міста Черкаси відповідач у справі, не задоволений судовим рішенням, напав на суддю просто в залі засідань. Жінка отримала тілесні ушкодження та була змушена звернутися по медичну допомогу.

На жаль, це не поодинокі кейси — випадки погроз, образ і спроб фізичного тиску на суддів є досить численними. Такі дії спрямовані на те, щоби змусити суддю ухвалити конкретне рішення або утриматися від певних дій у справі. Навіть на лекціях у Нацшколі суддів одне з популярних запитань до мене: «Що робити, якщо скаржник лізе битися?».

Фальшиві рішення. Зловмисники підробляють рішення та виконавчі листи, намагаючись надати своїм незаконним діям вигляду легітимності. Наприклад, до Тростянецького районного суду Сумської області надійшов запит на повний текст рішення, якого ніколи не існувало. До запиту додали копію резолютивної частини з підробленими підписами та печаткою, а зазначений у документі секретар у суді ніколи не працював.

ВРП фіксувала й інші схожі випадки в різних регіонах України. Особливо небезпечними є ті, де вимагають грошей, наприклад, справа в Малиновському районному суді Одеси. Людині, яку притягають до адмінвідповідальності, надіслали через Telegram фото нібито постанови про закриття справи, вимагаючи 20 тис. грн за таку послугу.

В іншому випадку в Смілянському міськрайонному суді Черкаської області виявили підроблений виконавчий лист, де було використано фальшиві дані. Суд офіційно підтвердив фальсифікацію, повідомивши виконавчу службу, що такого листа видано не було.

Підроблене рішення можуть використати проти вас. Хтось телефонує й просить назвати три цифри зі зворотного боку платіжної карти, а хтось робить рішення суду в редакторі. Тому ніколи не довіряйте скриншотам чи файлам у месенджерах, надісланим «посередниками». Перевіряйте наявність рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень — зазвичай вони з’являються там протягом двох-трьох днів.

Постійний нагляд. Випадок із суддею Солом’янського районного суду Києва доводить, що зловмисники не цураються новітніх технологій. Суддя отримала на телефон сповіщення про те, що разом із нею переміщується невідомий пристрій, за допомогою звукового сигналу виявила AirTag від Apple під бампером свого автомобіля й викликала поліцію, яка зафіксувала факт стеження.

Це елемент психологічного тиску, мета якого — повідомити судді, що за нею стежать, можуть спокійно підійти до машини й щось туди покласти, створити стан постійної тривоги. Незаконне стеження, за логікою, мали б кваліфікувати як порушення недоторканності приватного життя та втручання в діяльність судді, що передбачає кримінальну відповідальність.

Кібератаки. Господарський суд Одеської області зазнав масованої атаки через розсилку фішингових листів «Повістка до суду.doc». Невідомий вірусний код пошкодив доступ до серверної системи суду, що спричинило перерви в роботі й ризик витоку інформації. Ймовірно, відбулося незаконне втручання в роботу електронних систем і створено загрозу доступу до електронних ключів суддів, їхніх персональних даних і системи обліку документації.

В іншому випадку зловмисники зламали Telegram-акаунт судді Голосіївського районного суду Києва і від її імені розсилали з нього фейкові повідомлення. Це призвело до порушення таємниці листування та потенційної дискредитації репутації судді. Також було зафіксовано випадки погроз суддям у Facebook або публікації повідомлень із їхніми персональними даними в Інтернеті.

Вища рада правосуддя систематично розглядає повідомлення суддів про втручання, кваліфікує дії як загрозу незалежності й авторитету правосуддя та передає матеріали до правоохоронних органів. Це важливий запобіжник, який сигналізує, що суддя не залишається наодинці з тиском. Утім, це здебільшого символічний акт, адже він впирається в те, наскільки ефективно правоохоронні органи розслідують ці випадки та притягають винних до відповідальності. Без реальних розслідувань система документування ризикує бути архівом проблем, а відчуття безкарності лише спонукатиме до нових атак.

А без захищеного судді, який не боїться ухвалювати непопулярні рішення, не буде й реальної відповідальності для тих, хто порушує закон, незалежно від їхнього статусу. Для цього бракує дещиці: захищеності від фізичного насильства, підробки документів, стеження та психологічного тиску, від спроб заволодіти ключами доступу до реєстрів тощо — це можна перелічувати годинами.

Та що, якби за п’ять років ви відкрили стрічку новин і побачили: «Особу, яка встановила GPS-трекер судді, засуджено»? Або: «Підроблене рішення виявили за 10 хвилин завдяки автоматичній верифікації в реєстрі»? Або: «75% громадян довіряють судам, бо регулярно відвідують відкриті судові засідання й розуміють, як працює правосуддя»? Це не утопія, але для реалізації маємо будувати систему, де кожен захищений суддя означає захищеного громадянина. І це залежить від того, чи ви вимагаєте цих змін.

Що ви можете зробити просто зараз? Насамперед запитуйте політиків, чому вони критикують суди, але не пропонують конкретних заходів для підвищення їхньої безпеки, незалежності та спроможності. Що більше суспільство знає про позицію тих чи інших нардепів, чиновників або тих, хто дуже хоче ними стати, то менше простору для тиску й маніпуляцій. Бо часто найголосніші критики судів — це саме ті, кому незалежне правосуддя заважає найбільше. Необхідно підтримувати цю нудну, формальну структуру суду, бо якщо впаде вона, те, що прийде на її місце, буде значно жахливішим — це буде тиранія тих, хто «знає, як краще».

Політика