На шляху до ЄС переробка має перемогти сировину

27 листопада 2025 р. 08:46

27 листопада 2025 р. 08:46

Останнім часом в окремих країнах ЄС ведуться кулуарні розмови щодо можливості запропонувати Україні норвезький варіант відносин з Європейським Союзом. Це трактується з позицій доброзичливості до України, але це може стати пасткою для неї . Суть цього варіанта — обмеження відносин країни з Євросоюзом її участю в європейській економічній зоні (ЄЕЗ), яка дає доступ до єдиного ринку ЄС. Однак ґрунтовний аналіз показує, що такий варіант вигідний лише самій Норвегії.

Ці вигоди полягають у такому. Перебуваючи в ЄЕЗ, Норвегія захищає свій внутрішній ринок від імпорту дешевої сільгосппродукції з ЄС і від застосування обмежувальних квот на експорт своєї рибної продукції. При цьому Осло має дуже вигідний баланс торгівлі з Євросоюзом. В імпорті Норвегії домінує ЄС, а в імпорті ЄС вона на п’ятому місці. Експорт Норвегії до ЄС удвічі перевищує імпорт з ЄС. Але 86% норвезького експорту до ЄС становлять енергоносії. Норвегія має своєрідний енергетичний (газовий) безвіз із Євросоюзом. Зрозуміло, що тут фермери ЄС не перевертають на кордоні ані вагонів із зерном, ані танкерів із газом. Як найбагатша країна (за ВВП на жителя), Норвегія мала би платити найбільші трансфери до ЄС, а отримувати від нього найменше, що не створює для неї якоїсь фінансової привабливості. У спільній сільськогосподарській політиці (ССП) країна теж втратила б від відкритої конкуренції більше, ніж отримала б субсидій. Тому норвежці й вибрали цей варіант і тримаються за нього вже 50 років. Ба більше, за результатами офіційних референдумів, небажання жителів Норвегії повністю інтегруватись у ЄС зросло з 53% у 1973 році до 73% у 2018-му.

Що ж стосується України, то аналіз плюсів і мінусів норвезького варіанта свідчить, що для нашої країни ситуація протилежна. Тут мінуси від участі в ЄЕЗ порівняно з повноправним членством в ЄС значно перевищують плюси. Україна не зможе сповна отримати вигоду від доступу до єдиного ринку ЄС через контроль такого доступу в рамках ЄЕЗ, квотування експорту, його сировинний характер і високі євростандарти на харчові продукти. Історія переконливо свідчить, що ринок у ЄС повністю відкритий лише для енергоносіїв із Норвегії. Натомість зерно з України не пускають польські фермери. Решта вигід, що їх називають прихильники норвезького варіанта для України, є лише ймовірними, а не гарантованими. Йдеться, зокрема, про можливість полегшити та прискорити вступ до ЄС. Але як тут не згадати, що навіть у розвинених країнах перехід від європейської економічної зони до Європейського Союзу тривав багато років: в Австрії і Швеції — 35 років, у Португалії — 26, у Великій Британії і Данії — 13, у Фінляндії — дев’ять років.

Водночас у рамках ЄЕЗ Україна багато втрачатиме з того, що може отримати в ЄС, і, очевидно, надовго. Зокрема в ЄЕЗ на Україну поширюватиметься низка серйозних обмежень, а саме:

• неможливість участі у розробці та прийнятті правил для єдиного ринку при обов’язковості їхнього дотримання;
• неможливість участі у спільній сільськогосподарській політиці;
• обмеження вільного (безквотного) доступу до аграрного ринку ЄС;
• неможливість участі у фінансуванні з бюджету ЄС;
• відсутність гарантій доступу до структурних фондів ЄС.

Натомість в Євросоюзі Україна, маючи низький рівень ВВП на жителя, могла б розраховувати на досить помірні сплати до його бюджету і вагоме отримання від нього платежів вирівнювального призначення. Тобто в ЄС Україна може мати значні суми чистих (нетто) трансферів і субсидіальної підтримки від ССП, хоч і під контролем експорту.

