Ідеальний шторм в Ірані: чи встоїть режим аятол?

05 січня 2026 р. 17:15

05 січня 2026 р. 17:15

Протести в Ірані тривають другий тиждень поспіль і наразі лише набирають обертів. Почавшись із виступів торговців і ремісників тегеранського базару, обурених катастрофічним падінням курсу національної валюти, заворушення швидко охопили й провінції. На вулиці вийшли студенти, а до економічних гасел додалися політичні.

Після перших днів, коли режим виявляв нерішучість, поліція й басіджі (масова воєнізована організація, яка орієнтується на консервативне крило влади) почали застосовувати силу. В окремих випадках — але ще не масово — демонстранти давали відсіч або самі атакували машини та будівлі органів правопорядку. Повідомлення про потерпілих дуже варіюються. Згідно з максимальними оцінками, станом на неділю було вбито 44 протестувальники. Є жертви й серед співробітників репресивних органів.

Після тижневої відсутності в публічному просторі Верховний лідер Ісламської Республіки Алі Хаменеї виступив зі зверненням, у якому назвав протестувальників «заколотниками» , що діють в інтересах зовнішніх сил, і закликав до рішучих заходів проти учасників заворушень.

Хоча те, що відбувається, нагадує події трирічної давнини, є й значні відмінності . Тоді тригером послугувала загибель у вересні 2022 року молодої курдської дівчини Махси Аміні , яка нібито порушила в публічному місці прийняті в Ісламській республіці норми «скромного» дрес-коду. Виступи відразу почалися з вимог щодо лібералізації порядків і були спрямовані проти ідеології режиму. Їхніми ініціаторами виступили молоді опозиціонери. Найзапеклішими були сутички в провінціях, населених «нетитульними» етнічними групами — азербайджанцями, курдами, арабами, белуджами, — для яких трагедія Махси Аміні стала символом не тільки релігійного диктату, а й дискримінаційного ставлення влади до меншин.

Цього разу ініціаторами протестів виступила соціальна страта, яка завжди вважалась опорою режиму . Принаймні наразі найзначніші виступи відбуваються в етнічних перських провінціях. Максимальне невдоволення динамікою економічної ситуації поділяє більшість народу, і влада загалом визнає його виправданість. Імовірно, цим пояснювалася відносно м’яка реакція режиму на початок протестів.

Про зниження рівня життя та численні кризові явища в економіці Ірану ми неодноразово писали минулого року. Безпосереднім поштовхом до виступів послугувало знецінення іранського реала, курс якого до долара тільки за два останні місяці впав майже в півтора раза. Зростання цін відчутно вдарило по купівельній спроможності населення.

Лояльність значної частини суспільства протягом тривалого часу трималася на системі субсидій . За вкрай низького середнього доходу основні потреби населення забезпечувалися за рахунок безплатних або майже безплатних базових товарів і послуг — електро- та водопостачання, неймовірно дешевого бензину. Як чудово пам’ятають усі, хто жив за Радянського Союзу (і скрізь, де ця система протрималася трохи довше за сам СРСР, нібито з міркувань стабільності в суспільстві), така модель не сприяє ефективному використанню. Якщо ж ресурс обмежений, то вона неминуче призводить до дефіциту та спекуляції. Ситуація лише загострює соціальну напругу, а не знижує її. Якщо додати до цього жахливу корупцію, невдоволення владою найменш забезпечених верств населення стає цілком зрозумілим.

Не маючи змоги підтримувати модель, що склалася, влада протягом останнього року була змушена зменшувати субсидування економіки. Зокрема було підвищено ціну на бензин. Хоча за мірками всього світу він, як і раніше, залишається неймовірно дешевим, населення сприйняло цей захід украй болісно.

Різні економічні труднощі Ісламської республіки можна пояснити комбінацією чинників. До неефективної системи розподілу ресурсів і корупції додаються витратні заходи у військово-політичній сфері — від ракетної та ядерної програм до підтримки ісламістських фанатиків на величезному просторі від Середземного моря до Ємену. Недарма одним із гасел протестів стала кричалка «Не для Гази та Лівану — наші життя для Ірану!».

