Магазин атестатів: як дистанційна освіта в Україні перетворилася на велику імітацію

18 грудня 2025 р. 13:11

18 грудня 2025 р. 13:11

Дистанційна освіта в Україні пройшла шлях від рятівного кола до великої системної проблеми. Те, що 2020 року було необхідністю через пандемію, а 2022-го — єдиним способом зберегти зв’язок дітей із Україною, сьогодні ризикує перетворитися на масштабну профанацію. Ми опинилися в ситуації, де ринок масово пропонує, а батьки купують не знання, а документи. І якщо ми не змінимо підходу зараз, ціна цього самообману буде надвисокою.

Від необхідності до профанації

Згадайте 2020 рік. Перехід до онлайн був шоком, але водночас і викликом. Учителі вчилися вмикати Zoom, діти звикали до Google Classroom. Це було складно, криво, але на той час необхідно.

Потім настав 2022-й. Мільйони дітей виїхали за кордон. Їм потрібно було вчитися в місцевих школах — німецьких, польських, британських. Це вимога законодавства тих країн. Але батьки, патріотично налаштовані або просто не впевнені в майбутньому, хотіли залишити за дитиною місце в українській системі. «А раптом повернемося?», «А як же мова?», «Ми не хочемо втрачати український атестат».

Саме в цей момент ринок відреагував на запит. Але запит змінився. Батькам уже не потрібна була освіта (бо дитина отримує її в школі умовного Мюнхена з 8:00 до 16:00). Їм потрібен був папірець і спокій.

Так народився формат, який я називаю «лайт-режим», а фактично — легалізована профанація.

Дві тисячі гривень за спокій

Будьмо чесними: дитина не може якісно тягнути дві школи одночасно. Це фізіологічно неможливо. Після повного дня в іноземній школі, де навчання відбувається чужою мовою (що саме собою є колосальним стресом), сідати ввечері ще за українські уроки — це шлях до вигорання.

Батьки це розуміють. Вони виснажені. Вони шукають компроміс. І тут з’являються пропозиції: «Дистанційна школа! Атестат державного зразка! Лише 2000 гривень на місяць! Мінімум навантаження!».

Що стоїть за цією рекламою? Зазвичай це означає доступ до платформи з навчальним контентом і тестами. Раз на семестр треба зайти й проклікати відповіді. Це ідеальна угода: клієнт платить невеликі гроші за те, щоб його не чіпали, а школа отримує прибуток, не витрачаючись на зарплати кваліфікованих викладачів.

Мама як тіньовий учитель

Найбільша ілюзія такої системи — це роль платформи. Багато хто думає: «Ну, але ж там є матеріали, дитина почитає й вивчить».

Як керівник школи скажу вам правду: платформа сама собою не вчить . Підручник, завантажений на сайт, або навіть найкращий відеоролик не є повноцінним замінником школи. Якщо школа дає лише доступ до контенту, вона фактично перекладає функцію вчителя на батьків.

У такій моделі мамі доводиться ставати педагогом. Вона має пояснити тему, проконтролювати виконання, змусити сісти за комп’ютер. Це по суті хоумскулінг (сімейна освіта), за який ви ще й платите школі, котра просто видає довідку.

Та оскільки у мам за кордоном часто немає часу або ресурсу бути вчителями фізики й літератури вечорами, відбувається найгірше: навчання імітується. Раніше гуглили відповіді на тести, а ГДЗ (готові домашні завдання) ставали настільною книгою. Мамі принаймні треба було знайти відповіді або допомогти дитині списати, але сьогодні ситуація змінилася кардинально. Штучний інтелект (ШІ) остаточно вбив класичну дистанційну перевірку знань.

Модель «прочитай параграф — пройди тест» більше не працює. Дитина копіює питання в ChatGPT і за 10 секунд отримує ідеальну відповідь. Учень може мати 12 балів з історії чи біології, не прочитавши жодного рядка.

Ми маємо визнати: будь-яке письмове завдання, виконане без нагляду та живого захисту, сьогодні дорівнює нулю. ШІ виконує його краще за професора. Ті школи, які й далі продають доступ до тестів як «навчання», фактично продають повітря.

Не всі «дистанційки» однакові: сегрегація ринку

Щоби бути об’єктивним і не знецінювати праці колег, варто чітко розділити ринок. Дистанційна освіта буває різною:

Що таке справжня дистанційка (й чому вона не може коштувати копійки)

Я знаю, що дистанційна освіта може бути іншою. Я бачу це на прикладі нашої школи та шкіл колег, які тримають марку. Але якісний онлайн — це набагато складніше, ніж офлайн.

