Підсумки українського газового року й прогноз на 2026-й

30 грудня 2025 р. 08:42

30 грудня 2025 р. 08:42

2025 рік був важким , але точно не унікальним. Четвертий рік війни вже зробив «новою нормою» руйнування інфраструктури , а популізм, дефіцит грошей і політичне ручне регулювання завжди були на ринку газу. Унікальність 2025-го в тому, що Україна вперше прожила весь рік без транзиту російського газу . І рік показав, що жодної газової катастрофи, якою лякали проросійські голоси в Україні й частина лобістів у ЄС, не сталося. Україна не замерзла, Європа не провалилася в енергоколапс. А от Кремль втратив значущий грошовий потік і, що важливіше, частину звичних важелів впливу, які десятиліттями підживлювалися транзитними схемами й газовою корупцією.

Друга лінія 2025 року — постійні удари по видобутку й газовій інфраструктурі . Це стало справжнім випробуванням, потребувало величезної роботи від газовиків і помітно змінило газовий баланс країни на користь збільшення імпорту.

Третя лінія — триваюче посилення державного втручання. Замість рухатися до ринкової архітектури галузь дедалі глибше занурювалася в розширюване цінове регулювання через покладання спеціальних обов'язків (PSO, ПСО). Соціальну стабільність утримують адміністративною ціною, але платою за це стає наростаючий квазіфіскальний розрив усередині групи «Нафтогаз» та в перспективі — у державному бюджеті .

Тому підсумки 2025-го — це не про реформи й розвиток, а спроба утримати соціальну стабільність і баланс газу за рахунок ручного регулювання.

Припинення транзиту — істерика була, колапсу не було

Головна подія року — зупинка транзиту російського газу через Україну. Для галузі це був не просто символічний кінець епохи, а практичний злам. Змінилася логіка роботи газотранспортної системи, зникли звичні фінансові потоки навколо транзиту, а разом із ними — частина політичної економіки, яка десятиліттями трималася на газових угодах.

З технічного погляду, припинення транзиту не стало проблемою. Україна готувалася до цього сценарію заздалегідь — ще з 2018-го, тому що РФ планувала зупинити транзит ще 2020 року. Тому підсумок 2025 року простий: Україна довела, що може жити без транзитного «костиля», а Євросоюз — що може обходитися без російського газу в тих обсягах і в тій логіці, до яких звик за попередні десятиліття. Кремль втратив не тільки великий щорічний дохід, а й частина впливу на корумповані політичні мережі, які десятиліттями купувалися газом і транзитними грішми.

Видобуток під ударами: статистика закрита, але наслідки видно без звітів

Друга реальність 2025 року — активні атаки по видобутку, що мало прямий ефект на рівень власного видобутку й, відповідно, на стійкість газового балансу.

Офіційної публічної статистики, зі зрозумілих причин, майже немає. Але, за оцінками експертів, видобуток 2025 року міг знизитися приблизно на 1,2 млрд кубометрів, тобто десь мінус 6–7% до 2024 року, до майже 16,9 млрд. Значна частина падіння пов'язана саме з ударами та вимушеними зупинками. Але було б помилкою списувати все на війну: на виснажених родовищах «Укргазвидобування» (УГВ) природне зниження видобутку теж помітно, а даних про буріння й темпи відновлення фонду свердловин у публічному доступі немає.

І тут виникає запитання, яке влада завзято замовчувала весь рік. За поточного фінансового стану «Нафтогазу», коли ресурси в основному йдуть на імпорт для проходження зими, і за існуючих адміністративних цін для УГВ чи є в них фінанси для активних інвестицій у буріння й підтримку видобутку? Це прямо пов'язано із ПСО та ціновою політикою, коли держвидобуток зобов'язаний продавати газ за адміністративними цінами, кратно нижчими за ринкові. У такій системі будь-які розмови про нарощування видобутку залишаються просто розмовами.

Позитив усе-таки є. Успішні аукціони на нові площі й розмови про підготовку угод про розподіл продукції на окремих ділянках показують: частина бізнесу вірить у довгострокові перспективи й готова вкладатися в спецдозволи навіть під ризиком війни. Важливо й те, що державне УГВ теж продовжує брати участь у купівлі нових площ, попри складне фінансове становище.

