Лелека із 80-сантиметровим списом у шиї пролетів понад 3000 км — і це змінило наші уявлення про міграцію

30 грудня 2025 р. 17:08

30 грудня 2025 р. 17:08

1822 року біля теперішнього німецького міста Клюц мисливець застрелив білого лелеку. Звична практика для тих часів, якби не одна деталь: із шиї птаха стирчав 80-сантиметровий спис, яким у нього поцілили ще раніше. Ця жахлива знахідка перевернула уявлення європейської науки про те, куди зникають птахи взимку. До цього вчені цілком серйозно вважали, що ластівки сплять на дні озер, а лелеки летять на Місяць.

Коли вчені вірили в космічних птахів

XVII століття, Європа, епоха Просвітництва. Ісаак Ньютон вже відкрив закони гравітації, Галілей довів, що Земля обертається навколо Сонця. Але найкращі уми континенту досі не мали ані найменшого уявлення, куди щоосені зникають мільйони птахів.

Іще в IV столітті до нашої ери Аристотель запропонував дві теорії. Перша: птахи впадають у зимову сплячку. Ластівки, на його переконання, загортаються в глиняні кульки й занурюються на дно боліт. Друга теорія ще екзотичніша: птахи просто перетворюються на інші види. Горихвістки стають вільшанками, садові кропив’янки (літній птах у Греції) — чорноголовими (частково зимує). Логіка проста: одні птахи зникають саме тоді, коли з’являються інші .

Ці ідеї панували в науці майже дві тисячі років. Карл Лінней, батько біологічної систематики, вірив, що ластівки зимують під водою. Навіть Жорж Кюв’є, засновник палеонтології, не заперечував гіпотези про сплячку.

Англійський учений Чарльз Мортон 1684 року відкинув ідею підводної сплячки як абсурдну: птахи ж не можуть дихати під водою! Натомість запропонував єдине, на його думку, логічне пояснення: вони зимують на Місяці. Мортон усе розрахував: подорож займає 60 днів, птахи летять зі швидкістю близько 200 кілометрів на годину, живляться накопиченим жиром і переважно сплять дорогою. Відсутність атмосферного опору полегшує політ, а брак гравітації допомагає долати відстань. Згідно з тогочасними уявленнями про космос — цілком наукова гіпотеза.

«Куди ж іще могли летіти ці створіння, як не на Місяць?» — риторично запитував Мортон. І справді: ніхто в Європі не знав, куди птахи зникають. Вони просто розчинялися в небі .

Pfeilstorch: коли стріла стала доказом

21 травня 1822 року біля села Клюц на балтійському узбережжі Німеччини місцевий мисливець застрелив білого лелеку. Коли підійшов до здобичі, побачив неймовірне: шию птаха прохромив довгий дерев’яний спис із залізним вістрям .

Лелеку доставили до Ростоцького університету, де ботанік Генріх Густав Флерке провів детальне дослідження. Спис мав широкий залізний наконечник, прикріплений жилами до древка з дрібнопрожилкової тропічної деревини. Флерке дійшов висновку: птаха уразили в регіоні верхнього Нілу, на території сучасного Судану, де такі списи використовували для полювання. Це означало, що лелека пролетів понад 3000 кілометрів із африканською зброєю в шиї .

Німці охрестили знахідку Pfeilstorch — «лелека зі стрілою». Птаха препарували разом зі списом, і сьогодні він виставлений у зоологічній колекції Ростоцького університету. Але це був не єдиний такий випадок. Протягом наступних десятиліть задокументували ще 24 подібні знахідки.

Спис пройшов крізь м’які тканини шиї, оминувши хребет, основні кровоносні судини та дихальні шляхи. Довга гнучка шия лелеки має достатньо простору між життєво важливими структурами. Крім того, унікальна дихальна система птахів із повітряними мішками, з’єднаними з порожнистими кістками, дає їм змогу виживати навіть за часткового пошкодження трахеї. Орнітолог Ернст Шюц пізніше каталогізував ці випадки. Знаходили навіть лебедів і гаг зі стрілами інуїтів — доказ міграцій до Арктики.

Вирій: український рай для птахів і душ

Поки європейські вчені сперечалися про Місяць і підводну сплячку, українці вже мали власну відповідь на питання про місце зимівлі птахів. Це місце називали Вирієм.

У слов’янській міфології Вирій (також Ирій, Урай) — це тепла благодатна країна далеко на сході або півдні, за морем. Там панує вічне літо, росте Світове Дерево, в кроні якого живуть птахи та душі померлих. Це місце, де немає страждань і турбот — слов’янський рай, який існував задовго до прийняття християнства.

Як зазначає українська вчена-філософ Олена Предко, етимологія слова «вирій» пов’язана зі спорідненими поняттями: рай (вічне тепло, блаженство), рій (ріяти, роїтися), обрій. Деякі дослідники вбачають зв’язок із рухливістю — «ринути», плином повітряних мас. Давньоукраїнське слово «ир» означало схід сонця й тепле місце.

Уявлення про Вирій було ієрархічним: у верхній частині Світового Дерева — пташиний рай, де мешкають птахи та душі праведників. Під корінням — «гадючий вирій», куди на зиму повзуть змії. Ворота охороняв бог Велес, який тримав ключі від потойбічних світів.