Щоб утримати увагу дитини через екран, недостатньо «голови, що розмовляє» чи набору текстів. Потрібна екосистема:

• Живі уроки. Це дискусії, контакт очі-в-очі, енергія викладача.
• Тьюторська підтримка. Має бути жива людина, яка помітить, що в учня знизилася мотивація, напише, подзвонить, підтримає. Не робот, а ментор.
• Крута платформа. Це гейміфікація, інтерактив, відео, які цікаво дивитися. Це контент, який конкурує з ТікТоком за увагу дитини.

Створити таку школу — дорого. Це великі зарплати розробникам, методистам, учителям, кураторам. Це постійна робота над контентом. І, звісно, це вимагає зусиль від учня. В такій школі не вийде просто «проклікати» семестр за вечір. Треба вчитися.

Але парадокс ринку в тому, що більшість клієнтів зараз не хоче вчитися. Вони хочуть купити документ.

Велика європейська ілюзія

Батьки часто розглядають український атестат як «золотий квиток» до європейських університетів. Зараз Європа лояльна до українців, і багато хто сподівається вступити без іспитів із високим середнім балом українського атестата.

Ми власноруч знищуємо репутацію української освіти. Європейські університети не сліпі. Вони вже починають помічати, що до них приходять українські абітурієнти з блискучими атестатами, але з нульовими реальними знаннями з профільних предметів. Студент із 12 балами з математики не може взяти прості інтеграли.

Що станеться далі? Вже незабаром наші атестати перетворяться на фантики. Європа просто перестане їх визнавати або запровадить жорсткі вступні іспити для всіх українців без винятків. Через бажання «проскочити» зараз ми зачиняємо двері для тих, хто справді вчиться.

Та є й інший бік медалі, не менш трагічний. Ми заганяємо освіту «під плінтус» не від хорошого життя.

Я розумію аргумент: «Якщо ми вимагатимемо від дітей за кордоном повноцінного навчання, вони просто кинуть українську школу». І це правда. Для багатьох родин оця фіктивна школа — остання ниточка, яка пов’язує дитину з Україною. Це хоч якась українська мова, історія, література. Нехай у форматі тестів, нехай списана, але присутня в їхньому полі зору.

Якщо ми зараз «закрутимо гайки» й почнемо масово відраховувати за неуспішність, то втратимо цих дітей для України назавжди. Вони асимілюються остаточно.

Тупик чи точка зростання?

Ми опинилися в ситуації, де немає простого рішення.

З одного боку, дистанційна школа зараз виконує функцію соціального клею. Вона утримує дітей діаспори в орбіті України. І часто саме заради цього ми заплющуємо очі на якість. Страх втратити цих дітей назавжди змушує нас толерувати імітацію.

З іншого боку, погоджуючись на цю брехню, ми девальвуємо саме поняття знань. Ми вирощуємо покоління, яке вчиться купувати оцінки, а не здобувати навички. Ми створюємо культуру, де «корочка» важливіша за компетентність.

Але будьмо чесними: фіктивне навчання не поверне дітей до України. Воно лише створює ілюзію присутності. Дитина, яка механічно «проклікує» тести або генерує есе в ChatGPT, не має емоційного зв’язку з українською освітою. Вона просто відбуває повинність.

Аби зберегти наших дітей — не на папері, а ментально, — ми маємо змінити правила гри. Не встановлювати камер нагляду, перетворюючи навчання на зону суворого режиму, а змінити саму парадигму оцінювання. Перейти від бездумних тестів до живого діалогу, захисту проєктів, людського контакту. Тільки через живе спілкування можна конкурувати за увагу дитини, яка живе в іншій країні.

Дистанційні школи, й наша зокрема, стоять перед важким вибором. Плисти за течією й продавати те, що зараз масово купують, — «атестатний супровід» — чи тримати планку, втрачаючи клієнтів, які не хочуть напружуватися?

Наразі ринок голосує гаманцем за перше. «Ми нічого не знаємо, але оцінки є». Це могло б бути смішним мемом, якби не було епітафією українській шкільній освіті часів великої війни.

Питання «що з цим робити?» залишається відкритим. Але перший крок до одужання — це припинити брехати самим собі, що купуючи доступ до сайту за дві тисячі гривень або клацаючи для галочки тест у державній дистанційній школі, ми даємо дітям освіту. Ми купуємо індульгенцію. І ціна за неї буде вищою, ніж ми думаємо.

Політика