Та перекіс стимулів залишається принциповим. Приватні компанії продають газ за ринковою ціною, а держвидобуток в умовах ПСО — за адміністративною. При такому розриві окупність проєктів розробки нових ділянок у приватників у кілька разів ліпша, ніж у держкомпаній. Якщо нічого не змінювати, то інвестиційний центр ваги зміщуватиметься туди, де є зрозумілі ринкові сигнали, а державний контур дедалі більше стагнуватиме.

Імпорт як ключ до стабілізації балансу газу: технічно просто, фінансово болісно

Україна імпортувала газ усю історію незалежності. Після 2015 року вона відмовилася від прямого імпорту з РФ і перейшла на імпорт з Європи. Тому чисто технічно імпорт не є чимось складним і героїчним: газ у Європи є, технічні можливості ГТС давно створені, ціна на газ у ЄС загалом стабілізувалася й більш передбачувана, ніж у 2021–2023 роках.

Складність в іншому — у грошах. За оцінками галузевих оглядів, 2025 року Україна імпортувала приблизно 6,4 млрд кубометрів, при цьому основну частину забезпечила група «Нафтогаз» — майже 5,6 млрд. «Оператор ГТС України» і приватники додали значно меншу частку. Приватний сектор в імпорті був помітно пасивнішим, і це теж симптом: в умовах розширюваного ПСО і невизначеності правил у ринку менше бажання брати на себе імпортні ризики. Та й кому продавати імпортний газ, якщо багато хто може купити дешевий у «Нафтогазу»?

Технічні можливості на кордоні дозволяють кратно збільшити імпорт: з нинішніх рівнів 20–23 млн кубометрів на добу приблизно до 60 млн. Тобто технічних обмежень немає. Але є фінансові: імпорт можна наростити в будь-який момент рівно настільки, наскільки в тебе є ліквідність.

Додатково зазначу, що нова команда керівників у «Нафтогазі» змогла забезпечити фінансування значних обсягів газу, хоча одержала від попередників катастрофічний баланс газу й порожні підземні газові сховища. Йде організація закупівель газу на ринку скрапленого природного газу (СПГ). Поки що через посередників — польську Orlen і грецькі компанії. Сподіваюся, що незабаром «Нафтогаз» сам зможе укладати довгострокові контракти з виробниками СПГ, бронювати СПГ-термінали й поставляти в Україну. Але знову все впирається в економічну обґрунтованість таких операцій і наявність фінансового ресурсу.

Адміністративне управління ціною відкоту реформ і зростання фінансової дірки

Третя реальність 2025 року — продовження відкоту від реформ і посилення ручного регулювання цін.

Державне регулювання галузі не звужувалося, а розширювалося. «Нафтогаз» зобов'язаний продавати газ за ціною, нижчою за ринкову, не тільки населенню і теплокомуненерго, а й низці інших категорій: енергетикам, облгазам, бюджетникам, а також газовій генерації. При цьому компанія імпортує газ за ринковими цінами, які в кілька разів вищі за встановлені державою. Розрив між фіксованими цінами й реальною вартістю ресурсу перетворюється на хронічний касовий розрив «Нафтогазу». Якщо з проблемою нічого не зробити, то в результаті цей розрив однаково доведеться закривати з бюджету, тобто за рахунок усіх платників податків.

«Нафтогазу» вже складно витягувати забаганки уряду. І уряд був змушений зобов'язати й «Укрнафту» продавати газ «Нафтогазу» за ціною вдвічі нижчою за ринкову, аби хоч якось збалансувати фінанси останнього. Хоча правильніше було б шукати можливість скорочувати обсяги продажів дешевого газу за ПСО.

Позитивний крок року — частковий рух до економічно реалістичніших тарифів на розподіл газу. Вперше за довгий час регулятор визнав, що операторам газорозподільних мереж просто немає за що ремонтувати й підтримувати газорозподільні мережі. Так, це рішення не стосується побутових споживачів через мораторій, так, воно сегментарне й політично обережне. Але якраз визнання проблеми — важливий сигнал: інфраструктуру не можна нескінченно утримувати на нулі, не оплачуючи зносу.