Таким чином, на шляху до Євросоюзу АПК України опинився у суперечливій ситуації . Переробна сфера ЄС готова сприймати сільськогосподарську продукцію з України, але аграрний ринок і фермерська спільнота — ні. Перед Україною постала дилема: як вписатися у цей коридор полярних інтересів ? Перспектива розв’язання цієї проблеми — масштабування та поглиблення переробки сільгосппродукції на харчові та енергетичні цілі і в такий спосіб радикальна переорієнтація з агросировинного на споживчий та енергетичний ринки.

Економічна політика щодо поглиблення агрохарчової переробки була започаткована ще за президентства Леоніда Кучми. Тоді було задіяно систему механізмів мотивації спрямування аграріями своєї продукції саме на переробку, а не на продаж на сировинних ринках. Завдяки цьому у 2000–2004 роках середньорічні темпи приросту виробництва у харчовій промисловості становили 16,6%, або були майже втричі вищими, ніж у сільському господарстві (6,0%). Особливо вражаючим був ефект від запровадження 23% мита на експорт насіння соняшнику. Завдяки цьому насіння стало повністю перероблятися на олію в Україні, а його переробка загалом зросла втричі, країна вийшла на третє місце у світі за експортом соняшникової олії. Співвідношення валової доданої вартості (ВДВ) харчової промисловості до сільського господарства зросло з 29,7% у 2001 році до 41,3% у 2004-му, а потім до 51,0% у 2010 році ( див. табл. 1 ).

Табл. 1. Динаміка економічних результатів агрохарчової переробки сільгосппродукції в Україні, %

Однак згодом цю політику пустили на самоплив, а відповідні мотиваційні механізми згорнули. Почалася деградація агрохарчової переробки, яка затягнулася на десятки років. Так, за 2010–2021 роки співвідношення ВДВ харчопереробної галузі до ВДВ сільського господарства знову знизилося з 51 до 32,5%. Агрохарчову переробку почав витісняти агросировинний експорт. Так, частка експорту продукції рослинного походження у групі продовольчих товарів зросла з 37,4% у 2004 році до 56,1% у 2021-му. Натомість частка експорту готових харчових продуктів у цій групі зменшилася з 30% у 2004 році до 13,4% у 2021-му. Глибина агрохарчової переробки в Україні залишалася на вкрай низькому рівні. В середньому за 2019–2021 роки Україна переробляла: сої — лише 43,2%, пшениці — 30,0, кукурудзи — 18,1, ріпаку — тільки 15,2%. І лише соняшнику — практично 100% завдяки сформованій у 2000-х роках мотиваційній політиці ( див. табл. 2 ).

Табл. 2. Порівняння України з Німеччиною за повнотою та глибиною переробки сільгосппродукції на харчові та енергетичні цілі, в середньому за 2019–2021 рр. %

Тим часом Україна швидкими темпами ставала агросировинним придатком для ЄС, особливо для її провідної країни Німеччини. Так, за багатьма видами сільгосппродукції Німеччина в рази і навіть у десятки разів переробляла сільгосппродукції більше, ніж вирощувала, зокрема кукурудзи — удвічі, ріпаку — утричі, соняшнику — у 20 разів, а сої — в 44 рази.

Водночас за обсягами вирощування зазначених сільгоспкультур Німеччина поступалась Україні, за окремими — досить суттєво. Натомість за обсягами переробки сільгосппродукції Німеччина перевершувала Україну в рази і навіть у десятки разів. При цьому велику частку сільгоспсировини Німеччина закупляла в Україні (крім насіння соняшнику, яке повністю перероблялося в Україні).

