За що Росія хоче покарати й заморозити Сербію?

05 грудня 2025 р. 17:11

05 грудня 2025 р. 17:11

Згідно з розпорядженням президента Сербії Александара Вучича, 3 грудня єдиний у країні нафтопереробний завод почав зупиняти виробництво . НПЗ «Нафтової індустрії Сербії» (НІС) у місті Панчево із січня 2025 року перебуває під американськими санкціями .

Результатом стануть не лише економічна та фінансова криза , а й загроза поглиблення політичної кризи , що може повалити чинну владу.

Чому проблема одного підприємства призвела до таких наслідків? Тому що воно, без перебільшення, є одним зі стовпів сербської економіки: щороку вносить до бюджету 2 млрд євро як найбільший платник податків (15% усіх надходжень). На НІС припадає 5,1% ВВП Сербії. Також ця компанія є найбільшим експортером у країні. 400 бензоколонок на батьківщині й 80 — у БіГ, Болгарії, Румунії. Тільки в НІС працює 13 500 людей і десятки тисяч — на підприємствах суміжників.

Протягом тривалого часу підприємство належало Сербії, але до 2020 року близько 60% опинилось у володінні російських «Газпромнефти» (підсанкційної) та PJSC Intelligence. Це перетворило НІС на один із потужних механізмів політичного тиску на владу Сербії включно з президентом.

Після оголошення в січні санкцій проти НІС і вимоги зробити частку росіян меншою за 50% Вучичу п’ять разів удавалося переносити строки їх уведення. Але в жовтні Управління США з контролю над іноземними активами (OFAC) внесло НІС до санкційного списку підприємств із переважною російською участю, і в листопаді санкції набрали чинності . Ігри закінчилися.

Не можна сказати, що сербський уряд і президент нічого не робили. Ні, вони шукали варіанти, як зберегти підприємство, й можливості уникнути ударів не тільки по населенню (неминуче зростання цін на пальне, газ, електрику, продукти харчування тощо), а й по фінансовій системі. Вучич на одному із засідань змушений був визнати, що це катастрофа для інвестиційного рейтингу Сербії та її платіжної системи.

Наразі уряд вимушено пішов на порушення санкцій і дозволив провести деякі операції за участю Нацбанку, щоб компанія змогла провести необхідні платежі, виконавши першочергові зобов’язання й виплативши зарплату співробітникам. А російським акціонерам поставив жорстку умову, практично ультиматум — зменшити свою участь або продати повністю пакети акцій. А якщо ні, то буде примусово введено державне управління з подальшим викупом їхніх акцій.

Увечері 3 грудня повідомили, що Росія (у своєму стилі відкидати будь-які компроміси) відмовилася продавати акції. Це підтверджує, що вся ця історія — не про економіку, а про політику.

Наразі ж 15 грудня заплановано припинити відпускати пальне зі стратегічних запасів, обсягів яких має вистачити до кінця грудня — початку січня.

Але біда не приходить одна. У жовтні Путін заявив, що відмовляється від довгострокових контрактів на постачання газу Сербії з подальшим припиненням подачі газу з 2026 року .

Для Вучича це був удар ножем у спину — зрадив «друг», «відданий» союзник, партнер по «русско-сербському міру». Адже саме завдяки довгостроковому контракту з непоганою знижкою Вучича підтримували виборці.

Так Росія роз почала гібридну війну проти Сербії, заявивши про можливе припинення постачання газу в переддень зими. В Україні ця «широка російська душа» знищує енергогенерацію ракетами й «шахедами», у Сербії — поворотом крана. Таке воно, слов’янське братерство російського розливу.

Але чому Кремль вирішив покарати Сербію , не так Вучича, як народ? На це є кілька причин .

Перша з них — страх Путіна перед зближенням Сербії з Україною: послідовна підтримка проукраїнських резолюцій ООН; практично регулярні зустрічі двох президентів і обмін візитами перших леді; продовження постачання ЗСУ сербських боєприпасів. Важливо й те, що МЗС України не піддається впливу доморослих «дипломатів», які закликають уже сьогодні визнати незалежність Косова, й не робить цього, що позитивно сприймають у Белграді.

