ПДВ для ФОП. Реальний аналіз вигод і витрат

02 січня 2026 р. 08:36

02 січня 2026 р. 08:36

Відсутність аналізу вигод і витрат, та й узагалі будь-яких розрахунків — чи не головна претензія до Національної стратегії доходів (НСД). Серед іншого це стосувалося і пропозиції запровадити обов’язкову реєстрацію платниками ПДВ для платників єдиного податку (ЄП) від 1 млн грн річного обороту. Ця новація потрапила до не остаточної (!), але погодженої переговірниками версії Меморандуму з МВФ. Але законопроєкт, який зобов’язався внести Мінфін відповідно до закону про державну регуляторну політику, потребує аналізу регуляторного впливу. А оскільки йдеться про мікробізнес, то ще й спеціального М-тесту, тобто обчислення стандартних витрат малого підприємництва на виконання конкретного регуляторного акта. І от, нарешті, законопроєкт і супровідні документи опубліковано , аби кожен міг перевірити правильність розрахунків уряду, хоча про М-тест Мінфін показово «забув».

Отже, відповідно до передбачень Мінфіну, у разі ухвалення законопроєкту 660 тисяч платників ЄП із річним оборотом 2024 року понад 1 млн грн мають додатково сплатити до бюджету близько 40 млрд грн . Натомість Державній податковій службі доведеться трошки оновити програмне забезпечення (на 180 млн грн). Звичайні громадяни нічого не втратять. А витрати суб’єктів господарювання на додаткове адміністрування становитимуть… 2 млрд грн. Висновок — дуже вигідна суспільству реформа! Але насправді все рівно навпаки.

По-перше , ПДВ є податком на кінцеве споживання. Тому 40 млрд грн додаткових бюджетних надходжень — це втрати громадян через підвищення цін. Можливо, якусь частину з них візьмуть на себе підприємці, але в такому разі їхні втрати теж зростуть. Адже, з погляду економіки загалом, фіскальний ефект — це просто перекладання грошей з однієї кишені до іншої, від приватного сектора та сектора домогосподарств до сектора загального державного управління.

Тому, по-друге , цей підрахунок вигод і витрат методологічно неправильний, адже там фіскальний ефект порівнюється з адміністративними витратами. Це різні економічні категорії з погляду їхнього впливу на суспільний добробут.

Фіскальний ефект як такий на нього не впливає, але такий вплив може проявлятися, якщо держава витрачає цей ресурс краще, ніж ті, від кого він перерозподілений. Проте у будь-якому разі потенційне збільшення суспільного добробуту в результаті такого перерозподілу становить лише частину (зазвичай невелику) від суми.

Водночас адміністративні витрати — це трансакційні видатки, які є чистими суспільними втратами, що прямо зменшують суспільний добробут. Тому навіть якби фіскальний ефект і перевищував адміністративні витрати, це не обов’язково свідчило би про економічну доцільність.

Адміністративні витрати розраховано на припущенні (невідомого походження) про те, що суб’єкт підприємництва витрачає додатково на адміністрування ПДВ… 56 людино-годин (так, саме годин, це не одрук) на рік. Це не відповідає дійсності хоча б тому, що статус платника ПДВ потребує бухгалтерського обліку. Репрезентативне дослідження стану податкового адміністрування в Україні, проведене Центром соціально-економічних досліджень «CASE Україна» 2025 року, свідчить, що різниця у трудовитратах на податкове адміністрування між платниками єдиного податку без ПДВ (але з найманими працівниками) і з ПДВ становить 140,2 людино-дня на рік — у 20 разів більше, ніж у розрахунках Мінфіну. Це ще занижена оцінка, оскільки на сьогодні платниками ПДВ реєструються тільки ті платники ЄП, які реалізують свою продукцію іншим платникам ПДВ, а це відносно проста в обслуговуванні діяльність із максимум кількома трансакціями на день. Роздрібна торгівля, яка є найпоширенішим видом діяльності платників ЄП, у разі реєстрації платником ПДВ потребуватиме значно більших трудовитрат на облік.

Окрім того, для розрахунку витрат чомусь використано розмір мінімальної зарплати, хоча облік — це кваліфікована праця, яку, як правило, виконує бухгалтер, що отримує щонайменше середню зарплату (але може працювати неповний день). Якщо вважати, що облік вестиме сам підприємець, то це теж хибне припущення, адже, за даними того ж дослідження, ймовірність податкових перевірок для платників єдиного податку з ПДВ втричі більша, ніж без нього, — кожного третього платника ПДВ перевірили, при цьому майже кожна друга перевірка супроводжувалася штрафом або пенею. Отже, вести облік та адміністрування ПДВ без належної кваліфікації дуже ризиковано . Крім того, існує проблема блокування податкових накладних, якої без допомоги висококваліфікованого бухгалтера (а іноді й адвоката) розв’язати неможливо, не вдаючись до корупції.