Якби Україна досягла таких самих успіхів в агрохарчовій переробці, як Німеччина, або як сама досягла у переробці насіння соняшнику на олію, то можна було б дві третини або й три чверті експорту сільгосппродукції переспрямувати з аграрного (фермерського) на споживчий ринок ЄС. Це було б цілком реально, якби політику мотивації переробки сільгосппродукції, започатковану ще у нульових роках, було поширено на всі види агросировинного експорту. На жаль, знадобилися 25 років, щоб зробити це щодо сої та ріпаку, та й то лише у половинчастому розмірі.

Ще більші можливості є в України у розвитку агроенергетичної переробки . Цю справу було започатковано ще 2003-го, однак минуло більш як 20 років, а віз і нині там. Так, виробництво біоетанолу в десять разів менше, ніж у Польщі, яка для цього купує зерно кукурудзи в Україні.

Використання біоетанолу у співвідношенні до бензину в Україні становить менш як 2%. В ЄС половина бензину містить 5%, а половина — 10% біоетанолу. Тим часом для добавки 5% біоетанолу Україні потрібно його лише 230 тис. тонн, а 10% — 460 тис. Для цього в Україні є достатньо сировини і потужностей. Але ці потужності задіяні менш як на 20%. Сьогодні Україна імпортує багато нафтопродуктів із добавками біоетанолу. Отже, імпортує біоетанол, вироблений з її ж сировини, якого сама могла б виробляти та експортувати понад 1 млн тонн.

До речі, до війни ЄС надав Україні квоту на експорт біоетанолу в обсязі 100 тис. тонн на рік, але її виконано лише на чверть. Це єдиний продукт, за яким Україна не вибрала квоти. В наступні роки ЄС узагалі зняв обмеження на імпорт з України біоетанолу.

Ще складніша ситуація з виробництвом біодизелю . В Україні для цього є 14 установок потужністю понад 300 тис. тонн/рік, але вони простоюють. Причина — несприятлива податкова (акцизна) політика. Але Україна тільки з експортованої сільгоспсировини може щороку виробляти 2 млн тонн біодизелю. Завдяки цьому можна замістити третину імпорту дизпалива. Тим часом провідні країни ЄС виробляють від 1 до 3 млн тонн біодизелю, в тому числі з імпортованої з України сировини. Закуповуючи нафтопродукти в ЄС, Україна платить за біодизель, вироблений з її сировини.

Загалом глибина агрохарчової переробки в Німеччині вища, ніж в Україні, у чотири рази, а агроенергетичної — в десятки і сотні разів. Завдяки цьому валова додана вартість АПК на гектар сільгоспугідь у Німеччині у 18 разів більша, ніж в Україні. Це вирок аграрній політиці в Україні загалом і в контексті євроінтеграції зокрема.

Висновки

Перше. Україні не вигідний норвезький варіант відносин з Євросоюзом (у рамках ЄЕЗ). У цьому можуть бути зацікавлені лише окремі країни ЄС. Ці країни можуть використати членство України в ЄЕЗ як привід (пастку) для затягування її вступу до ЄС, реалізуючи свої економічні та політичні інтереси.

Друге. Україні потрібні масштабне поглиблення переробки сільгосппродукції на харчові та енергетичні цілі і в такий спосіб переорієнтація переважної частини агросировинного експорту із аграрного (фермерського) ринку на споживчий та енергетичний ринки. Адже проти енергоносіїв ніде і ніхто не бойкотує.

Третє. Останніми роками ставало дедалі очевиднішим, що ЄС потрібен потужний агросировинний експорт України. Тому у переговорах з Євросоюзом Україна повинна докорінно змінити політичні акценти : якщо ЄС потрібна Україна з агросировинним потенціалом (придатком), то ЄС має забезпечити прискорення і спрощення вступу до нього, так само, як ЄС хоче вступу Норвегії заради її енергетичного (газового) потенціалу.

Четверте. Зазначені пропозиції щодо поглиблення агропереробки на харчові та енергетичні цілі аж ніяк не обмежуються рамками політики євроінтеграції України. Це безальтернативні пріоритети інноваційного розвитку, підвищення ефективності та конкурентоспроможності АПК України на європейському і світовому ринках.

Політика