Чому ми прийшли до цього: концентрація влади, дефіцит стратегії, деградація рішень

Основна причина, яка пов'язує всі пункти вище, — відмова від здійснення реформ на користь простих популістських рішень, відсутність професійної дискусії та концентрація влади в одних руках.

На початку повномасштабної війни централізацію управління галуззю пояснювали необхідністю швидко ухвалювати рішення. Але ми так і не побачили реалізації проєктів зі створення 1 ГВт нової генерації та будівництва захисних споруд над об'єктами генерації та передачі. А 2025 рік показав класичний фінал таких моделей: безконтрольна влада призводить до масштабної корупції, кадрової деградації та паралічу інституцій. Корупційний скандал «міндічгейт», розслідуваний НАБУ/САП, просто зробив публічною інформацію про корупцію в галузі, про що шепотіли з 2022 року, коли почала вибудовуватися вертикаль управління.

У результаті проявилася ще небезпечніша річ: система перестала виробляти професійні рішення, бо рішення приймали в бек-офісах. Інституції не обговорюють варіантів і не шукають у діалозі оптимальних рішень, а діють за логікою «одержали команду — виконали». Це руйнує зворотний зв'язок, убиває відповідальність і витісняє сильних фахівців. У результаті суспільство побачило повну деградацію інституцій. Коли посаду міністра енергетики передають «у спадщину» близьким і лояльним людям навіть без досвіду в енергетиці. А співбесіди проводить не профільний комітет парламенту, а люди з бек-офісу Міндіча. І це за дуже складної ситуації в енергетиці, коли країна по 10–12 годин сидить без електрики.

Прогноз на 2026 рік: інерція чи криза

Прогнозувати під час війни — діло невдячне. Але базовий сценарій читається без гадання: інерція . Тема виборів посилитися 2026 року, тому популізм зросте, а реформи й зниження держрегулювання стануть ще менш імовірними. Найшвидше, збережеться статус-кво: латання фінансових дірок «Нафтогазу» для фінансування імпорту й ручне адміністративне управління.

Подія, яка може призвести до радикальних змін, по суті, одна — фінансова криза «Нафтогазу» . Якщо касовий розрив стане некерованим, державі доведеться вибирати між зростанням бюджетних уливань у компанію й підвищенням цін, як це вже недавно відбулося в електроенергетиці.

При цьому перед «Нафтогазом» стоїть об'єктивно архіскладне завдання: знайти гроші на закачування газу на наступну зиму. Йдеться про 3–4 млрд дол., і потрібні вони вже навесні. Чи дадуть донори таку суму без реальних реформ і руху до ринкового ціноутворення? Чи знайде бюджет такі гроші, не урізаючи інших критичних видатків? Це запитання, від яких залежить не краса ринку, а фізична стійкість країни.

Що реально можна зробити 2026 року

Якщо відкинути фантазії про швидкі реформи, залишається мінімальний пакет, який може дати максимальний ефект навіть політично токсичного року.

Перше. Повернути суб'єктність інститутам управління і систему стримувань і противаг . Передусім через повноцінний і швидкий перезапуск Національної комісії, що здійснює держрегулювання в сферах енергетики й комунальних послуг, Міненерго й відмову від моделі управління галуззю через кураторів з ОП і бек-офісів.

Друге. Перестати втручатися в операційне управління держкомпаніями . Дати працювати професійному менеджменту й незалежним наглядовим радам, а оцінювати їхню ефективність за прозорим KPI, а не за ступенем лояльності. Нині йде перезапуск багатьох наглядових рад, але без перезапуску розуміння чиновниками правил нормального корпоративного управління особливого успіху ці зміни не принесуть. Не повинен міністр бачити своїх людей у керівництві основних держкомпаній, якщо згідно із статутом це зона відповідальності незалежних наглядових рад.

Третє. Почати звужувати сфери ПСО й повертатися до ринкового ціноутворення там, де це можливо, паралельно посилюючи адресні субсидії. Не дешевий газ, який розповзається на всіх, а адресна підтримка тих, хто не може платити ринкову ціну.

Це не звучить красиво й не дає зростання рейтингу влади. Але це єдиний реалістичний шлях, щоб 2026-й не повторив застою 2023–2025 років і щоб газова безпека трималася не на кредитах і фінансуванні з бюджету, а на правилах і відповідальності.

Політика