Свій внесок неспішно, але неминуче робить глобальне потепління . Зменшення кількості опадів останніми роками спричинило кризу водопостачання. Неефективне використання, зокрема в сільському господарстві, застаріла інфраструктура та перенаселення міст (почасти, своєю чергою, спричинене зміною клімату) погіршили ситуацію. Як відомо, останніми місяцями президент Масуд Пезешкіан неодноразово декларував неминучість перенесення столиці з Тегерана до одного з міст південного узбережжя для зменшення кількості жителів мегаполіса, який неможливо забезпечити водою.

До економічних проблем додається млявоплинна політична криза . Підсумки 12- денної війни в червні минулого року значна частина населення сприймає як принизливу поразку. Навіть якщо вважати, що «сіоністський агресор» зазнав важких втрат і був змушений припинити атаки, як стверджує офіційна пропаганда, цілком очевидно, що шкода, заподіяна Ірану, значно більша. Армія та КВІР втратили низку високопоставлених командувачів. Безпорадність режиму аятол перед значно технологічнішим та ефективнішим противником була надто очевидною, щоб її вдалося приховати від населення. Режим аятол страшенно боїться здатися слабким і застрашливо надуває щоки, але мало на кого це справляє враження.

Хоч як би розмахував Тегеран кулаками після бійки, збагачення урану, через який почалася конфронтація, було зупинено. У підсумку багато в кого всередині країни виникають запитання до керівництва. Навіщо було вплутуватись у війну без шансу її виграти? Чи настільки ефективним був узятий Рахбаром безкомпромісний курс на конфронтацію з усім світом? Важливо, що сумніви стосовно цього озвучують не тільки опозиційно налаштовані активісти, а й деякі кола усередині самої влади, включно з президентом (щоправда, у трохи завуальованій формі).

Повернення восени Радою безпеки ООН за ініціативи європейських учасників «ядерної угоди» (Великої Британії, Німеччини та Франції) санкцій 2015 року стало ще одним поштовхом до погіршення економічної ситуації. Водночас із політичного погляду провал переговорного процесу з «євротрійкою» багато хто розцінює як іще одну ілюстрацію цілком ірраціональної стратегії керівництва країни.

Внутрішній розкол еліт щодо стратегічних питань — іще одна важлива відмінність сьогоднішнього політичного контексту від ситуації трирічної давнини. «Яструби», які асоціюються з Корпусом вартових ісламської революції та кланом братів Ларіджані, схиляють Верховного лідера до подальшої безкомпромісної конфронтації із Заходом та Ізраїлем. Помірні ліберали, голосом яких у владі почасти виступає президент, вважають, що слід виявити більшу гнучкість. Алі Хаменеї у своїй публічній риториці підтримує першу позицію, однак виглядає вкрай блідо. На його авторитеті вкрай негативно позначилася відсутність у публічному просторі під час війни з Ізраїлем, коли він буквально ховався в таємному бункері, побоюючись за своє життя. Він старий, за чутками, хворий і стурбований пошуком наступника, а не виходу зі стратегічного глухого кута, у який завів країну.

Чи можна в ситуації, що склалася, вважати, що режим аятол крихкий і може впасти під тиском вулиці? Такі надії виглядають передчасними. Протести, принаймні наразі, не набули навіть розмаху трирічної давнини. У режиму в запасі достатньо репресивних можливостей. Вочевидь, він не зупиниться перед тим, аби втопити виступи в крові.

Хоча приклад Мадуро має виглядати для аятол повчальним, наразі немає підстав усерйоз очікувати, що Сполучені Штати можуть усіма своїми силами втрутитись у внутрішні справи Ірану. Минулого літа втручання Вашингтона було можливе тільки внаслідок ґрунтовної підготовчої роботи, яку виконав Ізраїль. Якщо ж якусь операцію проти Тегерана й буде розпочато, вона може мати зворотний ефект. Навіть ліберально налаштована частина іранського суспільства поділяє патріотизм, вихований на відчутті національної гордості та культурної переваги. Зовнішній тиск може сприяти зміцненню підтримки режиму, що похитнувся, а не призвести до його падіння.

Однак виключати, що протести стануть масовішими й суттєво вплинуть на долю країни, не можна. Іран довго та послідовно входив у ситуацію ідеального шторму, єдиним виходом з якої може бути зміна характеру режиму.

Політика