У народних піснях весняного циклу зберігся мотив відмикання Вирію ключем. За легендою, ключі колись належали вороні, але та прогнівила Бога, і їх передали зозулі — птахові, який першим відлітає у Вирій і останнім повертається. «Ворона й за морем літає, та дурна вертає», — казали в народі.

Птахи, що поверталися з Вирію, за повір’ями, несли з собою тепло та нове життя. А в українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення: відліт птахів до Вирію асоціювався з переміщенням душ у потойбічний світ, де очікують свого часу душі ще ненароджених дітей. Звідси й народна формула: «Звідки беруться діти?» — «Бусол приніс».

Володимир Мономах у «Повчанні» писав про птахів перелітних, які навесні «из ирья идут» за Божим велінням. Тобто концепція міграції — нехай і в міфологічній формі — існувала у слов’ян за сотні років до Pfeilstorch .

«Прилетіла ластівочка»: чому весняний птах співає на Щедрий вечір

«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка...». Ці слова знає весь світ — мелодія Миколи Леонтовича стала однією з найпопулярніших різдвяних пісень планети, відомою як Carol of the Bells. Але чому ластівка прилітає взимку, серед снігів і морозів?

Відповідь ховається в глибині тисячоліть. Текст «Щедрика» — це не різдвяна пісня в сучасному розумінні. Це давня обрядова щедрівка, яку виконували на свято Нового року. А Новий рік наші предки святкували навесні — саме тоді, коли з Вирію поверталися птахи , провісники тепла й відродження.

Ластівка в слов’янській традиції — священний птах, який приносить щастя в дім. Вона символізує новий початок, плодючість, добробут. У тексті щедрівки птах прилітає до господаря з доброю звісткою: «Там овечки покотились, а ягнички народились» — весна, нове життя, достаток.

На думку музикознавця Анатолія Іваницького, музичні форми такої структури, як у «Щедрику», — чотири ноти, що повторюються, — могли існувати 12 тисяч років тому , в епоху мезоліту. Не сам «Щедрик», звісно, а тип наспіву, з якого він виріс. Це робить щедрівку одним із найдавніших зразків українського фольклору.

До речі, в пісні може йтися не лише про ластівку. Щедрик — це ще й реальний птах, в’юрок канарковий (Serinus serinus) — його мелодія швидка, пташка про щось торохкоче, наче щедрує . Такої швидкомовної пісні немає в жодного іншого птаха в Україні. Щедрик прилітає до нас наприкінці березня — на початку квітня, тоді ж, коли й ластівка. Хоча назву птах отримав пізніше — ймовірно, через подібність швидкого співу до щедрування.

Українські лелеки: 10 тисяч кілометрів від дому

Сьогодні ми точно знаємо, куди летять птахи. GPS-трекери, супутникове стеження, кільцювання — технології дають змогу відстежувати кожен кілометр міграції. Відстань міграції — близько 10 тисяч кілометрів до місць зимівлі у Східній та Південній Африці, близько 5 тисяч кілометрів до Судану (де зупиняється велика кількість білих лелек). В Україні є своєрідна пролітна межа, що проходить Лівобережжям Дніпра. Лелеки із західних, центральних і північних областей летять уздовж західного узбережжя Чорного моря, перетинають Босфор і прямують до Східної Африки. Птахи зі східних областей мігрують південно-східним маршрутом через Кавказ.

Орнітолог Віталій Грищенко зазначає, що в Україні гніздиться близько 45–50 тисяч пар білих лелек — за результатами VIII Міжнародного обліку 2024 року це одна з найбільших популяцій у Європі. Найбільше їх у північно-західних областях, далі на південь і схід кількість поступово зменшується. На південному сході та в більшій частині Криму лелеки не гніздяться. Після скорочення у воєнні роки популяція почала відновлюватися.

Під час весняної міграції лелеки долають до 550 кілометрів на день в Африці й понад 350 кілометрів на день у Європі. Вони летять удень, на середній висоті 1,5 км, використовуючи термальні потоки повітря. Саме тому уникають польотів над морем — там немає висхідних потоків.

Від стріли до супутника: двісті років відкриттів

Pfeilstorch із Клюца став поворотним моментом в історії орнітології, але не миттєвим прозрінням. Навіть після 1822 року деякі вчені й далі вірили в підводну сплячку. Лише масове кільцювання птахів наприкінці XIX століття остаточно підтвердило теорію міграції.

Сьогодні ми знаємо, що полярний крячок долає понад 70 тисяч кілометрів на рік, мігруючи від Арктики до Антарктики й назад. Що птахи орієнтуються за магнітним полем Землі. Що в пісні чагарникової очеретянки можна почути звуки 45 африканських видів птахів — відлуння місць зимівлі.

Сучасна наука знає набагато більше, ніж двісті років тому. Ми з’ясували, що зміна тривалості дня запускає гормональні зміни, що спонукають птахів до міграції. Вчені з Оксфорда та Ольденбурга довели, що птахи буквально «бачать» магнітне поле Землі завдяки квантовим процесам у білку криптохромі в їхніх очах — це як вбудована доповнена реальність. Але деякі загадки залишаються: як саме мозок обробляє ці сигнали? Як птахи формують ментальні мапи маршрутів? Чому молоді лелеки, які ніколи не бачили Африки, знаходять туди шлях? Міграція досі залишається одним із найдивовижніших феноменів природи.

Політика