Про батьківські збори в британських школах очима вчительки і мами

18 січня 2026 р. 16:25

18 січня 2026 р. 16:25

«А в нашій школі діти дуже сильно лаються», — розповів мені знайомий. І навів цитату, від якої справді стало ніяково… Потім додав: «А на батьківських зборах навіть не називають імен тих, хто це робить! Можеш собі уявити?». І я зрозуміла, що не менший подив, ніж від самої цитати, в мене викликало усвідомлення іншого факту: в школах досі проводять батьківські збори в тому самому форматі, що й у моєму дитинстві.

Це — хороший привід поговорити про альтернативні варіанти. Наприклад, про те, як відбуваються батьківські зустрічі в британських закладах освіти.

Одразу зазначу, що не писатиму про інформаційні зустрічі, на яких батьків збирають для роз’яснень щодо ЗНО чи особливостей навчання конкретного року. Натомість зосереджуся на батьківських зустрічах, присвячених індивідуальному прогресу учнів. Вони можуть відбуватись як у приміщенні школи, так і онлайн. Розгляну обидва варіанти, бо маю досвід участі в батьківських зустрічах у чотирьох закладах освіти — як мама, як учителька і як співорганізаторка на посаді шкільного аналітика даних.

Батьківські зустрічі проводять приблизно двічі на рік для кожної паралелі . Для різних класів це відбувається в різні місяці — зазвичай після підсумкового оцінювання або адаптаційного періоду (наприклад, коли діти щойно перейшли до середньої школи).

Усе починається зі слотів (запланованих проміжків часу, в які можливі зустрічі) — незалежно від формату зустрічей. Кожен заклад освіти має програмне забезпечення, в якому реєструється подія та всі вчителі, а батьки обирають зручні часові слоти — зазвичай по 5–10 хвилин — для спілкування з конкретним учителем. Це дуже зручно, адже період зустрічей триває, як правило, від кінця останнього уроку (часто з 15:15) до 19:00. Завдяки цьому батьки, які працюють, можуть обрати зручний час і не стояти (майже) в черзі, щоб поспілкуватися з учителем віч-на-віч.

У молодшій школі в дитини зазвичай один учитель. Під час індивідуальної зустрічі він показує робочі зошити, демонструє, як учень або учениця працює в класі, та надає рекомендації щодо покращення успішності (часто в роздрукованому вигляді).

Тут варто додати, що в британських школах немає батьківських чатів у месенджерах. Натомість використовуються спеціальні мобільні застосунки, через які вчителі інформують батьків про шкільні події, нараховують учням заохочувальні бали та можуть спілкуватися з батьками в індивідуальному чаті.

У середній школі батьки зазвичай зустрічаються з кількома вчителями, тож між індивідуальними консультаціями можуть виникати перерви. Цей час батьки проводять, спілкуючись між собою за чаєм і кавою або розмовляючи з керівництвом школи, яке перебуває у фоє.

На вході кожному з батьків видають карту, за якою легко знайти потрібного вчителя. Педагоги сидять не у відведених кабінетах, а зазвичай по 3–5 осіб у просторі, організованому так, щоб можна було вести індивідуальні розмови. Коли я вперше потрапила на таку подію, мене найбільше вразив факт, що директор школи особисто розливав чай, каву й пригощав батьків солодощами. Йому допомагали старшокласники-волонтери. У цій невимушеній атмосфері директор міг спокійно відійти з вами вбік і поговорити.

Найкращу практику організації батьківських консультацій я бачила в школі, де працювала аналітиком даних. До зустрічей ми готували індивідуальні звіти для кожної дитини: за кілька днів до події публікували їх в електронних кабінетах батьків і роздавали роздруковані версії учням, аби родини могли обговорити результати заздалегідь . Окремий паперовий примірник батьки також отримували на рецепції школи — щоб прийти з ним до вчителя.

У звітах зазвичай містилися: поточна оцінка за останню контрольну, оцінка старанності на уроках, позитивні та негативні бали за поведінку, виконання домашніх завдань, відсоток відвідування, а також різні аналітичні порівняння, що показують результати дитини на тлі всієї паралелі. Для випускних класів додавалися прогнозні та цільові оцінки місцевого ЗНО.

Такий підхід робив 5–10 хвилин спілкування максимально конструктивними. Вчителі заздалегідь знали, батьки якої дитини й у якому порядку до них прийдуть, тож готували короткий коментар за принципом «бутерброда»: що дитина робить добре і що потребує покращення. Поруч завжди були контрольні роботи — для тих батьків, які хотіли розібратися глибше. Наприкінці зустрічі вчителі часто роздавали невеликі пам’ятки з порадами або посиланнями на навчальні ресурси.

За моїми підрахунками, які я робила після кожного такого заходу, британські батьки досить активні: на батьківські консультації приходять 70–80% родин, і приблизно 90% з них — разом із дітьми. Це суттєва відмінність від нашої практики, де часто домінує ієрархічна модель стосунків. Найвищий інтерес традиційно демонструють батьки учнів випускних класів.

Перед зустрічами прогрес-лідери (спеціалісти з відстеження прогресу) виокремлюють когорту дітей, яких хочуть особливо заохотити за сукупністю досягнень. Такі учні отримують приємні бонуси вже на рецепції. Наприклад, до індивідуального звіту прикріплювався «золотий квиток» на безкоштовний шкільний обід. Для окремих учнів-«зірок» на звіти клеїли стікери із запрошенням на індивідуальну зустріч із керівництвом школи, під час якої батькам особисто дякували за досягнення дитини. Заохочення цим не обмежувалися, але решта відбувалася вже поза межами батьківських зборів. Аналогічні стікери отримували й учні з низькими показниками — але з іншою метою і для зустрічей з іншими фахівцями.

Онлайн-зустрічі спочатку лякали мене як учительку: п’ять хвилин — дуже мало, а ще потрібен час, аби розпізнати акцент і зрозуміти запитання батьків. Але на практиці все виявилося значно простіше . Коли підключаються чергові батьки, ви бачите одне одного на екрані разом із таймером, який невблаганно відлічує час. Швидке привітання, чотири хвилини на «бутерброд» — і останню хвилину віддаєш батькам, яким залишається тільки подякувати. Теоретично можна натрапити на незадоволену «яжмаму». Мій досвідчений колега сформулював це так: «Головне — дай мамі висловитися, а на останній секунді п’ятихвилинного монологу скажи: «Бай-бай».

Можна заперечити, що все це забирає в учителів багато часу. Це правда: офлайн-зустрічі означають додаткові 4–5 годин роботи, які не оплачуються окремо. Щоб підтримати вчителів, школа організовує снеки й напої, а також дозволяє піти раніше, якщо до тебе ніхто з батьків не записався.

Водночас це й нагода для подяки. Адже всі розуміють, що без батьків, які тут є головними партнерами, результатів не досягти. Британські батьки, зі свого боку, зберегли повагу до вчителя та щиро її висловлюють, адже тут усі почуваються рівними — і дорослі, й діти. Для мене ці останні батьківські збори стали моментом виснаження, але водночас сильним джерелом натхнення вдосконалюватися, любити своїх учнів і свою роботу.

Політика