Іншою причиною стали дедалі частіші заяви й дії влади Сербії, спрямовані на продовження та інтенсифікацію євроінтеграційного курсу . А регулярні військові маневри військ Сербії та країн НАТО доводять кремлівського диктатора до сказу.

Охолодження відносин Вучича з проросійським Мілорадом Додіком і пошук йому заміни теж не до вподоби Путіну.

А тут іще Вучич висунув справжній ультиматум . На одному з недавніх засідань уряду він зажадав від Росії до 15 грудня завершити переговори щодо газу, інакше Сербія почне шукати альтернативного постачальника.

Усе це й лежить в основі путінського шантажу Сербії, мета якого — не втратити опору на Західних Балканах, хоч і не таку вже стійку та надійну.

Варто зазначити, що США в усій цій нафтогазовій історії в Сербії просувають власні інтереси . Вони прагнуть вийти на ринок Західних Балкан, постачаючи туди через Ядранський нафтопровід із нафтогазового термінала Омишаль (острів Крк, Хорватія) свою нафту і скраплений газ. Хорватська нафтогазова компанія JANAF залюбки долучиться до такого проєкту. А проєкт створення інтерконектора в районі міста Мостар (БіГ), який проштовхують США, відкриє шлях американському газу та нафті до Сербії й далі.

Які ж є варіанти виходу з кризи навколо НІС? Їх декілька.

Націоналізація . Здавалося б, найдешевший і найшвидший шлях вирішити питання — забрати. Але є проблеми. Націоналізувати не можна, адже завод став власністю Сербії, так само, як і інших власників акцій, у законний спосіб, а не внаслідок грабежу чи незаконного переділу власності. Варіант загрожує судовими позовами від акціонерів і багатомільйонними штрафами.

Запровадити тимчасове управління на НІС , відсторонивши представників акціонерів до виконання росіянами вимог щодо зменшення їхньої участі.

Банкрутство НІС із подальшим викупом підприємства безпосередньо сербською державою або якимись зацікавленими господарськими суб’єктами.

Викупити в російських акціонерів або всі акції, або частину, виконавши вимогу США щодо зменшення російської частки, щоби РФ припинила бути домінуючим акціонером. Однак два дні тому росіяни відмовилися від такого варіанту.

Хорватія була зацікавлена придбати частину або всі російські акції, і це був би найліпший варіант для всіх — свій термінал, свої нафтогазопроводи, своя переробка. Але з Белграда пролунало категоричне «ні!». Крім Хорватії, висловили свою зацікавленість ОАЕ й Австрія. Їм теж потрібні нові ринки.

Угорський чинник дедалі частіше вимальовується в цій грі. Угорщина та Сербія давно розробляють проєкт постачання енергоносіїв, зокрема нафтопроводу Нові-Сад—Алдьо з підключенням його до нафтопроводу «Дружба» (частину якого 2 грудня вкотре підірвали). Але завершення заплановано на 2030 рік, а рішення потрібне на вчора. Віктор Орбан за останні десять днів побував у Москві й Белграді, поспілкувався з Трампом. У Путіна він одержав запевнення у збільшенні постачання нафти й газу, а з Вучичем домовився про «вищий рівень» координації зусиль в енергетиці й гарантуванні енергетичної безпеки. Угорський MOL уже вдвічі збільшив постачання нафти до Сербії (але підрив «Дружби» може підірвати й це постачання).

На сьогодні, схоже, саме МOL, який хоче придбати російські акції, перетворюється на такого собі «рятівника» НІС. Адже Орбан помітно активізувався в цьому контексті саме після поїздки до Москви. Не можна виключати, що Кремль погодиться продати акції російських компаній саме цій угорській компанії — на якихось дуже довірчих умовах…

Наразі серби починають замерзати й ставити свої машини на прикол. А політики продовжують торги в пошуках варіанту порятунку НІС. Але дедалі очевиднішими стають два висновки .

Перший — російська гібридна війна дісталася й Сербії , проявившись у нафтогазовому шантажу. І головними тут є не економічні інтереси Росії, а саме політичні.

Другий — ситуацію навколо НІС і газу потрібно розглядати як зіткнення політико-економічних інтересів США й Росії за домінування на Західних Балканах. І це знову поставило Белград на розтяжку — цього разу вже між Вашингтоном і Москвою.

Політика