Сто сорок робочих днів — це більше, ніж пів року, тож для адміністрування ПДВ додатково потрібен у середньому один бухгалтер на два мікропідприємства. Якщо вважати, що всі дійсно зареєструються платниками ПДВ, їхнє обслуговування потребуватиме додатково 330 тисяч бухгалтерів, яких немає на ринку праці. Виходячи з середньої зарплати у 27 тис. грн на місяць, сумарні адміністративні витрати суб’єктів підприємництва (чисті втрати суспільного добробуту) становитимуть щонайменше 107 млрд грн на рік . Це узгоджується з інформацією від бухгалтерів, згідно з якою послуги з обслуговування платника ПДВ на ЄП коштують від 10 тис. грн на місяць.

Також не враховано суспільних втрат від зменшення конкуренції через зростання бар'єрів входження насамперед у галузях роздрібної торгівлі та готельно-ресторанного бізнесу .

Роздрібна торгівля має націнку у 20–30%. Це означає, що підприємець з оборотом у 1 млн грн на рік отримує на власні потреби 200–300 тис. грн, з яких ще має бути сплачено за оренду, електрику та інші витрати. Мікропідприємство такого розміру не зможе зареєструватися платником ПДВ, бо не в змозі оплатити послуги бухгалтера. Отже, на ринку залишаться або ще дрібніші «бізнеси для виживання», або ті, хто приховуватиме доходи. Це призведе до подальшого збільшення ринкової влади великих роздрібних мереж із відповідними втратами суспільного добробуту, а також із тиском на постачальників (особливо представників малого та мікробізнесу, які не можуть виробляти продукцію в обсягах, що цікавлять великі мережі), підвищенням цін для покупців тощо. Як це вже має місце у багатьох країнах Євросоюзу, де спрощені режими для мікробізнесу відсутні або обмежені і діють низькі пороги для реєстрації платниками ПДВ.

Однак є і хороша новина: найшвидше, нічого з описаного вище не станеться. Натомість мікробізнеси масово закриються, почнуть приховувати доходи і відкуповуватися від податкової на радість корумпованій частині податківців (як це вже роблять ФОПи на загальній системі, для яких поріг у 1 млн грн є актуальним) або підуть у повну «тінь» на радість «кришам». А висококваліфіковані фрилансери, які зараз теж працюють на ЄП, ще активніше шукатимуть собі місця в інших країнах, де за приблизно такі ж податки, як на українській загальній системі, можна отримати набагато кращу якість держави, і жодних контактів із податківцями.

Отже, пропозиція «залишити все, як є», якщо рахувати чесно, виглядає набагато привабливішою, ніж запропонована «реформа» .

Ще одним виходом, можливо, і кращим, могло би стати встановлення порогу для реєстрації платником ПДВ на рівні верхнього ліміту спрощеної системи, — якщо не 3-ї групи (близько 10 млн грн), то хоча б 2-ї (близько 7 млн грн). У ЄС цей поріг встановлено на рівні 85 тис. євро на рік (хоча деякі країни його зменшили), а для транскордонних платежів — навіть 100 тис. євро. В Україні він має бути більшим. Адже поріг реєстрації встановлюється через те, що сплата ПДВ і контроль за нею пов'язані з неабиякими трансакційними витратами, які є чистою втратою суспільного добробуту. Бо що складніше та обтяжливіше адміністрування ПДВ, то вищим має бути поріг. В Україні унікальна за обтяжливістю система адміністрування ПДВ, тому і поріг має бути вищим, ніж деінде. Окрім того, нинішній поріг було встановлено 2015 року, і якщо індексувати його на зростання мінімальної зарплати (як це відбувається з фіксованим ЄП на першій і другій групах, а також з ЄСВ для ФОПів), то вийдуть приблизно ті самі 7 млн грн.

Проте є проблема: той самий Мінфін буде категорично заперечувати проти підняття порогу із звичним залізним аргументом «це веде до втрат надходжень бюджету». Чомусь, однак, це право вето не застосовується, коли йдеться про витрати бюджету, такі як роздача усім «тисяч», кешбеки для громадян і підприємств, гранти переробній промисловості, дотації індустріальним паркам та інші подібні . Які мало того, що самі по собі є економічно контрпродуктивними і такими, що викривлюють конкуренцію (приміром, кешбек працює тільки у великих магазинах, платники ЄП позбавлені такої можливості, навіть якщо вони продають ті самі товари), так ще й деморалізують чесних платників податків. І куди тільки дивляться МВФ та інші донори-кредитори, чиїм коштом оплачується це свято щедрості? Чому у тому ж меморандумі з року в рік Україна зобов’язується жодним чином не зменшувати податкового тиску, але нічого не говориться про зменшення бюджетних видатків?

Меморандуму ще не підписано, тому теоретично є шанс відкотити антиреформу назад або узгодити її із значним підвищенням порогу реєстрації платником ПДВ. Але основним українським переговірником із цієї теми є той самий Мінфін, який подібних пропозицій не вноситиме. Залишається сподіватися тільки на суб’єктність, здоровий глузд і розуміння ситуації з боку народних депутатів, яким, зрештою, доведеться ухвалювати закон. Це їхній шанс продемонструвати справжній патріотизм і виконати свою представницьку функцію.

Політика